Нині можна стверджувати майже напевно, що у Франції разом із Макроновою партією «Вперед, Республіко!» переміг єврооптимізм. Тепер прихильники європейської ідеї сподіваються на перемогу партії Анґели Меркель на парламентських виборах у Німеччині. Актуальна соціологія сприяє оптимізму.
А пригадаймо початок року. Прогнози аналітиків тоді нагадували якусь есхатологію. Адже головними фаворитами президентської кампанії у Франції були «друзі Путіна»: кандидат від консервативної партії «Республіканці» Франсуа Фійон і лідерка ультраправої партії «Національний фронт» Марін Ле Пен. Третім «на підхваті» у них був вождь ультралівих, ще більший пропутінець Жан-Люк Меланшон.
У Нідерландах євроскептична й ксенофобська Партія свободи на чолі зі скандальновідомим Ґертом Вілдерсом вибилася у лідери електоральних преференцій. Це загрожувало передовсім Україні втратою будь-яких шансів на ратифікацію Угоди про асоціацію. Окрім того, Вілдерс погрожував ініціацією виходу країни з Європейської Унії (на кшталт Brexit’у), щойно його партія прийде до влади, а він здобуде посаду прем’єр-міністра.
Тим часом у Німеччині Анґела Меркель і її Християнсько-демократичний союз втрачали популярність. Аналітики вже прогнозували зміну владної команди в Берліні, формування уряду, який би був лояльнішим до Кремля, а передовсім до ідеї скасування антиросійських санкцій. Кремлефільські партії на кшталт Лівої та «Альтернативи для Німеччини» підвищували рейтинг популярності на тлі проблем з іммігрантами та терористичними атаками в Європі.
Завсідники Кремля вже потирали руки… Але, як то кажуть, щось пішло не так. Причому на всіх фронтах. Спершу Партія свободи зазнала нищівної поразки у Нідерландах, де при владі залишилися по-європейськи налаштовані політики. Далі у Франції, мов фанери над Парижем, пролетіли Фійон з Ле Пен, а за ними Меланшон. Хоча вони ще мали надію взяти реванш на парламентських виборах. Та не так сталося, як гадалося.
Отже, у неділю у Франції пройшов перший тур виборів до Національної асамблеї – нижньої палати парламенту. Нещодавно створена партія «Вперед, Республіко!» здобула на них сенсаційну перемогу. Вона не просто увійшла у вищу лігу французької політики, вона, неначе немовлят, вишмагала всі старі традиційні партії – і великі, й малі, – забезпечивши уже в першому турі більшість у нижній палаті. Другий тур тепер лише визначить, чи дотягне ця більшість до конституційної. У демократичних країнах західного світу політик і створена під нього партія ще жодного разу не могли похвалитися таким стрімким сходженням на політичний Олімп.
І таку популярність Макрон забезпечив своїй партії, перебуваючи на посаді президента заледве місяць. Але навіть цього часу йому вистачило, щоб репрезентувати себе якнайкращим чином. Виникало враження, що це політик із багаторічним досвідом керування державою, а не новачок у цій ролі.
Особливо яскраво Макрон проявив себе під час зустрічі з Путіним. Багато хто порівнює її зі здибанкою Джона Кеннеді з Микитою Хрущовим у Відні 1961 року. Як зазначають експерти, аналогія полягає, по-перше, в тому, що вікова різниця між візаві була майже тією ж самою. Хрущов вважав себе досвідченим політиком і був переконаний, що розчавить молодого зухвальця Кеннеді як муху. Насправді ж виявилося все навпаки. Так і Путіну довелося стояти й чемно зносити вичитування Макрона під час спільної прес-конференції.
Що означає феєрична перемога «Вперед, Республіко!» на практиці? Президент Макрон, котрий раніше не мав не те що своєї фракції в парламенті, навіть лояльного депутата, тепер диспонуватиме парламентської більшістю (можливо, навіть конституційною). Отож, аж ніяк не справдилися побоювання, що, мовляв, навіть його висока посада не дозволить йому реалізувати власну програму реформ, а парламент окупують євроскептики, котрі завалять всі його добрі починання. Макрон після другого туру виборів зможе сформувати уряд однодумців, який йтиме курсом на оновлення політичної та господарської системи Франції, а також на певний рестарт Європейської Унії.
Тепер повернімо свої погляди в бік Німеччини, ще не полишаючи Франції. Це дві країни, які прийнято вважати «локомотивами ЄУ». І це дійсно так і є. Головні зусилля зі створення й підтримки Унії при житті, головні фінансові вливання виходили саме з цих двох країн. Меркель вже от скоро 12 років перебуває на посаді бундесканцлерки Німеччини, і саме за її правління «німецький локомотив» відновив свої потуги й знову готовий тягнути свій ешелон. І от нарешті й Франція здобула собі вправного й, головне, завзятого машиніста, готового долучитися до спільної справи. Що не може не тішити всіх прихильників європейської ідеї.
Але чи втримається Меркель у канцлерському кріслі після виборів? Останнім часом щодо цього питання ми отримуємо чимраз обнадійливішу соціологію. Що цікаво: стрімко наростити рейтинг партії Меркель допомогла Ліва партія, котра досі рішуче виступає захисником Путіна та його політики. І от як це трапилося.
У неділю, 11 червня, в Ганновері завершився з'їзд Лівої партії. На ньому було прийнято передвиборчу програму. Вона, зокрема, передбачає в економічній політиці підвищення податків на багатих, збільшення мінімального розміру оплати праці, пенсій та терміну виплати допомоги з безробіття. Тобто все це – лівацько-соціальна «замануха».
Значно цікавішими й «свіжішими» є програмні цілі «лівих» у зовнішній та безпековій політиці. Вони, наприклад, записали в свою передвиборчу програму вимогу розпустити НАТО і замінити Альянс системою колективної безпеки за участі Росії (!). Так, так, тієї самої Росії, котра нині чинить агресію проти сусідів, бомбардує мирні сирійські поселення. А окрім того, є досить обґрунтовані підозри причетності Кремля до імміграційної кризи та активізації терористичних угруповань в Європі.
А ось пункт із засудженням анексії Росією Криму, яка суперечить міжнародному праву, та розпалювання нею війни на сході України на з'їзді більшістю голосів було вирішено викреслити з передвиборчої програми. Аналогічно було вчинено з пунктами про порушення прав людини в Росії і Китаї.
Важко сказати, хто напоумив «лівих» на такі дії, впевнено можна стверджувати, що ними партія вполювала відразу двох зайців. Але не для себе, а для Анґели Меркель. Перший полягає в тому, що Ліва партія відтяла від себе свій поміркованіший електорат й водночас підтвердила роль чинної канцлерки як гаранта безпеки на тлі російських загроз, які для більшості німців стають чимраз очевиднішими.
Це підтверджує й остання демоскопія. Рейтинг пані Меркель та її партії повернувся до того рівня, який був іще перед імміґраційною кризою. Згідно з результатами опитування громадської опінії, проведеного Infratest dimap, якби обрання бундесканцлера відбувалося прямим всенародним голосуванням, то за чинну керівницю німецького уряду проголосувало б 53% виборців. За її соціал-демократичного конкурента Мартіна Шульца – лише 29%.
Якщо ж глянути на розподіл преференцій серед партій, то результат такий: ХДС/ХСС – 38%, СДПН – 24%, Вільна демократична партія – 10%, «ліві» – 8% і «зелені» – 7%. Таким чином, християнські демократи разом зі своїми традиційними партнерами з ВДП без проблем формують коаліцію більшості.
Тепер про другого «зайця» – це те, що Ліва партія зробила себе нерукоподаваною, тобто «некоаліцетворчою». Адже тепер навіть якщо ХДС/ХСС виступить трохи гірше, ніж заповідається, а соціал-демократи спільно зі «зеленими» та «лівими» теоретично матимуть можливість сформувати таку-сяку більшість, то цього не станеться, оскільки творити спілку з партією, котра ввела до своєї передвиборчої платформи зазначені пункти, ніхто й близько не забажає. Тому доведеться «лівим» залишатися на марґінесі разом з ксенофобами з «Альтернативи». А Мартінові Шульцу зостанеться хіба що мріяти про канцлерське крісло.
13.06.2017