Яка краса: відродженнє країни!
Ще рік, ще день назад тут чув ся плач рабів,
Мовчали десь святі під попелом руїни
І журно дзвін старий по мертвому гудїв.
Коли відкільсь взяла ся міць шалена,
Як буря, все живе схопила, пройняла,
І ось дивись: в руках замаяли знамена
І гимн побід співа невільна сторона.
Так спить орел — і враз, розкривши очі,
Угледить світ, красу і простір голубий
І легко з скель спорхне і в небі заклекоче
Про вільний лет орлів, про ранок золотий.
Так море инодї всю ніч дрімає
І нагло хвилями, як крилами, забє
І дивним жемчугом і барвами заграє
І очі всесвіту до себе прикує.
Летить воно, хвилюєть ся і ллєть ся,
В обіймах соняшних і сяє і тремтить
І щастєм все життє йому в той мент здаєть ся
І все в путї йому і годить і щастить.
(Олесь).
Отсї слова найбільшого серед живих українського поета снують ся тепер у голові Українця. Весна в природї зійшла ся з весною українського народу. Той народ, котрому похоронну пісню співали всілякі польські "учені" (Брікнер, Смолька і т. д. і т. д.) й всї без виїмки польські полїтики Австрії, задивлює тепер Европу життєвою силою і національним зривом, якому нема прикладу. Тільки розяснилася темна ніч, розійшли ся грізні хмари й показало ся в соняшнім блеску блакитне небо, а все приспане, всї, кому руки з безсилля опали, всї несміливі та всї, що ждали відповідної хвилї, всї вони прокинули ся і хвиля української піснї, виявлення національного українського я понесла ся по всїй українській землї.
А хоч як теперішній національний рух російської України нагадує той огонь, що довго тлїв придушений, може ще більше хвилї води, що довго проривали собі дорогу, щоб тепер з гуком і сиком плисти новим річищем, він був приготований довгою і невпинною працею. Славна традиція гарних і сумних, але все геройських часів української козацької республики все була жива на Українї. І змагання до привернення державної самостійности Українї одушевляли й поривали найкращих синів України: сї змагання вони переплачували засланнями й еміґрацією, матеріяльною руїною і нуждою в життю, сї змагання робили їх мучениками нетільки російського правительства, але нераз і українських ґруп, що не розуміли своїх Мойсеїв. Піснею і живим словом у прозї, белєтристичними, популярними й науковими творами, що вязали славну минувшину з сумною теперішністю України та вказували шлях до кращої будуччини, до незалежности України, сильною і послїдовною кооперативною орґанїзацією яко головною опорою тих змагань довершили Українцї нинїшнього дива.
Що довершити Богданови Хмельницькому перешкодила смерть, а Мазепі нещасливий вислїд битви під Полтавою, змаганнє до того не завмирало, а щораз більше зростало протягом XIX в. Благородні заміри Кирило-Методіївського Братства й доля Шевченка — се перший етап на шляху тих змагань по невдатних пробах Капнїста й подібних заходах осягнути державну незалежність України. Дальші етапи сих заходів — "Стара Громада" в Київі, зокрема плодотворна праця Драгоманова, Революційна Українська Партія й орґанїзації "Товариства Українських Поступовцїв", що перемінило ся тепер у "Союз Українських Автономістів-Федералїстів". Чого хоче той Союз, видко з статї "Повороту нема" проф. Михайла Грушевського, який пише в "Новій Радї", що минув той час, коли ми змагали до культурного самоозначення або культурної автономії. Українцї тепер стратили віру в російську поступовість. Тому домагають ся лише федеративної злуки з Росією, а коли нї, то цїлковитої незалежности України. І від сих жадань не може бути повороту назад. Широка автономія України з державним правом українського народу у федеративнім звязку се програма даного моменту, від котрої не може бути уступлення назад. Так державна незалежність України, для якої працював Союз визволення України по сїм боцї фронту в часї всесвітньої війни, стала гаслом цїлої України вже на світанню її волї.
[Вістник Союза визволення України]
06.05.1917