голови товариства "Просвіта" при отвореню загальних зборів у Львові дня 13 (25) марта 1892 року.
Світлий Зборе! Панове Громадо!
Саме нинї минає рік, як у Львові відбував ся надзвичайний загальний збір членів товариства "Просвіта" в справі зміни статутів сего товариства, а відтак 8 н. ст. вересня минувшого року відбувались наші загальні збори в Тернополи, куди члени тамошньої філії "Просвіти" запросили нас ще в серпни 1890 р., a то на загальних зборах в Коломиї. Але-ж загальні збори в Тернополи скликував видїл товариства ще на основі старого статуту, по-за-як новий статут ц. к. намістництво приняло до відомости рішенєм з дня 18 серпня 1891 р. Тому-то в Тернополи вибрано новий видїл ще після старого статуту, і відтак треба було скликати чим скорше нові загальні збори, щоб вибрати новий видїл з тринацяти членів і шістьох заступників, і щоб полагодити деякі важні справи, належачі до обсягу власти загальних зборів. Так отже в однім роцї відбувають ся вже третій раз загальні збори товариства "Просвіта". Треба-ж нам признатись, що не мали ми великої надїї, щоби третій раз в однім роцї члени товариства зібрались численно. Бо й нїгде правди дїти, в Тернополи, в столици плідного галицкого Поділя, могло по жнивах зібратись яких сїмсот членів товариства, але Львів в часї теперішньої дорожнї в зимі не дуже є принадний до проїздки на загальні збори. Та от, дізнались ми нинї, що не перевелись у нас нї між интеліґенцією, нї між селянами та міщанами щирі патріоти, тямущі громадяне. Велика саля Народного Дону наповнилась битком поважним числом Русинів, що бажають добра своїй дорогій батьківщинї.
Мало менї отже повитати високоповажаних земляків-громадян, що зволили прибути на нинїшні загальні збори! Виджу ту старших і молодших священиків, руских послів сойму краєвого і ради державної, цїсарских урядників, адвокатів, нотарів, професорів і учителїв, лїкарів, инжінєрів, писателїв, редакторів, купцїв, ремісників, міщан і селян. Всїх вас, дорогі братя, витаю сердечним привітом і запрошую до дружних нарад над справами просвіти і над подвигненєм економічного добробиту народу. Витаю-ж вас не тілько я именем видїлу товариства "Просвіта" в Галичинї, а шлють вам сердечний привіт також братя-Українцї, почестні члени нашого товариства: Олександер Кониській, знаменитий писатель, Василь Тарновскій, приятель безсмертного Кобзаря Тараса Шевченка, Володимир Антонович, професор кіївского університету, учений историк, та й Иван Левицкій-Нечуй, славний писатель. Ось яким привітом витають они вас, дорогі братя: "Довідались ми з часописи, що 13 (25) с. м. відбудуть ся загальні збори товариства "Просвіти". Не маючи спроможности бути притомними на зборах, просимо Вас, високоповажаний Пане Добродію, повитати за нас збори товариства нашого і переказати нашу щиру й глибоку повагу до товариства за його довголїтню, невсипущу працю на користь руського народу. Сердечно бажаємо товариству повного успіху і добрих добутків на ниві національного розвитку і добробиту українсько-руського народу". — Київ, марта 10 (22) року 1892.
Та от, хоть зібралось нас нинї багатo, хоть видно ту ветеранів-патріотів і молодших дїячів, що щиро трудять ся в хосен громадян, то все-ж та наша радість зменшає ся в сю пору, коли собі спогадаємо, що нема вже між нами найлїпших синів матери-Руси, — нема між нами славних патріотів: Ивана Борисикевича, Олександра Огоновского, Максима Михаляка, Дамяна Гладиловича.... Тїло их спочиває в могилї, але дух их витає ту між нами і память их спонукує нас, довершити те дїло, котре они за свого житя враз з нами були розпочали. Честь их памяти! Світлий збір зволить почтити их вічну память повстанєм з місць!
Сконстатувавши відтак достаточне число зібраних членів товариства, отворяю нинїшній загальний збір членів товариства на добре жниво. Чи встигне ж та мала громадка опоратись з трудним своїм дїлом? Чи зможе она впевнитись, що на батьківску ниву не грянуть громи з тучами? що засїв не занапастить ся від довгої посухи? Ті тринацять членів видїлу мусять отже заасекурувати надїю на богатий полон, — а знаєте, у кого? — не в товариствах асекураційних, але у свого народу! Се значить: тим тринацяти видїловим мусить прийти в поміч весь загал свічних Русинів в Галичинї. Всї земляки мусять живо интересуватись справами просвітно-економічними, бо від способу порішеня сих справ зависить порішенє питаня, чи нам Русинам бути, чи не бути? Як би ви братя, селяне і міщане, не набули освіти, як би ви не спізнали: хто ви? чия правда? чия кривда й чиї ви дїти? — то вже ваші дїти і внуки могли-б відцуратись від рідної рускої неньки; а хоть би они й не перестали говорити по-руски, то не маючи потрібної науки, дали б повід до поговірки, що між соткою руских селян ледви 10—20 вміють читати й писати! — Як би ви братя, селяне й міщане, не двиглись з економічного упадку, як би ви не направили руїни вашого господарства, то за яких кількадесять лїт не було-б може й слїду, що на поконвічній батьківщинї жили рускі хлїбороби й ремісники. Нїмцї кольоністи, Мазури та й жиди стали-б на новій займанщинї по-свому ґаздувати, а недобитки руских хлїборобів і ремісників були-б наймитами! Але-ж до такої сумної будущини не прийде ачей нїколи! Минає темна ніч, та вже благословить ся на світ ясний! До товариства "Просвіта" горне ся що-раз більше число селян та міщан; — от, минувшого року вписалось самих селян 489, не вчисляючи міщан, ремісників, зарібників, церковних братств і сестрицтв та читалень. Великою підмогою в наших змаганях просвітно-економічних будуть нові читальнї товариства "Просвіти", котрі зможуть розвивати хосенну дїяльність, бо будуть могли засновувати каси ощадности, шпіхлїрі, — чим громадскій добробут з-годом справдї піднесе ся. Так отже товариство "Просвіта" з часом стане осередком цїлого руху просвітного і змаганя економічного в галицкій Руси, оно стане ватрою просвітного нашого житя.
Колись тая наша ватра запалахкотить ясним поломям на цїлу Русь, але-ж і тепер уже блимає досить ясно світло "Просвіти", між-тим коли перед 23-ма роками маленькій кружок молодих патріотів, засновуючи наше товариство, постарав ся лиш о підпал до будущої ватри. В грудни 1868 р. всїх членів товариства було ледви 70, і то по-найбільше молодїжи, між котрою сивий патріот, священик Іосиф Заячківскій, явив ся справдїшним батьком. І от, той-то старенькій наш патріярх, котрого тогдї вибрано предсїдателем першого збору при завязаню "Просвіти", діждав ся гарного розвою нашого товариства. Коли бо в часї заснованя "Просвіти" належало до неї тілько кілька священиків, крім малої громадки світової интеліґенції, то тепер є в нашім товаристві около 600 священиків старших і молодших, є більше, нїж 2.000 селян та міщан. Тепер товариство "Просвіта" користує ся заслуженим поважанєм в краю і за границею, — до него горне ся кождий, хто лиш бажає добра нашому народови. Та й не дивота, що товариство "Просвіта" взросло гарно мов молодий, зелений дуб, — оно бере животні свої сили из своєї рідної ниви, а не зрощує штучно такої билини, котра призначує ся до пересадженя в чужій огород. Наше товариство поставило собі проґрамою слова Тараса Шевченка:
...Орю
Свій переліг, убогу ниву,
Та сїю слово: добрі жнива
Колись-то будуть...
Ори ся-ж ти, моя ниво,
Долом та горою,
Та засїй ся, чорна ниво,
Волею ясною!
І сей то безсмертний Кобзар подав нам житєм своїм гарні приклади до наслїдованя. Він жив для люду й бажав просвітити єго наукою, бажав подавати єму поміч в кріпацкім єго лихолїтю. Він то видав в Петербурзї 1861 року Буквар для дїтей і хотїв, щоб здобутки з продажі сеї книжочки обернути в хосен недїльних шкіл на Українї. Шевченко хотїв видавати ще инші книжочки для шкіл в мові руско-україньскій, але смерть не дозволила єму довершити початого дїла. Він зявляв ся також добродїєм бідних людей. Коли він в 1846 р. жив в Переяславі у Козачківского, то прийшов раз до сего єго приятеля мужик і плачучи розказував, що в него украдено пару волів. Козачківскій тілько пожалкував і відправив хлопа з Богом. Але Шевченко вийшов на зустріч мужикови так, щоб нїхто єго не бачив, — розпитав про все і дав єму 50 карбованцїв в позику, кажучи: "Віддаси коли-небудь, як розбогатїєш!" — "А як же я віддам вам, коли я вас не знаю?" промовив здивований мужик. — "Все одно, пізнаєш!" відповів Шевченко. Сей-то безсмертний Кобзар заохочував своїх земляків до науки й працї та сказав, що страшна є неволя, але ще гірше — спати на воли. Ось і єго слова:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволи,
А ще гірше спати, спати
І спати на воли,
І заснути на вік-віки,
І слїду не кинуть
Нїякого, — однаково,
Чи жив, чи загинув!
Панове громадо! ви поважані селяне й міщане! Возьміть собі до серця сі слова Тараса Шевченка, що був з роду мужиком. Він то, бувши ще дитиною, ходив по Українї, плакав та людей шукав, щоб добру навчили; — опісля-ж своїм талантом і наукою здобув собі таку славу, що вважає ся апостолом правди й науки. Киньте своїм лихом об землю і при помочи Божій старайте ся, наукою і поправою ґаздівства, та промислу видобутись з тої пропасти, в яку ви впали за-для віковічної неволї й недолї! Чей-же не хочете, щоб на вашій рідній земли запропастив ся в слїд вашої батьківщини? — Чей-же не хочете, щоб колись на порохах ваших костей харамаркали жиди, та чужі кольоністи ставили собі палати й фабрики?! Просвіта нехай буде провідною звіздою в вашім домашнім і громадскім житю! Товариство ж сего имени буде вам вірним провідником в вашім змаганю до лїпшої долї. Горнїть ся отже громадно до сего товариства! — а чей хоть ваші дїти, ставши всї письменними та й тямущими господарями, зможуть колись з вдоволенєм сказати: "Се наша земля! — ту наша правда й воля!" А поки-що відзиваю ся до письменних наших братів, до рускої интеліґенції, словами Шевченка:
Обніміте-ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеть ся,
Заплакана мати!
Коли-ж ми всї разом будемо працювати для добра дорогої нашої батьківщини, — коли ми всюди на Руси зоремо свій переліг, убогу ниву, та посїємо слово живе, — то тогдї справдї будуть добрі жнива, — тогдї Русини займуть почесне місце між другими народами словяньскими. І аж тогдї усміхне ся заплакана наша мати, бо оживе добра слава, слава України, і світ ясний, невечерній тихенько засяє!
[Дѣло]
28.03.1892