30 березня відбулася прес-конференція оргкомітету цьогорічного, вже сьомого фестивалю Alfa Jazz Fest (23-27 червня 2017 р.). Оголошено склад виконавців на всіх трьох сценах. І можна без перебільшення сказати, що лайн-ап і за якістю, і за кількістю (фестиваль подовшав ще на один день) перевершує найсміливіші очікування. Серед хедлайнерів фестивалю такі гіганти сучасного джазу, як:
Гербі Генкок (вже вдруге на фестивалі),
Чік Коріа зі своїми партнерами Дейвом Веклом, Джоном Патітуччі, Еріком Маріенталом і Френком Гамбейлом, кожен з яких міг би у свою чергу стати хедлайнером,
кубинський піаніст Чучо Вальдес,
один із найкращих і найбільш запитуваних вокалістів сучасного джазу Грегорі Портер, який у цьому році вдруге став володарем премії Греммі.
Також на головній сцені виступатимуть
вже добре знайомий українським любителям джазу ізраїльський контрабасист Авішаї Коен спільно з львівським оркестром INSO,
знана фьюжн-група Yellow Jackets,
представники європейського джазу тріо Mare Nostrum у складі трубача Паоло Фресу, акордеоніста Рішара Гальяно та піаніста Яна Лундгрена.
На українських любителів джазу чекає знайомство з біг-бендом Гордона Гудвіна, співачками Чайною Мозес із Франції та іспанкою Конча Буйка.
А ще чимало цікавих виконавців виступатимуть на двох інших сценах фестивалю з вільним доступом. Фестиваль має знову стати визначною подією світового масштабу, яку цього року зніматиме найвідоміший музичний телеканал Mezzo.
Про складові успіху, організаційні нововведення порівняно з минулим роком, про здійснені, нездійснені та відкладені плани, нові імена в європейському джазі і майбутніх кандидатів на участь у фестивалі з його арт-директором Олексієм Коганом розмовляв Олександр Юдін.
– Фестиваль у цьому році знову здивував, можна говорити про те, що заявлена програма – планка ще вища, ніж минулого року, хоча здавалося, що це неможливо. Як вдалося зробити?
– Тільки дві умови. По-друге, це смак команди, яка робить фестиваль, яка вміє вибрати з того, що пропонується, хоча це інколи важко технічно. Нерідко ми чули: «Перенесіть фестиваль на два-три дні, і ми приїдемо». Ми і так посунули фестиваль, якщо ти помітив. Він збігається з початком того періоду, коли американські музиканти починають активно гастролювати Європою. А по-перше, фінансування. Якщо нема фінансування, то можна говорити про що завгодно, але фестиваль зробити не можна. Це об’єктивні речі. Маємо смак, маємо бажання, і є вже циганська пошта. Музиканти вже не бояться їхати, навіть попри те, що йде війна. Адже в деяких контрактах… ну, ти знаєш: «Ми приїдемо, якщо ви даєте гарантію, що все відбуватиметься за межами зони бойових дій». І таке буває в контракті. Коріа погодився, тому що йому розповіли інші музиканти. Грегорі Портер взагалі закоханий в Україну. Чайна Мозес нам просто сподобалася, як вона працює наживо. Проект Mare Nostrum, мені здається, теж не може викликати ніяких негативних емоцій. Авішаї Коен – вже улюбленець української публіки. У нього нова програма з українським оркестром. Зараз у нас голова болить за те, як їх усіх розмістити на одній сцені. Хоча цього разу сцена, як обіцяють, матиме навікруглий вигляд, щоб люди з боків могли теж дивитися. Караул був, коли Вадим Неселовський грав з оркестром на Площі Ринок, адже там сцена менша. Нічого. Врешті всіх посадили.
Я вчора отримав лист – треба тільки сходити на пошту – від Ларса Даніельссона. Я хочу вже почути Liberetto III і п’єсу «Львів», яка на ньому записана. До речі, нам вже прислали офіційний лист, і він є на сайті фестивалю: можна подивитися, як він пише про Львів і про історію створення цієї п’єси.
Іноді буває не без проблем. Так, колись ми мали контракт з Пако де Люсією, який помер. Цього року я дуже сподівався на виступ Стівена Бернстін і Генрі Батлера. Але… окрім того, що Бернстін сліпий, в нього ще виявлено рак третьої-четвертої стадії, і тому всі гастролі зі ним скасували. Тож ми знайшли заміну Yellow Jackets. І, мені здається, це гарна заміна. Тим більше ми сподіваємося, що вони і освітню складову нам заповнять. Я маю на увазі майстер-клас Боба Мінцера і Расселла Ферранте, які серед молодих музикантів є певними гуру. Щодо Мінцера і щодо біг-бендів достатньо згадати, що аранжування першими створюють саме вони. Я сподіваюся все ж таки, що приїде Ґеррі Тікенс (Gerri Teekens). Якщо ні, то приїде багато музики з Крісс Кроссу (Criss Cross Jazz – відома голландська компанія звукозапису, що спеціалізується на джазі. – О.Ю.), квінтет зірок, в якому грають не останні музиканти. Вони працюватимуть на площі Ринок. Отже, фінансування і певний смак організаторів.
– Я дуже зрадів, коли цьому року в програмі побачив одне ім'я. У минулорічному репортажі я відзначав, що рік тому був Пакіто де Рівера, нині – Артуро Сандоваль. Лишилося тільки привезти Чучо Вальдеса.
– Так, три викладачі Гаванської консерваторії, які в ‘69-му році стали засновниками легендарної групи Irakere. Можна додати, що за рейтингом Гербі Генкока Чучо Вальдес є найяскравішим піаністом сучасності. Я з ним познайомився у Лондоні і потрапив на останні двадцять п’ять хвилин його майстер-класу. З ним певна складність. Треба шукати когось із знанням іспанської мови, оскільки він дуже погано володіє англійською; навіть німецькою краще, тому що він мешкає в Німеччині. Але хотілося б із ним поговорити. Я хочу знову побачити людину, яку я бачив на концертах в Одесі і в Москві на концертах у 1986 році, коли Irakere приїздили своїм так званим ще золотим складом. Потім група розпалася, коли поїхали в Америку спочатку Сандоваль і пізніше Пакіто де Рівера. Зараз Вальдес дуже котується, в нього великий тур. Його останній диск, до речі, Tribute to Irakere, мав великий успіх. Саме він звучав у мене на ефірі минулої неділі. Так, врешті, пощастило. Можна згадати, як ми дуже довго намагалися вичепити Есперансу Сполдінг, вичепити Пета Метіні. Менеджер нам казав: «Чуваки, ви кльові, ми все розуміємо, але у вас такі погані дороги. До того ж можуть бути проблеми на кордоні з Польщею. Краще ми в Словакію з’їздимо. А до вас іншим разом». Бувають і такі речі.
– Ще одна приємна новина цього року: фестиваль подовжився до п’яти днів. З чим це пов’язано?
– Тут усе просто. Сьогодні я можу зізнатися. Нам дали таке завдання від оргкомітету фестивалю. Тобто, зробити понеділок і вівторок такими днями, щоб ніхто не захотів поїхати додому. І, мені здається, ми це виконали. Тим більш 28-е вихідний день, ми ще моніторимо, як іде продаж квитків, і я передбачаю ситуацію додаткового дня. У минулому році нам казали: «Та! Цей додатковий день. Вони там накидають чогось». А ми навпаки – коли стало питання про те, що буде ще й соціальний день, буде Джамала, тож ми зробили четвертий день. І Мішель Каміло, й Ларс Даніельссон точно виправдали надії. І зала була повна, і концерти були стовідсоткові.
– Якщо не помиляюся, концерт Ларса Даніельссона був єдиним, коли виконавці тричі виходили на біс.
– Це по-перше. І по-друге, вони були чемпіонами. Ніхто поки що на фестивалі не продав більше дисків, ніж Вестай Джексон (Vasti Jackson) з блюзовим тріо на Площі Ринок і Liberetto Ларса Даніельссона. Вони продали все, що мали з собою. А Рене Хаас, його менеджер, людина, яка в усьому розбирається, він узяв дуже багато дисків. Але я потім бачив його обличчя. Він каже: «Чувак, я бачив різне, але щоб так воно все розлетілося протягом години…» І музиканти півтори години нікуди не йшли, вони фотографувалися з бажаючими. Вони поважають людей, які голосують за їхню музику власним гаманцем.
– А Ларс Даніельссон, бува, не в думках на наступний рік?
– Так. Я навіть дуже хотів привезти його цього року. Але тут ми послухалися поради його менеджера Рене, котрий є також менеджером кількох проектів. І я дуже задоволений, що буде проект Паоло Фрезу і Рішар Гальяно. Щоправда, я хотів інший – проект трьох зірок: Ііро Рантала – рояль, Ларс Даніельссон – контрабас і Пітер Ерскін на барабанах. Раджу послухати їхній альбом. Він вийшов саме тоді, коли в нас був Даніельссон. Але Рене порадив цей проект. Взагалі, мені здається, «Акту» (ACT Music – компанія грамзапису) є кого показувати: Нгуен Ле, Юн Сун На, Міхаєль Вольни, Лешек Можджер, Вікторія Толстой, Нільс Ландгрен. Останній, до речі, і був першим, хто відкрив нам дорогу до ACT Music, а в Європі вони котуються десь на перших сходинках після Blue Noteу рейтингах компаній грамзапису. Дуже гарна якість. Всі альбоми як одна серія. І дуже гарні артисти: як уже відомі, так і молоді.
– Ще одна гарна новина – це зміна розкладу концертів. Немає накладок у часі на різних сценах. Тож чи правильно я розумію, що збудуться мрії тих, хто хоче встигнути побачити і почути все?
– Ну, майже. Давай скажемо так: майже. Звісно, якби фестиваль ішов десять днів, як у Монтрьо чи North Sea Jazz Festival, то можна було б зробити так: вони влаштовують виступи одних і тих самих музикантів на різних майданчиках. І коли ти заздалегідь отримуєш програму, то можеш накреслити собі приблизний маршрут. У нас складніше. Але ми намагалися зробити так, щоб мінімалізувати усі втрати щодо пересувань людини зі сцени на сцену.
– Є в мене таке особисте питання внаслідок моєї особистої пристрасті до скандинавського джазу. Цього разу немає скандинавів?
– Так вийшло з технічних причин. Ми вели перемовини. Я дуже хотів проект норвезького піаніста Торда Густавсена (Tord Gustavsen) зі співачкою Сімін Тандер (Simin Tander), який мене вразив, – хоча тут був певний ризик, оскільки музика ще прохолодніша, ніж Liberetto Даніельссона. Це були реальні претенденти. Але, сам розумієш, не всі їх знають, і нам доводиться іти на компроміси. Зараз, наприклад, дуже кльово позиціонується саксофоніст Торе Брунборг (Tore Brunborg). Він грає з Тордом Густавсоном – не в тріо, а у квінтеті. Він грає з Маню Каше (Manu Katché) і багатьма іншими зірками. Врешті, час уже минув. Можна знову привозити Бугге Вессельтофта і Нільса Ландгрена – скандинави, яких у нас люблять.
Ще кого я хотів би показати – для мене це взірець європейського джазу – бельгійці. Це Іван Падуар (Ivan Paduart), Девід Лінкс (David Linx) або Дідерік Вісселс (Diederik Wissels). Це дуже відомі музиканти, але їх тут ніхто не знає. Є Фей Клаассен (Fay Claassen) – чудова співачка. Є ще один акордеоніст Марк Бертумйо (Marc Berttoumieux), який грає доступну музику. Словом, є купа проектів. Я тобі більше скажу: зараз спокійно на велику сцену можна запрошувати Грегорі Пріва (Gregory Privat), піаніста, який минулого року грав з Даніельссоном. У нього вийшов новий альбом Family Tree. Це бомба. Раджу послухати. Він уже грає як самодостатній музикант. Тут повторюється історія з піаністами Даніельссона – Лешеком Можджером і Тіграном Амасяном.
Ще один задум, ще один відомий українській публіці музикант, якого можна запрошувати. Восени оголосили про початок нового великого туру Чарльз Ллойд разом з тріо Марчіна Василевського. Колись вони грали з Томашем Станько, а тепер це самодостатні музиканти світового рівня, і ось гратимуть з Чарльзом Ллойдом. І ми вже отримали пропозиції від їхнього менеджера, яку я б із задоволенням розглянув. Поляки з американцями на одній сцені, музика ECM. Уже можна другий раз запрошувати Боббі Макферріна. Безпрограшний варіант, адже Боббі ніколи не повторюється. Це завжди буде щось нове. Достатньо порівняти концерт в Києві і концерт у Львові. Є ще купа проектів і музикантів, яких ми хотіли привезти. Цього року, на жаль, злетіли в нас Snarky Puppy, Tower of Power (музиканти потрапили в катастрофу).
Ми зрозуміли, що потрібно везти більше блюзу. Блюз – більш доступна масова музика. Цього року приїде Дейв Філдс. Для нас це питання честі, як і Трілок Гурту, коли була жалоба, і ми скасували концерти. Трілока ми вже привезли. Тепер справа – все ж таки показати Дейва Філдса.
Щодо нездійснених планів, не був поки що на фестивалі Джо Ловано (Joe Lovano), не був Дейв Дуглас (Dave Douglas). Кіта Джарретта буде важко привезти. На жаль, поки що технічно не виходить. Я ще мрію про один проект – уже відкриваю карти. Вітя Овчинников бачив на фестивалі в Бельсько-Бяла виступ англійського співака Джеймі Каллума (Jamie Cullum). Якщо обирати концерт, як ми називаємо, для солдатів і матросів (тобто для всіх, я не маю наміру когось принижувати), то Джеймі Каллум – це ідеальний варіант. На фестивалі в Бельсько-Бяла це був шок і справжнє шоу. Snarky Puppy можна ще привезти, і ми обов’язково їх привеземо. Есперанса говорила про нову програму. Хто стежив за її творчістю, знає: п’ять альбомів – п’ять різних Есперанс. Ібрагіма Маалуфа ще не було. Він у наших планах. У нього вийшов новий альбом Live Tracks 2006/2016. Хоча, як на мене те, що він грає зараз… може, це криза жанру. Я вважаю найкращим Illusions, що вийшов чотири роки тому. Хоча Ібрагім Маалуф показує, що він теж шоумен і вміє працювати з публікою.
Ну, і, врешті, фестивалю вже сім років. Тож можемо по колу возити музикантів. Згадаймо Джорджа Бенсона. Чудовий був концерт. Я бачив, як люди мого віку плакали, особливо ті, хто потрапив на саундчек. І людина дуже відкрита. Він запропонував, до речі, моєму сину стати його європейським агентом. Вони дуже подружилися. Джорджу був наляканий, не хотів летіти літаком з Варшави, ми орендували автобус, і мій син його віз через кордон туди і назад.
Тож є багато цікавих можливостей. З іншого боку, я згадую слова Джорджа Вейна, директора Newport JVC Jazz Festival, які він сказав у великому інтерв’ю для купи журналістів: «Хлопці, я дивлюся на вас, і мені вас шкода. Музикантів, яких можна привезти сьогодні, і які є суперзірками, можна перелічити на пальцях двох рук. Я коли в 70-ті робив фестивалі, у мене був вибір: Майлз Девіс, Сара Воан, Дейв Брубек, Оскар Пітерсон, Стен Гетц, Орнетт Коулмен…» Цей список можна продовжувати. А зараз – хто ще не був у Львові з видатних? Дайана Кролл і Кіт Джарретт. Все. Решта всі були. Хіба що Чік Коріа був в Україні, але не був у Львові. А тому треба показувати молодих, і ми переконалися в цьому. Ну, подивимося.
– І останнє питання – про українських музикантів на Альфа Джаз Фесті. Цього разу збірна України трохи менша, але натомість збільшилася кількість спільних проектів.
– Цього разу, мені здається, дуже цікавий проект Наташи Лєбєдєвої з музикою Шопена. Він абсолютно гідно займає місце на фестивалі. На жаль, не потрапив на фестиваль з різних причин проект Євгена Уварова. Але буде наступний рік. Багато обіцяє виступ Тамари Лукашевої. На конкурсі Voice Singers минулого року не було присуджено гран-прі і першу премію, але присудили другу премію, і її отримала Лукашева, тобто, вона була кращою. Є гарні проекти на сцені біля Палацу Потоцьких. Я задоволений тим, що буде проект співака Руслана Єгорова. Це, так би мовити, музика, яка збирає людей. Мені дуже подобаються його новорічні проекти з біг-бендом. Також на публіку чекає чудовий блюзовий квартет Костянтина Колісниченка.
І, так, буде декілька cпільних проектів: Джиммі Бош (Jimmy Bosch) і Dislocados; буде Ігор Осипов, український гітарист, що живе в Берліні; в уже згаданому мною проекті з секстетом Наталії Лєбєдєвої гратиме німецький трубач Ханс-Петер Салентін (Hans-Peter Salentin). Останній проект уже записав декілька дисків, які от-от мають вийти. Не приховую, united projects – це те, що мені дуже подобається. Адже є можливість показати українців.
31.03.2017