М. Білинський

 

Відкрита в минулу неділю вистава чотирьох мистців дала кожному відвідувачеві чимало матеріялу для вражінь і міркувань. Новаківський, Холодний, Труш, Ковжун — кожний з них завдячує дещо Львову, хоч багато більше Львів завдячує їм. Письменник може легше добувати зі своєї уяви теми, ніж маляр, який потребує більше реальних предметів, щоб міг їх відтворювати на полотні.

 

Вже в першій кімнаті, де розвішені графіки Ковжуна, приходить нам на думку, які припадкові обгортки, реклямові листки та грамоти мусів рисувати цей мистець для прожитку. Що замовляли в нього, те він мусів виконувати. Подивляйте, з якою сумлінністю він виводив кожну рисочку, без огляду на замовлювача і без огляду на ціну, якою йому платили.

 

Холодний, Новаківський і Труш залишили нам цілу низку портретів наших відомих, більших і менших, громадян.

 

А скільки їх прикрашує стіни приватних домів і музеїв! — Скільки портретів наших визначних письменників зробив

 

Труш для Музею Наукового Товариства ім. Шевченка! Який довгий ряд картин Новаківського має Національний Музей!

 

Яка це потіха для гостя на виставі, що таланту мистця не треба мірити метрами, ані приємностями, яку дають нам його твори, не треба відважувати на крамничній вазі. Вистава з сотнями образів вимагає спеціяльної вражливости, щоб уміти сприймати зовсім різні твори нараз і не ослаблювати одного вражіння другим. Ще за життя наших мистців ми легко давали перевагу творам того або іншого, тому, що він був ближчий нашому серцю, темпераментові або світоглядові. Тепер ми переходимо від творів одного до другого нерішені, за ким подати свій перший голос.

 

Доречі: на цій виставі показана тільки маленька частина їх надбання. Хоч як дбайливо добирали впорядчики всі експонати, ні обставини воєнного часу ні обмежені розміри заль не дозволяли показати всього, що треба б.

 

У такому самому становищі є кожний справоздавець мистецької вистави, коли хоче передати свої вражіння у статті. Жодними словами не передаш кольорів мистця, так само як найкращий мистець не зможе передати своєю картиною вражінь, які розбуджують слова великого письменника. Сила великого мистця в тому, що він уміє задовольнитися матеріялом, яким розпоряджає. На полотні, обведенім тісними чотирома рямцями, дають Труш, Новаківський і Холодний прегарні клаптики природи або людські характеристики в портретах.

 

Приємно стежити за тими творами і віднаходити в них поодинокі риси вдачі кожного мистця. Темперамент Новаківського вибухає в невгамовно-яскравих колірах, сміливих спробах вільних композицій, які радо вискочили б з рямок. Зосереджений у собі Труш уміє триматися майже клясичних ліній у своїх портретах, уміє призбирати всю інтенсивність світла в мініятурних краєвидах, не підсолоджених, неафектованих. Холодний так і бере нас за серце своєю безпосередністю і м'якістю, у графіках Ковжуна не важко доглянути притаєну динамічну силу та енергію.

 

Може ще недавно на деяких виставах, по яких проходжувалися ті живі мистці мимо своїх творів, неодин з нас готовий був заводити суперечку на тему: чому вони малюють так, а не інакше, чому вибирають такий, а не інший сюжет? Сьогодні ми розуміємо їх, може саме тому, що вони не в силі вже боронитися ні словом, ні дальшими творами. Кожний їх твір зливається з іншими в один загальний образ, що творить нероздільну цілість з їх живою особою. І нам хотілось би знати якнайбільше про них як про людей.

 

Було ще одне неспокійне питання, яке хвилювало нас часом з приводу різних вистав: питання про національність мистецтва. Тепер воно для нас ясне. Не був національним Труш тільки тому, що так багато разів малював Дніпро під Києвом, ні Новаківський завдяки своїм численним св. Юрам, ні Холодний своїми сюжетами з історії України, ні Ковжун тому, що робив проєкти для наших видавництв. Усі вони були глибоко національні з різних причин. Вони знали, чого ще не зробили їх українські попередники і якими шляхами можна і треба повести дальше їх працю. Вони вміли черпати з соків землі, на якій жили і з атмосфери, якою вони дихали, навіть тоді, коли віддих їх не був зовсім свобідний. Сказав якийсь знавець мистецтва, що кожний мистець так довго національний, як довго творить з власної душі.

 

А саме це вони робили навіть у найтяжчі хвилини свого життя. Труш, Холодний, Новаківський і Ковжун покажуть ще новим поколінням українських мистців, як треба бути національним і як можна ним бути завдяки талантові, який переходить межі свого середовища.

 

[Львівські вісті]

 

12.06.1942