Природна історія: борг Торо перед Дарвіном

Якось уночі 1851 р. Генрі Девід Торо прокинувся від кошмару. Йому наснилося, що він мчиться лісом між двох некерованих коней. Коні кусають одне одного, а він марно намагається порізнити їхні голови. Тоді 34-річний філософ, письменник і натураліст намагався примирити дві протилежні сили своєї душі – філософію трансценденталізму, яку він сповідував уже тривалий час, і пізнавальну силу науки, котру відкрив для себе тільки щойно.

 

Озеро Волден біля міста Конкорд, на березі якого Генрі Девід Торо два місяці жив самітником і написав свою знамениту книгу "Волден, або Життя в лісі".

 

Трансценденталізм – це філософський рух, який виник у Сполучених Штатах у 1830-х як реакція на індустріальну революцію, капіталізм і споживацьке суспільство. Його ключова ідея, перейнята з філософії Романтизму, полягала в тому, що Бог пронизує все. За словами засновника і найвідомішого представника цієї філософії Ральфа Волдо Емерсона, «поза природою, у всій природі присутній дух» (behind nature, throughout nature, spirit is present). Пізнати трансцендентальне божество можна шляхом інтуїції і натхнення, однак жодним чином не за допомогою розуму.

 

Ідеї трансценденталізму надихнули Торо на експеримент самотнього й аскетичного життя наодинці з природою, який він провів у середині 1840-х на березі Волденського озера неподалік м. Конкорд у Массачусетсі. Два роки мислитель жив у лісовій хатині, яку збудував сам, та добував собі їжу городництвом і риболовлею. Свій досвід він описав у своїй найвідоміший книзі «Волден, або Життя в лісі» (опублікована 1854 р.), в якій він ділиться з читачем спостереженнями за звуками і запахами лісу, розповідає про свої стосунки з мурахами, бабаками й іншими лісовими мешканцями. Так він хотів донести до своїх сучасників з їх культом матеріального споживання, що людина може бути щасливою і поза суспільством, забезпечуючи свої основні потреби простою працею.

 

Однак трансценденталістський світогляд Торо почав змінюватися ще під час роботи над книгою, яка у своїх завершальних главах стала більше емпіричною і науковою й менше схожою на духовне одкровення. Природний світ зачаровував Торо, однак він став більше замислюватися над фізичними процесами, які в ньому відбувалися. Щодня за будь-якої погоди він годинами бродив лісами і полями навколо свого рідного міста Конкорд, збирав зразки тваринного і рослинного світу та ретельно нотував свої спостереження в блокноти. Ввечері він опрацьовував ці записи та переносив їх у більші журнали.

 

Переродження із філософа-ідеаліста у вченого-емпірика неабияк непокоїло Торо. «Я боюсь, що природа мого знання з року в рік стає дедалі точнішою і науковою, що погляди, широкі як небо, я поміняв на вузький погляд мікроскопа», – писав він у своєму щоденнику 19 серпня 1851 р. І хоча він постійно намагався інтегрувати дані, які збирав, у широку трансценденталістську візію космосу, його погляди невідступно наближалися до матеріального світу.

 

У 1860 р. до рук Торо потрапила книга Чарльза Дарвіна «Походження видів шляхом природного добору», яка побачила світ роком раніше. Торо вже був знайомий з поглядами Дарвіна, прочитавши його «Подорож “Біґля”». Про «Походження видів» він дізнався під час новорічного обіду 1860 року, на якому були присутні радикальний аболіціоніст Френклін Сенборн, реформатор дитячого виховання Чарльз Лорінґ Брейс та філософ-трансценденталіст Бронсон Елкот. Ця четвірка прогресивних інтелектуалів обговорювала видання, яке одразу ж захопила Торо. З того дня він щодня навідувався в місцеву бібліотеку, щоби не пропустити книгу, і став першою людиною, яка її собі виписала, коли та поступила наприкінці місяця.

 

В лютому Торо переписував цитати з «Походження видів» у зошит про природну історію. Очевидно, йому імпонував Дарвіновий аналіз делікатної взаємодії сил і причин, які призводять до вимирання видів. Наприклад, коли великий натураліст пише: «Кількість джмелів у будь-якому районі залежить від кількості польових мишей, які руйнують їх соти та гнізда».

 

Проте найбільше його непокоїла ідея Дарвіна про боротьбу між видами як двигун природної творчості. Вона підривала трансценденталістське переконання в те, що природа за своєю суттю добра і звернена до моральної досконалості. Коли Торо жив на березі Волденського озера, він намагався відкрити для себе «первозданну гармонію» природи, її «небесні роси», проте часто в цю ідилію втручалися темніші сили.

 

«Ні щука, ні короп не вхопить комаху з гладкої поверхні, проте вони часто порушують рівновагу цілого озера», – писав він у «Волдені». Щось лиховісне ховається у цьому реченні. Те, що тварини мусять поїдати одне одного, щоб вижити, порушувало трансценденталістську ідею гармонії. Але Дарвін пояснив цей вбивчий мотив природи: змагання і боротьба, – писав він, – здійснюють неминучий вплив на її «економіку». Вони змушують види змінюватися і адаптуватися. Саме таким коштом природа робить свій «бізнес».

 

Іншою частиною вчення Дарвіна, яка вразила Торо, був його аналіз географічного розподілу тварин і рослин у світі. У 1850 р. він помітив, що сосна в його саду почала рости досить далеко від найближчої родички. Торо почав вивчати, як білки переносять горіхи, а також повітряні вояжі молочаю і насіння кульбаби. Невдовзі він став спостерігати за нетребою та іншими колючими рослинами, які прикріпляються до одежі та хутра тварин. Питання, на яке мислитель прагнув відповісти, він сформулював у «Волдені»: «Чому саме ці об’єкти, а не інакші, утворюють світ, який ми спостерігаємо?»

 

Дарвін змусив його повторно замислитися над ним у 1860 р. Прочитавши «Походження видів», Торо одразу почав переглядати записи, які вів протягом років. Він перечитував тисячі сторінок своїх записників і повторно копіював спостереження про рослин і тварин. Цей матеріал він переносив на широкоформатні листи, на кожному з яких створив колонки для кожного місяця з 1852-го до 1860 рр. У цих колонках він переписав дані зі своїх спостережень дрібним, майже нечитабельним почерком.

 

Для чого він це робив? Ми точно не знаємо. Але ця виснажлива праця дозволила йому задокументувати процеси народження та вмирання в природі і виявити закономірності в її, на перший погляд, хаотичній діяльності. Це також дозволило йому перевірити теорію Дарвіна в природних середовищах, які він добре знав. Через шість місяців після знайомства з працею Дарвіна Торо написав одне зі своїх найвідоміших есе «Послідовність дерев в лісі», в якому заперечував звичні на ті часи погляди, що поява нових лісів є наслідком спонтанного творення. «Нонсенс, – доводив Торо. – Ліси регулярно висаджують чотириногі та птахи». У низці коментарів він детально пояснив, як тези Дарвіна стосуються американських лісів.

 

Поступово Торо відійшов від трансценденталістського погляду на природу як продукт діяльності Духа і почав розглядати її функціонування і без Бога, знайшовши місце для дива в матеріалізмі. Його наріжним каменем стала насінина: «Хоча я не вірю, що рослина виросте там, де не було насінини, я маю велику віру в насіння», – писав він.

 

Це твердження має дуже багато спільного з останнім параграфом «Походження видів», який описує «густо зарослий берег, покритий численними різноманітними рослинами, з птахами, які співають в кущах». Торо, як і Дарвін, стверджував, що природа породила світ дивовижного різноманіття та складності. Мільйони насінин та спор утворюються і розносяться вітрами, комахами і тваринами, і лише невелика частина з них знаходять свої ніші та виростають у дорослі рослини. Міріади взаємодій, які потрібні для того, щоб з’явилася одна липа, не потребують нічого розумного, всемогутнього та всевидющого. Утім, природний світ, який сліпо сам себе скеровує і котрим рухає закон боротьби і сліпого випадку, який він сам собі встановив, уже містить в собі елемент дива.

 

Есе Торо про послідовність лісів стало однією з перших наукових апробацій теорії Дарвіна, яка зробила переворот в науці. Ми ніколи не дізнаємось, як далеко Торо міг розвинути ці ідеї і до яких здогадок вони б його привели, якби він і далі застосовував їх до своїх улюблених лісів і полів. 3 грудня 1860 р. Торо захворів на простуду, яка загострила прихований туберкульоз. Помер один із найвідоміших американських мислителів і натуралістів у 1862 р.

 

Ясно, однак, що він навчився контролювати диких коней зі свого давнього сну. Увесь 1860 рік він ретельно документував те, як ростуть дуби і сосни, як вони вмирають, продукуючи сотні тисяч дубів і шишок, щоби знову відродитися. Його дивувала теорія Дарвіна, адже вона «передбачає велику вітальну силу в природі, вона гнучка та всеохопна, еквівалентна до нового творення». Це декларація позначає віху в американському інтелектуальному житті. Лише за рік Дарвін переконав Торо, що природа просто існує – і цього досить.

 


Генрі Девід Торо (18171862)

 

Randall Fuller

Natural history: Thoreau's debt to Darwin

Nature 15/06/2017

Зреферував Євген Ланюк

 

25.06.2017