Менеджерський талант Арсенія Яценюка високо оцінили, коли він працював в банківській бранжі. У статусі спікера Верховної Ради Арсеній Петрович був вже не таким ефективним. Тепер, як одному з лідерів опозиції, йому доводиться знаходити консенсус з досить поважними людьми, що можуть геть зіпсувати реноме людини, яка майже вирішила йти на вибори у 2015 році.
Крім політично чемного лідера партії «Реформи і порядок» Сергія Соболєва і донедавна чемного Бориса Тарасюка від НРУ, до сьомого за ліком парламенту держави за списком «Батьківщини» потрапили і Анатолій Гриценко — від «Громадянської позиції», і В'ячеслав Кириленко — від партії «За Україну!». Голова Європейської парті Микола Катеринчук став депутатом у мажоратирному окрузі на Вінниччині. Оцих троє і каламутять воду в опозиційній криниці, що претендує на статус чистої.
Перший непрохідний
Саме такий слоґан вибрав для себе Анатолій Гриценко, коли задумався про президентство. Він був серед тих, хто голосував за недовіру Яценюку як голові фракції, і такий опортунізм йому згадуватимуть ще до грецьких календ.
Самостійність Гриценка дійшла до тієї межі, що опозиціонери почали його підозрювати в контактах з Банковою. Полковник у відставці тим не переймається і має на кожну подію свою думку. Останні його репризи йшли знову ж таки на адресу Яценюка. Партійні правила «Батьківщини» переінакшили, і Гриценкові не сподобалося, що голова фракції стає тепер фактично священною коровою. «Вноситься елемент, з одного боку, стабільності, з іншого боку — недовіри до людей, тому що, наприклад, голову парламенту можна звільняти половиною голосів депутатів (мінімум 226), а голову фракції — двома третинами голосів», — каже він і прогнозує, що в разі потреби змінити керівника фракції зробити це практично буде неможливо, і це призведе до розколу у фракції та виходу окремих депутатів з її складу.
Великою помилкою Анатолія Степановича є його залюбленість у соціальні мережі, куди він викладає свої відверті думки, які дуже схожі на шантаж. Наприклад, на початку травня він сказав таке: «Якщо вожді опозиції й надалі будуть лише імітувати боротьбу, приймати одноосібно (без обговорення з депутатами) рішення, наслідком яких є втрата довіри людей і маргіналізація опозиції, то з фракції можуть вийти й інші депутати, і я зокрема».
Виникає питання: що заважає досвідченому й впливовому політику підійти до «вождів опозиції» тет-а-тет? Невже має рацію соратник Гриценка з «Громадянської позиції» Олег Канівець, який стверджує, що лідери опозиції перетворилися на замкнуту касту?
Гіперпатріот своєї партії
Охотою спілкуватись у віртуальному просторі опозиціонери випереджають навіть Миколу Азарова. Ще в лютому нардеп від «Батьківщини» Олександр Бригинець, відомий свою борнею з забудовниками в історичних частинах столиці, волав у Facebook: «Розшарування у фракції "Батьківщина" почалось(((( Раніше у нас були члени ВО "Батьківщина", безпартійні (приміром, я) та Микола Катеринчук (Європейська партія). Тепер ситуація міняється — В’ячеслав Кириленко, Ксенія Ляпіна, Іван Стойко та Олег Медуниця відновили своє членство в політичної партії "За Україну!"». В туди ж таки написав згаданий Бригинцем Кириленко: «Дивний цей Бригинець: ніяк не змириться, що не його обрали головою комітету з питань культури. З режимом треба боротися, а не один з одним, друже!».
У квітні виявилося, що Кириленко знає про існування Twitter і вміє ним користуватися. Саме за допомогою цього засобу комунікації виборці довідалися, що всередині опозиції знову щось трошки пахне скандалом. «Щойно подав у відставку з посади заступника голови фракції у зв'язку із рішенням фракції заборонити нам згадувати при виступах партію "За Україну!", — написав Кириленко. — Всі "заукраїнці" однозначно лишаються активними учасниками фракції "Батьківщина", але рішення фракції ми вважаємо маразматичним».
Тож всі чотири «заукраїнці» тепер з парламентської трибуни мельдуватимуться, що вони є представниками не лише опозиційної «Батьківщини», а й не менше опозиційного її сеґмента з назвою партія «За Україну!». Колись усі свої виступи починав згадкою про Партію захисників Вітчизни Юрій Кармазин. Зараз він поза парламентом, бореться з виборчим законодавством.
Мерство пече
Улюбленець світських телепрограм Микола Катеринчук кілька разів обпікався з походами на головну посаду столиці. Але співзасновник адвокатської компанії «Моор і Кросондович» готовий навіть піти проти загальної лінії опозиції, аби обпектися ще раз. Зараз опозиція голосно каже, що єдиним кандидатом на виборах мера Києва буде Микола Томенко, але пошепки рядові борці з режимом схиляються до того, що на міського голову опозиція підтримає Петра Порошенка — колишнього «любого друзя» Віктора Ющенка, колишнього міністра в Кабінетах щонайрізніших прем’єрів і просто людину, яка викликає у Юлії Тимошенко ідіосинкразію.
Катеринчук має на цей процес власний погляд. Лідер Європейської партії України заявив, що якщо Віталій Кличко відмовиться брати участь у виборах, то треба дозволити висувати (на пост мера Києва. — Ред.) всіх опозиційних політиків, які захочуть.
«Нехай усі вони почнуть кампанію, а через два тижні слід провести соцопитування і знайти найбільш рейтингового, хто має стати єдиним кандидатом», — зазначив він.
Найсмішніше, що з соцопитуваннями в Катеринчука все тіп-топ. На сайті Європейської партії і на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook Катеринчук розмістив результати опитування мешканців Києва компанії InMInd, яке тривало від 5 до 15 квітня 2013 року. Киян питали про їхнє ставлення до виборів мера міста. В опитуванні взяли участь 620 осіб. Дослідження виконано на замовлення Європейської партії для визначення потенціалу Миколи Катеринчука у гоні за крісло мера.
Так от, це опитування показало, що якби єдиним кандидатом від опозиції був Катеринчук, то він набрав би 23% голосів, а голова КМДА Олександр Попов — 9%. Крім того, 16% отримав би Петро Порошенко, 7% — Анатолій Гриценко, 3% — будь-який інший кандидат.
З такими арґументами ніхто сперечатися не буде. Бо нема потреби. Щоправда, нагадав про себе і народний депутат від партії «Батьківщина» Микола Томенко, який підтвердив свою готовість стати єдиним кандидатом від опозиції під час виборів мера Києва. «Моє прізвище тестувалося кілька місяців тому. Я маю певний рейтинг і підтримку як один із кандидатів від опозиції. Якщо партія мене підтримає і мої колеги по "Свободі" та УДАРу, я готовий виправдати їхню довіру», — заявив він.
Підсумовуючи, констатуємо, що робити гучні скандали, часом на порожньому місці, і мірятися розмаїтими амбіціями опозиції вдається набагато краще, ніж владі. Наведемо такий недавній приклад з відставкою з посади радника президента України Валерія Коновалюка та його одночасним розривом з Партією реґіонів. Чоловік, який «досліджував» постачання української зброї в Грузію за часів Віктора Ющенка, виявився зараз непотрібним команді Віктора Януковича. Коновалюк спробував зчинити бучу, але в інформаційному полі все дуже швидко скінчилося. Тепер Валерій Ілліч може шукати якусь нову «Трудову Україну» або стати альтернативою медведчуківському рухові, який хоче об’єднання братніх радянських народів. Але вдаватися до політичного ексгібіціонізму «реґіоналам» зась — їхні правила гри набагато жорсткіші...
25.04.2013