Інтерпеляція послів д-ра Костя Левицького, Володимира Сінгалевича і тов. до Його Ексцелєнції президента мінїстрів в справі численних смертних кар і інтерновань в Східній Галичинї.
(Внесена на засїданю палати послів 5 червня 1917 р.)
В перших двох тижнях серпня 1914 р., коли почали ся воєнні oпеpaції проти Росії, галицькі адмінїстраційні власти не зробили нїчого, щоб населенє властивим способом поучити, як має поводити ся в війнї, а непевні елєменти позбавити змоги шкодити оружній силї держави. Наслїдком сього незрозумілого занедбаня трапило ся особливо в сумежних з Росією повітах Галичини кілька випадків, що окремі особи чи незручним поведенєм, чи з несвідомости, а вже в найрідших випадках зрадою пошкодили воєнним операціям армії.
Галицьким адмінїстраційним властям не повинен був бути невідомий обєм і значінє руссофільської аґітації в Галичинї. Її ведено від років між обома народами Галичини. Між українським населенєм Галичини число руссофілів було мале і вони були загально відомі.
Коли війскові власти звернули увагу галицької адміністрації на русофільські хати, почала вона розвивати гарячкову дїяльність. Одначе та дїяльність приняла зовсїм нежданий напрям. Галицькі адмінїстраійні власти зарядили найстрогійші міри не проти малого числа руссофілів, тільки
проти цїлого українського населеня Галичини.
Війскові власти, команди й окремі віддїли армії, поінформовані односторонно й фалшиво адмінїстраційними властями, прийшли до зловіщого хибного погляду, що всї "Русини" є зрадники, і тих казкових поголосок про загальну зраду надужито також для оправданя всїх невдач на східнім фронтї.
Тепер почала ся формальна
війна цивільних і війскових властий проти невинного безборонного українського народу Галичини.
Тисячі мущин, жінок, дїтий на основі наглого суду або таки так повішено, розстрілено, а в найщасливійших випадках арештовано й відставлено. Не тільки селян і міщан, але також інтелїґенцію — коли тільки хто з них був українського роду — без нїякої підстави, часто тільки на основі самовільного рішеня даного орґану влісти арештовано і серед страшних знущань зі сторони вуличної товпи й ескорти підставлювано до численних цивільних і війскових вязниць.
На центральний табор для таких "інтернованих" вибрано
Талєргоф коло Ґрацу
й уряджено його для кількох тисяч осіб. Тамошні урядженя власне в перших місяцях війни, коли Талєргоф був переповнений, були під гіґієнічним і всякими иншими оглядами пpoсто наругою. Від епідемій, які швидко вибухли, згинуло більш тисячі зовсїм невинних Українцїв. Поведенє орґанів нагляду було на всяку міну строге і безоглядне. А до того прилучали ся для Українців ще гірші насмішки замкнених разом з ними руссофілів.
Поступованє проти інтернованих вела окремо для сього утворена слїдча комісія в Талєргофі. Урядованє сеї комісії, яке вело ся понад два роки, виказало, що
з інтернованих Українцїв анї один не провинив ся непатріотичним поведенєм.
Анї один Українець не був поставлений перед суд, а тим менше засуджений. З сього виходить понад всякий сумнїв, що всї інтерновані Українцї через самоволю властий зовсїм невинно були виставлені цїлї місяцї і навіть роки на найбільші фізичні й душевні муки, а більш нїж тисяча їх заплатила за свій австрійський патріотизм смертю. Також з інших інтернованих, не Українцїв, ледви пару тузинів поставлено перед суд.
Ті надужитя, що кличуть до неба о пімсту, приписувано часто в правительственних кругах воєнній психозі галицьких властий і викликаним нею пожалуваня гідним надужитям армії. Але сї оправдуваня зовсїм не заслугують на віру. Деякі надужитя й помилки можна допустити, але не тисячі й десятки тисяч!
Се не була помилка, се була нелюдська система!
Галицькі адмінїтраційні власти безпосередно арештованями, а посередно брехливим інформованєм армії мали за цїль цїле українське населенє оклеветати як зрадників і полїтично знищити, щоби з сього зробити поетичний капітал для польського панованя в Галичинї. Найяркійшим доказом сього служить факт, що
галицька адмінїстрація старала ся в тім напрямі впливати на ц. к. слїдчу комісію в Талєргофі
та що богато з Українцїв, увільнених сею комісією, по поворотї до Галичини вона знов арештувала й інтернувала.
Загальна Українська Рада й Українська Парляментарна Репрезентація робили все можливе, щоб облекшити долю інтернованих в Талєргофі, щоб осягнути увільненє невинних і розвязанє табору. Вношені меморіяли й численні інтервенції (від жовтня 1914 р.) не осягнули виднїйших успіхів.
Талєргоф істнував далї як пятно ганьби для правової держави,
аж великодушне рішенє Його Величности Цїсаря поклало кінець цїлій системі інтернованя.
На основі сього підписані ставлять до Його Ексцелєнції президента мінїстрів отсї питаня:
1) чи наведені факти Його Ексцелєнції як шефови ц. к. правительства є відомі?
2) які зарядженя поробило правительство, щоб винні органи потягнути до відповідальности?
3) які зарядженя думає поробити правительство, щоб невинно замкнені дістали змогу вернути без перешкоди до вітчини?
4) як думає правительство справляти ті важкі надужитя?
5) які зарядженя думає поробити правительство, щоб горожанам держави, які невинно натерпіли ся знущань і були позбавлені свободи й чести, як також родинам тих, що невинно понесли кару смерти, дати відповідне задоситьучиненє?
6) які зарядженя думає поробити правительство, щоб запобігти повтореню таких до неба о пімсту взиваючих надужить зі сторони галицьких адмінїстраційних властий і вимогти на них, щоби в Галичинї панувала австрійська державна ідея й австрійська державна рація?
[Дїло]
10.06.1917