Український Театр у Львові "Мина Мазайло", комедія на 4 дії Миколи Куліша. Музика В. Безкоровайного. Постанова Й. Гірняка. Декоративне оформлення М. Радиша. Режис.-acистент О. Яковлів. Пом. режисера Ю. Міцовський. Мистецький керманич В. Блавацький.
"Мина Мазайло", — премієра якої пройшла 12. ц. м. у львівському театрі є незаперечним успіхом, це пєса, в якій автор зумів гармонійно поєднати і зміст і форму. Написана вона в часах (1928 р.), коли в Україні панував офіціяльно Т. зв. українізаційний курс, який, можна еказати, і спричинив появу пєси, що була їдкою сатирою на тодішні відносини й побут, які творилися під впливом саме тієї большевицької українізації. Отже це пєса т. ск. автентична, а її дієві особи — це живі, реальні люди.
В pежисерії дир. Блавацького, який ставив комедію М. Кулiшa десять літ тoмy в Teaтрі ім. Тобілевича, виходила вона більше ґротескова. Режисер Й. Гірняк, що стільки ліt працював тісно разом з незрівняним Курбасом і самим автором, — виставив її у Львові в пляні гострої комедії і навіть сатири, зберігаючи одночасно всю теплоту до молодих персонажів пєси: Улі, Мокія та їх товаришів, себто до тієї нової інтеліґенції, яка свою любов до України переплатила згодом засланням і життям. І коли десять літ тому багато глядачів, яким чужий був большевицький побут, не розуміли у нас пєси Куліша та її тенденцій, то сьогодні, закоштувавши большевицького режиму, широка театральна публика не тільки розуміє пєсу та все багатство її нюансів, але й симпатизує з одними дієвими особами, ненавидить других та дивиться з поблажливою усмішкою на третіх. — Словом — публика і розуміє і реаґує живо на все, що діється на сцені, бо "Мина Мазайло" — це справді мистецький відгомін на актуальні явища та події, в чому й головна сила пєси.
Свій великий успіх на сцені завдячує комедія М. Куліша не тільки його великому талантові та незвичайній сміливості, з якою він змалював сучасні йому події (що й коштувало його утрати волі, а може й життя), але мабуть в неменшій мірі знаменитій режисерії Й. Гірняка та виконавцям поодиноких роль. А серед тих виконавців вибився на перше місце він, Й. Гірняк, що в головній ролі Мини Мазайла створив цілу креацію, приковуючи до себе увагу глядачів від першої появи на сцені до саміського кінця пєси. Такої його "лекції правильних проізношеній", або сцени, коли він по зміні прізвища уявляє себе в різних позах Мазєніна, не забуде певно ніхто з глядачів. Знамениті типи створили далі: В. Блавацький в ролі брата Мазайлів Тараса, О. Кривіцька в ролі сестри Мотрони Розторчуєвої ("тьотя Мотя"), Л. Добровольська в ролі баронової Козино, Г. Совачева в ролі дружини Мини Мазайла та представники молодого покоління: О. Горницька в ролі доньки Мазайлів Рини, Е. Дичківна в ролі її подруги Улі Росохи та Е. Курило в ролі сина Мазайлів Мокія. Всі вони, як поодиноко так і в цілості держали виставу на мистецькій висоті й обереглися щасливо такого легкого в цій пєсі переяскравлювання, хоч може не всім їхня роля відповідала. В невеличких ролях молодих хлопців побачили ми ще О, Сліпенького, Е. Левицького та А. Антонишина, що внесли на сцену багато оживлення й руху.
Дивним відгомоном романтичного минулого повіяло на сцену, коли вікнами несподівано притемного сальону Мазайлів стали появлятись чергою: дід-запорожець (І. Санокішин), дід-чумак (В. Шапарівський) та дід-селянин (І. Кудла), що всі питали строгим голосом Михайла, як вія сміє зміняти своє славне пpiзвище (кінець ІІІ. дії). Ця сценка в супроводі музики не робила у львівській постанові вражіння і вона — як нам здається — мало виправдана, тимбільше, що така поява трьох предків Мазайла не має ніякого впливу на його рішення змінити своє прізвище. Та це справа дискусійна, коли автор хотів осьтак змалювати душевну боротьбу Мазайла, не маємо з цього приводу до режисера претензій. Зате треба висловити йому окреме признання за окресленям кількох (зрештою дрібних) місць, що їх міг би дехто сьогодні фальшиво розуміти, та за ефектовне значення, яке в ориґіналі виглядає дещо інакше.
В цілості пєса М. Куліша виставлена дуже дбайливо та з великим накладом праці режисерії і поодиноких виконавців. Нема сумніву, що її успіх на львівській сцені запевнений на довший час.
[Краківські вісті, 19.05.1942]
19.05.1942