Під розвагу нашим купцям і промисловцям
Львів, 13 червня.
Українське Технічне Товариство у Львові видало в 1938 році цінну брошуру п. н. "Можливості розвитку рідного промислу" для його пропаганди між нашим населенням. Ця брошура не втратила своєї актуальности й досі, бо вона показує, яке у нас запотребування і збут на різні засоби, вказує шляхи розвитку нашого майбутнього промислу і дає дуже цінні інформації його піонірам. Крім своєї вартости, як пропагандивна та інформаційна брошура, має вона ще й іншу вартість, може й більшу, як попередні, бо вказує, яким повинен бути наш підприємець. Тож дозволимо собі цей уступ зацитувати в науку діючим і грядучим промисловцям і купцям. Він звучить:
"В Твоїх руках, Шановний Читачу, спочиває дальша розбудова рідного промислу.
Пам'ятай, щоб виробляти і продавати лише першорядний товар і солідно обслуговувати своїх відбірців. У цей спосіб збільшиш довір'я громадянства у свої сили і придбаєш прихильників для нашої ідеї.
Коли ти керманич чи власник промислового підприємства, то старайся його якнайбільше поширити з тим, що воно має дати можливість заробітку і прожитку не лише Тобі і Твоїй рідні, але й якнайбільшій кількості наших робітників. Коли Ти керманич чи власник торговельного підприємства, то допильнуй особисто, щоб вироби рідного промислу знайшли у Твому підприємстві перше, належне їм місце.
Коли Ти фахівець, то не гай часу, а берись до організації кооперативного чи приватного виробничого чи торговельного підприємства.
Коли Ти керманич чи власник фінансової установи, мобілізуй дрібні і більші капітали та відпроваджуй їх до торгівлі і промислу.
Коли Ти власник капіталу, льокуй свій капітал творчо у торгівлі і промислі".
Усі ці кличі важні і цінні, та зокрема на один з них хочемо звернути увагу, а саме на заклик — солідно обслуговувати своїх відбірців. Цей заклик — дуже начасі. Живемо в часі недостачі товарів, тож багато продуцентів і продавців уважає, що це пора збагачуватися на людській нужді і часто просто не знає, якої ціни жадати за свій товар. Такий продавець чи ремісник, часто, попереджуючи ваше застереження проти надмірної ціни за товар чи працю, починає вам вичисляти, скільки він за це раніше міг би дістати товару, а скільки тепер (розуміється, по паскарській ціні). Він сам чується ніяково, жадаючи такої ціни, тож старається вас попередити своїми "аргументами". Але той же сам добродій платить нижчу чиншову ставку, як перед війною, дешево їздить залізницею та нарікає на те, що, мовляв, лікар чи адвокат жадає за свою працю дещо вищий гонорар як раніше, але далеко не такий, як жадає він як ціну за свій товар. Крім цього оці панове поводяться з гістьми легковажно, а навіть погірдливо, якщо не вичувають у них паскарської, набитої грішми мошонки. Трапляється, на жаль, і таке, що в українській фірмі не хочуть говорити з українцями рідною мовою.
Такі купці і промисловці — це гробокопателі нашого молодого промислу і торгівлі, а водночас і своєї власної майбутности. "Чуже не гріє", каже народна пословиця. Ми вже бачили, як росли і падали маєтки, роблені чужою кривдою підчас першої світової війни і опісля в часі девальвації. Тому такі "купці" і "промисловці" повинні опам'ятатися і працювати так, щоб прожити цей тяжкий час, щоб вдоволитися меншим зарібком, як ним вдоволяються учителі, урядовці та інші, що дістають передвоєнні платні. Сьогоднішній час — не час на збагачення. Сьогодні треба собі стелити майбутність чемністю і солідністю в обслузі гостей, треба собі сьогодні здобувати прихильників, щоб мати в майбутньому вироблену клієнтелю. Все на світі минає, тож і недостача товарів матиме свій кінець, а тоді буде прикро такому купцеві чи промисловцеві вітати того гостя, якого він свого часу легковажив тільки тому, що останній без власної вини збіднів, хоч колись вітав його, як він давав добрі заробітки. Наші купці і промисловці повинні одне пам'ятати, а саме те, що вони не сміють бути одноднівками, які при зміні відносин щезнуть, залишаючи по собі тільки злу память.
Жиймо і працюймо для майбутности рідного промислу і торгівлі та своєї власної. Будьмо громадянами завжди і всюди та покажімо це ділом.
[Львівські вісті]
14.06.1942