(Замість музичної рецензІї з концерту в дні 3. липня 1942).
На запрошення Концертного Бюра у Львові прибув до нас на два концертові виступи визначний наш оперний співак, колишній член опер у Ґрацу і Кеніґсбергу, а від довгих років член мінхенської опери, Орест Руснак.
Мушу признатися, що мені важко реферувати про перший концерт нашого співака, що відбувся 3 липня ц. р. в салі Інституту Народної Творчости виключно з точки погляду музичного рецензента. Признаючи, що концерт цей своїм мистецьким рівнем висунувся на визначно передове місце в цьогорічному музичному сезоні у Львові, слід відмітити у цій музичній "події дня" ще й інший, незвичайно важливий для нас і для самого співака момент: оце дорогий наш земляк, якому доля присудила віддавати свої мистецькі сили не на своїй рідній сцені, прибув до нас, щоб після майже десятирічної перерви відновити знову душевний, психічний звязок з рідним краєм, рідною суспільністю. Недвозначно ствердила це й програма концерту, з найбагатшим відділом творів українських композиторів, між якими найсильніше заступлені були саме твори славетного батька нашої музики, Миколи Лисенка, що його память у сторіччє з дня народження святкує українське громадянство не тільки відбутими концертами-академіями та виставою, але теж конкурсом хорів по цілому краю, що проходить з незвичайним піднесенням та завершиться збірною народньою маніфестацію нашого хорового мистецтва у Львові. І цей психічний момент, ця атмосфера, в якій серця слухачів і нашого славного мистця забили якимись словами, що не даються охопити спільним ритмом, заважили найбільш на характері та змісті тих прекрасних вражінь, які єднали в одно виконавця й авдиторію, що впродовж тих двох годин казали нам забути на ті сповнені болем і терпінням переживання, звязані з тими важливими світовими подіями, в яких перероджується сьогодні ціле людство.
Програма цього вечора складалася з трьох частин: старовинних арій (якими розпочався концерт), та більш новітніх оперних арій, розмежованих піснями українських композиторів. Зразу треба ствердити, що наш співак — це "par ехсеllence" оперний артист сучасного покрою. З причини важливої перешкоди я не зміг бути приявним на першій частині програми. Але як я чув від авторитетних слухачів та й на основі дальших моїх вражінь, можна б відмітити, що в більш статичному, так сказати б, характері музики старовинних арій Гендля, Перґолязі чи інших наш артист почуває себе не найліпше. — Очевидно, це слід би віднести хіба тільки до інтерпретації, бож про технічну сторінку такого мистця вокальної техніки не доводиться тратити багато слів. Це співак з першорядними голосовими прикметами, з рідко широким вокальним діяпазоном від найнижчого голосового реґістру до феноменального, повного свіжости та блеску високого "д" (d) вгоpi. Динамічна скаля його голосу розтягається від етеричного пяніссіма чи "меццавоче" до могутнього, видержливого на предовгий віддих "форте". Непорочна чистота та прозорість його дикції, гнучкість голосової емісії не затрачуються навіть у карколомних чи пак "голосоломних" проблемах вокальної техніки.
Велике зворушення та захоплення у слухачів викликало передовсім виконання українського відділу програми. Вже незвичайно сильні й актуальні тексти до пісень: Барвінського "Ой поля, ви поля" (слова Коницького) та Людкевича "Спи, дитинко моя" (слова Карманського), потрясли почуваннями слухачів, в слід за чим захоплювались вони виконуванням дальших пісень, як О. Нижанківського "Минули літа молодії", чи низки пісень Лисенка до слів Шевченка, як "Минають дні", "Дума", "Ой Дніпре", "Гомоніла Україна" та каватіна Андрія з опери "Тарас Бульба". Та хоч тут можна б мати деякі (і тільки деякі) застереження щодо темпа, інколи динаміки чи й довільних змін нотного тексту, що в дечому позначалося й на виразі виконуваних творів, то слід ствердити, що артист співав ці пісні саме з такою непереможною силою емоції, з такою сильною дозою субєктивного первня, що мабуть тому в розгарі захоплення й переживання підчас виконування тих пісень затрачував інколи обєктивність потрібної перспективи "з віддалі", що дозволила б також акомпаніяторові повно й широко висловитися — з уваги на значіння його партії і в користь контрастів форми та змісту. Тому може каватіна з оп. "Тарас Бульба" своїм оперовим жанром найближче підійшла нашому співакові. Зате до глибини мусіла зворушити кожного слухача та безпосередність і щирість, з якою наш співак виконав цілий цей український відділ, що в загальному був такий багатий у прекрасні високомистецькі моменти та з природи річи був найближчий і найдорожчий нашим почуванням, нашим серцям, особливо ж в сучасний момент.
Мої завваги — зовсім не знижують великого формату Ореста Руснака як співака, коли я зважу, що всі голосові та виразові його прикмети найшли повністю, всестороннє та блискуче виявлення щойно у третій частині програми, в оперних аріях Пуччіні, Фльотова, Верді, Бізе та в наддаткових аріях Верді, Адама й ін. На очах слухача концертова естрада перемінювалася тут просто в оперну сцену із суґерованими її атрибутами — декорацій, костюмів і загалом оперної атмосфери. Співак-виконавець та актор, вираз звуку, міміка, жестикуляція зливалися тут в таку ідеальну гармонійно та одноцільно споєну синтезу, що мимохіть у кожного слухача витворювалось гаряче, невідкличне бажання побачити нашого артиста на оперній сцені, для якої він предестинований не тільки з огляду на вище наведені голосові й виразові вальори, але й на першорядну акторську апарицію. Яка шкода, що саме в цьому часі наш оперний театр перервав свою діяльність так добре заслуженим відпочинком!
Висловлюючи оце гаряче бажання усіх слухачів, витаємо нашого дорогого земляка і гостя на нашій рідній землі щирим українським серцем, гарячими почуваннями та бажаємо, щоб ті безпосередні вияви захоплення й одушевлення слухачів були тією міцною ниткою, що й на віддаль на чужині звязуватиме нерозривно мистця з його рідною суспільністю й рідною атмосферою і тим краще допоможе йому вести славу українського імени між чужими.
Реферуючи про мистецький успіх концерту О. Руснака, не можу поминути участи в ньому акомпаніяторки, а радше співвиконавця, п. Марії Роговської, добре відомої вже в нашому краю піяністки, якої гра у високій мірі підносила мистецьку вартість виконання поодиноких творів за що належиться їй окреме признання й подяка.
[Краківські вісті]
08.07.1942