виголошена на 21-ім засїданю сойму о поведеню жандармерії.
Справозданє комісії правничої з чинностей департаменту VI., містить в собі на позір скромну замітку: Pomnożenie posterunku с. k. żandarmeryi postępuje. Wedle sprawozdania wydzału krajowego ustanowił c. k. rząd w ubiegłym czasokresie 13 nowych posterunków żandarmeryi, tak iż obecnie mamy w kraju 436 posterunków... Дальше, що край платить на поміщенє жандармерії 6900 зр. і кромі того ще утворив фонд позичковий для громад на винаймленє мешкань для жандармерії в квотї 25.000 зр.
Коли, як бачимо, край має так поважні суми видавати на ту институцію безпеченьства суспільного, то здає ся нам також відповідним в сїй хвили застановити ся именно зі становиска посла селяньского над питанєм, чи институція тота виповняє своє завданє, так як належить, чи суть які хиби а єсли суть, чи не знайшли би ся средства, щоби тим хибам запобігти. Щоби в так спізненій порі не забирати високій палатї много так дорогого часу, я позволю собі привести тілько самі факти, позіставляючи оцїнку их високій палатї. І так:
Дня 19 лютого 1891 року вийшов рано о 8-ій годинї Стефан Дербавка, міщанин в Городенцї, щоби віднести лист на почту. По дорозї придибав єго жандарм Сайдль і приарештував без найменшої, хоть би пoзірної причини. Через цїлий день до вечера тримано єго в арештї староства, не давши єму посеред тріскучого морозу не то трави теплої, але хоть би кусника хлїба. Мотивом того арештованя була, як я на певно знаю та обставина, що Дербавка трохи горячійше як другі відчував кривду людску і колись може за голосно як для наших жандармів о тім розказав. Підозріваючи отже тілько, що він може, кажу може, буде при маючім ся відбути виборі аґітувати, заарештовано невиннїсенько чоловіка, идучого спокійно дорогою на почту.
Але, що я вам тут панове розповідаю про арештованє одного чоловіка жандармом — він же-ж тої самої днини мав кращій примір на своїм зверхнику, старостї городиньскім, котрий тої самої днини приарештував 40 людей на подвірю староства, (в арештах не було на тілько місця) і витримав их так довго, аж були на укінченю вибори; тогдї випустив их на волю, коли переполохані виборцї поутїкали до дому. Коли один рускій дневник згадав о тім, сконфісковано єго.
Факт другій: В Завалю, снятиньского повіта, відбули ся дня 29 марта 1891 збори читальнї. Тут впав жандарм Махоньскій з снятиньского постерунку і розігнав брутально збори.
Третій факт: Снятиньскій жандарм в лютім року 1892 позволив собі від Юрка Лучака відобрати петицію о загальне голосованє. Юрко Лучак вправдї протестував, але то нїчого не помогло, і мусїв видати петицію. А прецї звістно кождому, що петиціонувати вільно, а право заґварантоване основним законом.
В грудни 1891 жандарм Коцельскій з постерунку кocівcкoгo війшов самовільно до мешканя Федора Костюка в Пістни і зробив там ревізію читальняної бібліотеки, не виказуючи ся цїлком призволенєм власти. Кілька днїв пізнїйше зайшов до того-ж Костюка коло півночи иншій жандарм того самого постерунку, зробив знов ревізію книжок. Тут хоть нїчого не найшов та бідним, переполоханим дїтям і жінцї дав ся в знаки. Згаданий вже жандарм Коцельскій позволив собі дня 1 марта 1891 приарештувати одного академіка Голейчука в Косові під претекстом, що аґітує за неправительственним кандидатом і нарід бунтує. Привів єго до староства а п. староста не мав нїчого пильнїйшого зpoбити, як казати Голейчука відпровадити до арешту. Там зажадав жандарм виданя всїх паперів, які має при собі, а коли Голейчук запротестував і не хотїв видати, злапав єго жандарм одною рукою за груди а другою за рукоять шаблї і змусив єго в той спосіб до виданя всїх паперів зіставляючи єму тілько портмонетку з грішми. Се той сам звістний жандарм Коцельскій, котрий одного разу був придибаний в службі в нетверезім станї і коли потягнено єгo за се до відвічальности, зайшов характеристичний факт, що зверхник того жандарма, котрого имя лучше замовчу, явив ся у свого тогдашного начальника повітового в Косові і жадав зовсїм недвозначно, щоб на перекір всякій правдї засудити заступника бурмістра косівского, котрий споводував то донесенє против Коцельского, на кару за обиду чести, бо инакше жандарм службу стратить. Начальник суду не дав ся очевидно намовити, але се сумно, що поважують ся ставити такі жаданя в интересї прогрішившого ся справдї жандарма.
Дальшій факт. Дня 11 лютого тамтого року явив ся в Заболотові правник Трильовскій і поговоривши з кількома людьми на ринку, зміряв до свого знакомого місцевого священика. Та по дорозї придержав єго Герш Рат, котрий, як то пізнїйше показало ся, єсть нїби бурмістром в Заболотові, враз з жандармом Смеселем і оба ті панове запровадили єго (Трильовского) та єго товаришів до уряду громадского. Там насильно перешукано єго кишенї, вибрано всї письма і листи, відчитано их, відмовлено навіть потвердженя того противзаконного відобраня писем і під претекстом, що нарід бунтує, казано вивести их поліціянами геть по-за місто. То у нас називає ся свобода слова при виборах, так виконують ся закони основні! В наслїдок того очевидного топтаня всяких конституційних прав, внїс правник Трильовскій донесенє до суду. Очевидно п. Герш Рат внїс і собі жалобу, та тут показала ся, як на долони невинність Трильовского а явне нарушенє законів через Г. Рата і Смеселя з другої сторони. Так щож? Суд увільнив Трильовского, але Ратови і жандармови, з котрих першій найвиразнїйше до усїх наведених насильств признав ся, так нїчого не стало ся. Суд заболотівскій увільнив Рата, подаючи, слухайте панове, які мотиви того увільненя: що Рат і жандарм дїлали з розказу п. старости. Так у нас пaни старости, хоть присягами pro forma на ті закони основні, журять ся ними тілько, як тамтогорічним снїгом. Той сам пан староста Арвай похвалив прецї публично єще п. Герша Рата перед другими війтами і указав єго яко примір до наслїдуваня. Стало ся се на публичній конференції війтівскій дня 17 лютого 1892. Коли пізнїйшій війт Проскурняк з Русова складав приреченє службове до рук того-ж п. старости сказав єму той же: єсли ся зявить в вашій громадї якій аґігатор в родї Даниловича, або Трильовского, то в той момент зробити з ним так, як Рат зробив. От вам австрійські свободи!
В селї Зеленім за Жабьїм убили три Гуцули в грудни тамтого року жида лихваря Вольфа Фляйса. Два брати Янишевскій і Максимюк довершили те убійство за визискованє их і висисанє через одну з тих горских пявок, котрі від кількадесять лїт розпаношились по наших гуцульских горах, загортаючи під себе що найкрасші полонини, що найлїпші надчеремошеві царинки. Наш Гуцул рішає ся иногдї на свого рода Volksjustiz. Менї не в гадцї похваляти ceгo вчинку — се річ суду і суд зробив уже своє. Двох Гуцулів засудив на кару опертя, одного на 6 лїт вязницї. Справедливости стало ся досить, але що при сїй нагодї жандарми жабївского постерунку доказували? Послухайте, панове!
Дня 7 грудня пероходив лїсничій Пфайфер по-при коршму в Зеленім і почув там страшний зойк. Коли зблизив ся до коршни, побачив, як жандарм Рочняк немилосердно кольбував Илька Янишевского, а той просив ся, стогнав та кричав, щоб єго так не катовано. Лїсничій Пфайфер відізвав ся до присутних там Леся Янишевского, Михайла Янишевского, Ивана Янишевского, Папака, Ивана Путека з Зеленого, Явдохи Янишевскої і Петра Янишевского сина Іосифа, що жандармам не можна так бити людей — най их суд судить. Пфайфер вийшов из коршми і стрітив на дорозї идучого батька Илька Янишевского, Ивана, і завізвав, щоби спішив до коршми ратувати сина, бо там за щось бьє єго жандарм. Батько поспішив, але коли став просити за сином, жандарм Подкувка трутив єго брутально до станції, прозиваючи поганими словами. Був там тогдї в коршмі Жигмонт Пакошевскій з Явізника. Опісля спровадили командант постерунку жабьївскої жандармерії, Москаля, разом з Подкувкою, Илька до постерунку в Жабью. Там єго сковано і стягнено руки ланцюхами так сильно, що, як свідок наочний Ивав Пакошевскій спостеріг, руки посинїли й попухли, а з-поза нігтїв кров виступала. Щоби вимусити признанє до вини, хто вбив жида, де хто гроші заховав, де жида заховано, торгав жандарм Москаля за ланцюхи, щоби ще болю прибільшити, і під такими тортурами витягано з Илька слово по слові. Не сподобало ся жандармам що лїсничій Пфайфер обставав за Гуцулами, і нуж бере Moскаля бідного мученика Илька на випити, чи не приточний в чім при сїм убійстві Пфайфер? Під тяжкими муками сказав Илько, що жандарм хотїв, а найменчого підозріня було досить, щоби непотрібного интруза провчити. Дня 12 грудня 1891 приарештував жандарм Москаля лїсничого Пфайфера, а на зовсїм оправдане запитанє завідателя камеральних дібр Малачиньского, що єсть причиною приарештованя, відказав грубо жандарм: Nie plećcie panowie głupstw, bo ja was wszystkich przyaresztuję. Приарештовано отже Пфайфера, а коло коршми наложено кайдани. Пфайфер, чоловік старшій, интеліґентний. Заведено єго до Зеленого і держано через 24 годин без поживи. Дня 13 грудна сковано єго разом з Марією Янишевскою, жінкою Петра. Дві инчі жінки були осібно сковані. В асистенції 2 жандармів відпроваджено всїх 4 і ще Федора Ґотича до Бистрицї. Тут зайшли жандарми на 2 години до коршми, а скованих людей, між ними й Пфайфера, полишено перед коршмою на тріскучім морозї. Посвідчать то Федьо Янишевскій, Петро Горук, син Іосифа з Жабья. Опісля привели жандарми всїх на постерунок до Жабья. Пфайфера держали жандарми скованого разом з Марією Янишевскою через цїлий день і цїлу ніч і, мої панове, не розлучувано их нї при одній нагодї. Посвідчити можуть се так співарештовані, як і Андрій Шкрібляк з Явірника і Никола Ференчук, доріжник из Жабья. Сама людскість, коли вже не сором та чемність, наказують се зробити. І се зроблено з чоловіком, як показало ся, зараз при першім переслуханю судовім, зовсїм безвинним. Товариш Пфайфера Спірідіон Дидиньскій робив закид з того жандармови Москалї, та жандарм цинично відповів: "Ах, то єго коханка, то єму прикрости не зробить". Тогдї на постерунку в Жабью побито ще жінку Федя Ґотича, Параску, так сильно, що дістала рвотів і довго опісля хорувала, а жінцї Марії Янишевскій, про котру я згадував, крім ран, котрі позістали зі скованя, викручено палець. Василь Остафійчук, 15-лїтній хлопець став, як менї доносять, в наслїдок побитя, малоумним. На превелике диво п. судья слїдчій в Косові не хотїв жадного з тих фактів до протоколу брати! Коли однак те все стало ся явним в цїлім повітї і всюду запанувало обуренє, тогдї перед головною розправою в Коломиї просили враз з писаром громадским Кулиньским свідків, щоб того всего при розправі не казали, бо то нї в чім підсудним не поможе! Але мимо того при розправі показало ся, що Илько Янишевскій був так сильно побитий, що коли лїкар єго оглянув у дві недїлї після приарештованя, то мав плечі ще не загоєні.
Коменда жандармерії краєвої у Львові довідала ся об тім фактї й казала перевести слїдство. Але кому повірено дїло до переведеня? Може офіцирови, котрий прецїнь становиском своїм дає певну ґваранцію на точне й правдиве сконтатованє річей? Де там! Дано другому жандармови, командантови косівского постерунку Бегсови, і не дивота, що слїдство виказало нїби то безвинність жандармів. Що разило, то се очевидно, що в доходженю пропустило ся або й заперечило ся, як на пр., що Пфайфер був скований через 24 години, що єму за 2 добі дано лиш раз напити ся чаю і т. д. За те обжаловуючі представляють ся, яко погані пінки, не гідні віри нї чести і в той спосіб затахльовує ся цїла справа. Се впрочім при жабьївских порядках не так дуже тяжко, бо там панує якась непрактикована нїгде установа, що всякі дорученя карні відбувають ся не через низького, але через жандарма!
Я позволю собі відчитати лист одного мого знакомого, котрий був свідком тих річей: "Даруйте, пане после, що говорю до вас, не в таких формах, як потреба би, але при таких справах, де о так страшні надужитя, о так звірскі поступки розходить ся, годї бавити ся в делікатности й шукати за добірними словами. Я сам видїв страшні знаки від тортур на руках Марійки Янишевскої, я сам видїв того хлопця, що від побоїв розум стратив, і кілько разів собі на се нагадаю, тілько разів менї кров до голови бьє..."
Я, панове, розумію тяжку задачу сеї институції безпеченьства, знаю й те, що може за далеко йдуча чемність тих орґанів зі злочинцями відбилась би лихо на безпеченьстві суспільности, але я хочу знайти міру між енерґічним переслїдуванєм злочиньства а свободою, котра менї видає ся дорожшою, анїж яке украдене теля, або що друге. Я бажав би, щоб нїкому з нас не доводилось чути, що менї: "Ми заарештуємо, кого нам подобає ся, а най суд увільняє, то нас нїчого не обходить". Жандармови повинен бути так само святий закон карний крадежи чужого майна, як і крадежи чужої чести і свободи. Oнa не то грошей, але й крови людскої чимало коштує.
Я кілька разів питав ся жандарма, що их властиво спонукує до безпідставних часто денунціяцій на людей? Га! У нас після числа донесень кваліфікує ся здібність і пильність жандарма. Від того залежить єго аванс. Я знаю факт, де посуджено о піяньство чоловіка, котрий уже від многих лїт не мав горячого напитку в устах. В "Дѣлї" недавно читав я допись, що священика Авдиковского заденунціював жандарм за жебрацтво, підчас коли він ходив по селї з йорданьскою свяченою водою.
Длятого осміляю ся внеcти до правительства резолюцію, котра звучить: "Взиває ся ц. к. правительство, щоби звернуло увагу краєвої команди жандармерії, щоби підвладні їй орґани точно перестерігали конституційних прав і свобод горожан у краю".
[Дѣло]
09.04.1892