Перший Франківський концерт

.

(Спомини)

Львів, 30 травня.

В моїй пам'яті заховалось кілька подій, зв'язаних з Іваном Франком. Вони відносять ся передусім до 25-літнього та 40-літнього ювілею поета у Львові та до моїх зустрічей і розмов із І. Франком у роках 1904—5, коли я редагував "Етнографічний Збірник галицьких народних мельодій", а Франко був головою Етнографічної Комісії Товариства ім. Шевченка, та до моїх розмов із Франком у 1907-му році, коли я з пок. І. Трушом редагував "Артистичний Вістник", якого співробітником був і Франко. Хоч усі ці хвилини є для мене однаково дорогі, то, думаю, найцікавіша буде під цю пору згадка про ювілей поета із святочним концертом у концертовій залі при вул. Бернштейна, 30 жовтня 1898 року. Концерт устроювала студентська молодь, до якої і я тоді зараховувався. Тодішні сеніори "Академічної Громади": Володимир Гнатюк, д-р Гриць Гарматій, д-р Л. Цегельський, Ю. Дроздовський і інші збирали нас часто на засідання у справі ювілейного свята й створили ювілейний комітет, в якому я став референтом музичної частини концерту. І саме ця музична частина з самого початку натрапила на найбільші труднощі. Перш за все до творів І. Франка не було ще тоді ніяких композицій. Хоч і голова ювілейного комітету звернувся був ще осінню 1907 р. до українських композиторів, щоб схотіли створити музику до деяких творів Франка, але відгукнулись лише: Микола Лисенко та Сидір Воробкевич (він надіслав композицію на чоловічий хор до "Ой ти, дівчино, з оріха зерно"). У мене зродилась тоді думка взяти теж участь у цьому "конкурсі" та написати щось для хору до слів Франка. До того підмовляв мене особливо мій товариш-земляк В. Старосольський. Він підсував мені опрацювати "Каменярі", але я переконався, що це завдання перевищає мої тодішні сили та рішився зложити музику для хору з оркестрою до "Вічного Революціонера". В цей спосіб сяк-так розв'язано справу хорових точок. Прийшла нова проблема, який хор має виступити на концерті. В "Академічній Громаді" не було співаків, а окремого студентського хору тоді ще не було (тодішній хор "Боян" відмовився виступити). Прийшлось складати хор із різних співаків. Двох співаків удалось притягнути із "Бояна": В. Чуму та О. Бережницького, інших зпоміж студентів, а то й гімназійних учнів. Не легша справа була з окрестрою. Закінчивши "Вічного Революціонера" (у формі клявіру), помітив я з острахом, що — не зважаючи на те, що в моїй уяві оркестровий супровід зарисовувався доволі ярко і бундючно, моє знання оркестральних інструментів і їх практичного вжитку було тоді — коли не рівне зерові, то все таки рішуче замале, щоб зладити бездоганно оркестровку. Та я вдався за радою товаришів до диригента військової оркестри, що допоміг мені у неодному при складанні оркестрової партитури. Він теж допоміг нам заангажувати 30 музикантів із військової оркестри, хоч їм було заборонено виступати.

Зблизився реченець святочного концерту, 30 жовтня. З хорових точок рішились ми крім "Революціонера" й "Ой ти, дівчино" виконати "Козаків" у народних піснях Ф. Колесси. Хоч обіцяних М. Лисенком сольоспівів не було, виринула справа недостачі солістів. Модест Менцінський не міг виступити, бо він був студентом теології. Та врятував ситуацію посол до австрійського сойму Яцко Остапчук, батько відомої оперної співачки, Анни Остапчук. Він зголосився до Ювілейного комітету з пропозицією відспівати на концерті сольову пісню власної композиції до поезії Франка: "Мій раю зелений". Я схопив мелодію пісні в ноти та доробив до неї акомпаніямент і в цей спосіб дав змогу виступити цьому селянському співакові-композиторові, що збирав опісля на концерті бурю оплесків. Чотири сольоспіви Лисенка: "Не забудь юних днів", "Розвійтеся з вітром", "Місяцю князю" і "Безмежнеє поле" прийшли досить пізно і не могли бути добре підготовлені. Вдалось теж вставити у програму одну фортепіянну точку, бо відома піяністка—прихильниця Франка, Ольга Окуневська згодилась виступити на концерті з одною Лістівською та Лисенківською точкою. День два до концерту з'їхались співаки та почались останні проби. З оркестрою вдалось зробити лиш одну пробу в казармі 80-го полку в час неприсутности капельмайстра. Тому, що мені ще трудно було диригувати і хором і оркестрою, я договорився із диригентом оркестри, що диригуватиму лише хором, а він оркестрою. Так і зроблено на концерті.

В день концерту, на останній післяполудневій пробі стрінула нас ще одна несподіванка. Два найкращі співаки, учні перемиської гімназії: тенор В. Йойко і баритон О. Мартинович відмовились виступати, бо у Львові перебував їхній професор філології Прийма, який загрозив їм, що не здадуть матури. Не помогли прохання та намови, оба співаки на концерт не явились.

У цілому — концерт пройшов гладко та успішно. Багато часу зайняли промови (промовляли: В. Гнатюк від Ювілейного комітету, Гр. Гарматій від молоді, Н. Кобринська від жіноцтва та М. Павлик і В. Новаківський). З музичного боку, як програмою, так і виконавцями, цей концерт був більше, чим скромний, радше "бідний". Але настрій присутніх був радісний, бадьорий і щиро-сердечний, що виявилось і на концерті, і на комерсі після концерту. Франко був у прекрасному настрою, жартував, як рідко коли. Коли мене голова комітету, В. Гнатюк представив йому, він сказав: "Спасибі, пане товаришу, за ваш сюрприз. Але я волів би, щоб у вашому "Революціонері" теж у середній частині був марш, а не коляда!".

Від цього 25-літнього ювілейного концерту в честь І. Франка почалося пожвавлення на музичному полі. Члени "Академічної Громади" стали більше цікавитись співом і вписувались у члени "Бояна", а звідтам виділились у самостійний хор "Бандурист".

Вже наступний 40-літній ювілей Франка довелось мені організувати в трохи інших умовах у великій залі Фільгармонії при участи "Бояна", "Бандуриста" та Музичного Товариства ім. Лисенка. Тоді Лисенкові сольоспіви виконував визначний співак із Києва Микита, та й мій "Революціонер" був уже у кращому виді та в кращому виконанні.

Та настрій на цьому другому концерті і на комерсі був далеко не той, що на попередньому. Франко не промовляв, не жартував, а сидів мовчки із обвислими руками, задивлений у далеч — як і схоплений на ювілейній знимці. На комерсі просив співати сумних народних пісень і, коли хор співав "Чорна рілля ізорана", сидів непорушно, похиливши голову на стіл. Сумнішого комерсу я не пам'ятаю.

Так перший ювілейний концерт, хоч і скромний і вбогий, був найкращим виявом громадянського почування до поета тоді, коли він ще не був загально признаним і для самого поета був найдорожчим.

[Львівські вісті]