Юрій ЛУКОМСЬКИЙ

 

Надійшла весна – час, коли в археологів відновлюється польовий сезон. Саме тепер визначаються перспективи дальших українсько-польських досліджень у княжому Холмі – бути їм надалі чи не бути? А наразі маємо нагоду із перших уст ознайомитися з тим, як ці дослідження відбувалися в попередні три роки.

З ініціативи студентського товариства «Обнова» лекцію «Холм короля Данила» прочитав 15 вересня 2016 року у Львові відомий археолог Юрій Лукомський.

 

 

 

Іван Щурко, модератор

 

Мені надзвичайно приємно представити сьогоднішнього гостя. Коли я навчався в школі, він уже починав працювати в археології. Коли я робив перші свої професійні кроки, пан Юрко був вже знаним вченим. І я ніколи не знав, що так складеться моя доля, що якимось чином наші шляхи перетнуться, і буде приємно працювати з таким видатним скромним вченим, як пан Юрій Лукомський. Я не буду переповідати його біографію, бо це може зайняти багато часу. Але єдине, що хочу сказати, це те, що всі визначні об’єкти, починаючи з 1980-х років, які археологічно розкривалися, які мають безпосередній стосунок до української історії, історії княжого часу, – пан Юрій Лукомський якимось чином до них причетний. Він є продовжувачем української історичної школи, яка бере початок від Володимира Антоновича, від Михайла Грушевського, від Івана Крип’якевича і далі через славетних наших українських вчених. Можна згадати дослідження давнього Галича чи Десятинної церкви у Києві. Його останній проект, проект, який задекларований як тема нашого сьогоднішнього виступу, – це Холмська наша княжа доба. Я не маю більше, що сказати, просто хочу запросити до слова пана Юрія Лукомського.

 

 

 

Юрій Лукомський:

 

Переважно сьогодні ми будемо говорити про розкопки, які ми проводили останні три роки у Холмі. Але взагалі-то я займаюся архітектурною археологією, що має завдання досліджувати давні архітектурні споруди. І в цьому питання я, може, знаюся більше, ніж в інших.

 

Якщо говорити про цей проект, то він у зародку був розпочатий у 2012 році, а у 2013-му почалися самі дослідження. І вже можна сказати про якісь підсумки цих робіт на сьогоднішньому етапі.

 

 

На екрані ми бачимо теперішній костел Різдва Богородиці, побудований як катедральна церква Павлом Фонтаною у середині XVIII століття.

 

 

Якщо заглибитися в те, що я буду показувати, треба звернути увагу взагалі на той період Галицько-Волинської держави, коли вона склалася (це перелом XII-XIII століть). І звернути увагу на те, яке місце займала ця велетенська територія в центральній частині Європи. І на те, що разом з тим, ми маємо дослідження монументальної тогочасної архітектури, маємо дуже цікаву особливість цієї території, що південна її частина, Галицька земля, переважно, за традицією, має будови з білого каменю, які поширюються на переважній частині Європи. Натомість маємо Волинську землю – і тут, навпаки, маємо традицію будови в цегляній техніці – з плінфи (тобто, цілком візантійську систему будови). І в тому питанні дуже цікаво буде виглядати Холм.

 

 

Проблема вивчення історичних місць цієї епохи, княжих міст – це є надзвичайно цікава проблема, якою займається не одне покоління вчених. І з нашого Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, де я працюю, досить багато науковців займалися дослідженням середньовічних міст у різних аспектах. Є великі здобутки в дослідженнях міст Володимир, Галич, Звенигород, Судова Вишня, Холм. Це є міста, які славляться тим, що в них розквітала середньовічна архітектура.

 

 

Якщо взяти до уваги Галич, то Галич має досить велику структуру розселення, в центрі якої є Крилоське городище з величним Успенським собором. І довкола самого міста є ще система передмість, які вже формують у майбутньому більше місто, але, на жаль, цей організм загинув під час вторгнення золотоординських орд Батия. На цій території, в силу тих обставин, які склалися, з тим нападом і занепадом шаленим, у пізніший час, коли Галич перестав існувати, він став Меккою для археологічних досліджень, у тому плані, що ті будівлі, які зникли з лиця землі, все-таки залишили по собі слід у вигляді фундаментів. І на основі цих фундаментів (це є фундаменти Успенського собору, церква Трійці на місці галицького подолу, далі є церква Благовіщення) переважну більшість цих церков мені довелося досліджувати. І в тому плані це подібне до Холма, оскільки в Холмі теж літописи згадують багато церков, а на сьогоднішній день місцезнаходження жодної з них невідоме. І це є проблема української археології, і взагалі світової археології, і взагалі філософського поняття історичної реконструкції розвитку суспільства.

 

Беручи до уваги літописний Холм, ми вже сьогодні знаємо місце розташування його – воно збігається зі сучасним містом Холм, розташованим тепер на території Польщі. Вже є розроблені реконструкції планування цього середньовічного міста, і центральною частиною його був город, який розташовувався на видовженому пагорбі. Дуже цікавий видовжений пагорб, який омивається досить далеко річкою Угеркою. На цьому пагорбі, де був княжий дитинець, на цьому дитинці була ще княжа (королівська) резиденція і палац короля Данила. І в підгородді вже більш-менш відомо, де є могильники того періоду, які виявляються внаслідок археологічних досліджень.

 

Відповідно, можемо припускати, що тут десь у забудові були розташовані церкви, які згадані в літописі. А в літописі згадані церква святого Івана Золотоустого, яка розташовується біля княжої (чи королівської) резиденції на так званій Високій гірці – це є штучно насипаний насип на горі, яка, власне, називається, Високою. І собор, точніше катедра Богородична (як вона в літописі називається; пізніше стало відомо, що це є присвята Різдва Богородиці), вона знаходиться трохи на південний схід від того насипу. Далі церква Косьми та Дем’яна і церква Святої Трійці. І ще одна церква, про яку пише єпископ Суша у XVII столітті, – вона десь має міститися в саду. І поки що її місцезнаходження неясне, але досить чітко сказано, що десь у цьому районі треба шукати ще одну церкву, яка називається церква святого Василя, – так написав єпископ Суша.

 

Тема моєї доповіді стосується об’єкту – церкви Богородиці. Виявилося, що ця церква не змінювала свого положення, а фактично перебудовувалася на одному й тому самому місці. Тому наша група, створена в результаті формування цього проекту, а це близько 10 науковців, яких з нашого боку очолює Микола Бевз, професор політехніки. Також беруть участь: Леонтій Войтович (доктор історичних наук, професор), історик Василь Слободян, а також Василь Петрик, Володимир Бевз, Ольга Мінейко.

 

Ми вирішили зосередити увагу саме на цьому об’єкті і шукати саме в цьому місці.

 

 

Я хотів ще звернути увагу, що планувальна структура Львова є досить подібна – теж пагорб, теж омивається рікою, теж отут (з північного боку переважно) Підзамче вважаємо найбільш рано заселеною львівською територією. Холм: пагорб, посад не з південного боку розвивається, а з північного, хоча з південного, здавалося би, було зручніше, і ріка. І тепер Львів – те саме: пагорб і ще один пагорб, Високий замок. Тобто, гряда, річка, поселення – як у Холмі. Тобто, Холм і Львів – це досить подібні структури.

 

На екрані – Висока гірка

 

 

Але в Холмі, на відміну від Львова, є штучно висипана гора. Її висота приблизно 10 метрів. Площа її поверхні – 40х65 метрів (площа самого плато). І на цьому плато був королівський палац – резиденція короля Данила. І цей насип ніхто інший не насипав, як, власне, керував цим насипанням Данило Романович. У 2000 році поляки ще насипали тут штучний кіпець з хрестом до 2000-ліття християнства. Але насправді під тим кіпцем міститься вежа резиденції.

 

 

На цій гірці (що було досліджено ще з-перед Першої світової війни – у 1910-1912 роках) тут копав петербурзький дослідник Покришкін, і він виявив тут, як ідуть по периметру стіни палацу Данила, який мав розмір 26х36 метрів, – такий прямокутник. І в цьому палаці було виявлено дві споруди, з яких, очевидно, походять оці архітектурні деталі. Це є знаменитий холмський камінь глауконіт, зелений такий, який трапляється в прожилках між формуванням крейди, осадова порода. На дні океану сформувалися такі прекрасні камені, які асоціюються з малахітом. Він є досить м’який, добрий для обробки, і майстри дуже уміло робили різні профільовані архітектурні деталі, з яких укладали, напевно, дуже гарні споруди. І це є характерно для Холма, тому що в інших містах такого каменю немає, це є місцевий камінь. І тому ця споруда вирізняється своєю надзвичайною самобутністю.

 

 

Але наша тема потребує сконцентруватися на церкві Різдва Пресвятої Богородиці, збудованої в середині XVIII століття Павлом Фонтаною в стилі пізнього бароко. Вона трошки перебудовувалася впродовж певного часу і отримала деякі зміни – ряд колон усередині (на початку вона була простішою). А отак вона виглядає в оточенні монастирської забудови. Бо після Люблінської унії тут, у Холмі, було засновано василіанський монастир, і споруди василіанського монастиря оточили цю катедру.

 

 

А це українські науковці, які приїхали на перші роботи – знайомитися з польським колективом (таким "дзеркальним") – і перед початком робіт зробили собі знимку на цій Високій гірці при тому щиті, де розповідається про розкопки на цьому місці. Це є Андрій Котлярчук (теперішній директор заповідника «Тустань»), Василь Слободян, Василь Петрик, Юрій Лукомський, Віра Гупало (археолог з мого інституту, доктор історичних наук) і Леонтій Вікторович Війтович. Немає тут Миколи Бевза, Ольги Минейко (антрополога), Володимира Бевза.

 

 

Насамперед хочу сказати, що такі багатошарові об’єкти, як цей, перед археологічними дослідженнями вимагають ще цілого ряду наукових різнофахових досліджень. Зокрема, історик сакральної архітектури Василь Слободян уклав таку хронологічну таблицю, яка говорить переважно про перебудови цієї церкви, яку ми плануємо знайти.

 

 

І вперше вона згадується в 1253 році. Перша згадка пов’язана з тим, що Данило, повернувшись із вдалого чеського походу, був тут і молився до Богородиці. Далі є звістка про те, що в тій пожежі 1256 року, коли було згадано вперше Львів, згоріла і церква. Далі церква була відбудована королем Данилом. І так було написано: «Спорудив він також превелику церкву у городі Холмі на честь Пресвятої Пріснодіви, величиною і красою не меншу од тих, що були раніш». І далі Данило був похований у цій церкві в 1264 році. І потім зникає будь-яка серйозна інформація щодо будівельних справ. З’являється вона аж у 1520 році, на початку XVI століття, пов’язана з єпископом Філаретом. І сказано, що він відбудував церкву, разом із тим сказано, що церква зменшилася в об’ємі. Пізніше, в 1570-х роках, був прибудований до неї притвор. Потім, у 1638-му, церква згоріла і була відбудована за Методія Терлецького (в середині XVII сторіччя). І далі були ще дві перебудови не дуже значні – за єпископа Йосипа Левицького і за єпископа Феліціана Володковича, після чого цей храм почав просто тріщати і вимагав повної перебудови, що і сталося вже в середині XVIII століття, – за проектом Павла Фонтани була збудована теперішня споруда.

 

 

Перед тим, як копати, мусять бути використані такі «модні» тепер геофізичні методи дослідження, коли ми виїжджаємо на територію з георадаром, шукаємо різні згустки, розширення, порожнини (що можна робити таким георадаром). Також робимо пробні свердління в певній послідовності, визначаючи, де в нас є тверді субстанції, де інакші.

 

 

Ось так показує георадар. З цього дуже мало можна зрозуміти, бо це є церкви, а не якісь об’єкти, але все ж таки якісь структури між тими стовпами читаються, десь є такі зеленаві затемнення. Тут він, на жаль, давав інші параметри, й, відповідно, воно не є зроблене одностайно, в одних показниках. Але ота зйомка і ота зйомка зроблені приблизно в одному режимі. Відповідно, нами вважалося, що та первісна церква мала бути отакою, бо тут ми маємо отаку виразну ще частину.

 

 

Ще один дуже цікавий момент – це вивчення іконографічних джерел. А тут, у Холмі, ми побачили так званий "антепендіум". Це є така чеканкою виготовлена барельєфна картина, і вона зображає начебто перемогу польського війська над козаками в Берестечку. Цей витвір робився десь у Гданську на замовлення єпископа Суші, який привозить Холмську Божу Матір (ікону) і представляє перед польським королем. І тут, власне, ведуть полонених козаків, але зрозуміло, що це є відображення, можливо, тої події у своїй інтерпретації.

 

 

Але дуже цікавим об’єктом є ця річ. Дотепер польські дослідники вважали, що тут зображене або само Берестечко, або Сокаль. А насправді тут також є образ Пречистої Богородиці Холмської, і власне все це дуже подібне до Холма… Доказав Василь Слободян, що тут зображений Холм XVII століття, і так виглядала катедра Холмська у XVII столітті, коли була перебудована за єпископа Терлецького.

 

До попередніх досліджень було застосовано аналіз усіх тих знахідок, які були під час рятівничих археологічних досліджень. Коли проводили тут якийсь вид комунікацій, то були виявлені, наприклад, поховання. Всюди тут є поховання, довкола поховання. Уся ця катедра довкола оточена цвинтарями. І це все треба брати до уваги тоді, коли займаємося археологічними пошуками якоїсь споруди.

 

Ці дослідження взагалі були пов’язані з тим, що місцевий парох дуже хотів поміняти підлогу в храмі на підлогу з утепленням. Відповідно, на тій думці вдалося домовитися про всі ці роботи. Бо очевидно, що заміна підлоги вимагає археологічних досліджень. Але, звичайно, це були якісь компромісні рішення, бо все-таки всього дослідити не вдалося поки що. Але тим не менше за три роки багато що вдалося.

 

Перший розкоп був зроблений усередині цієї церкви (тепер костелу). Ці поперечні нави називаються в нас травеї, другі, від заходу – тралеї. Розкоп 1 – ми дивимось на нього з південного боку і бачимо мур змішаний (з каменю, з цегли), він має такий трошки зеленкуватий розчин. Тут контрфорс, десь у часи Феліціяна Володкевича прибудований. А внизу під тим муром нам вдалося знайти інший, цегляний, мур, який відрізняється від того і розчином, і матеріалом. Це є наземна частина муру, це є фундаментна частина, далі є контрфорс.

 

І в нижній частині муру простежується кладка з цегли. І коли до неї приглянутися, то зблизька вона має дуже цікавий вигляд. Це є цегла, яка має товщину 8-9 см. Це не є звичайна цегла, така, яка застосовувалася вже в часи XVII-XVIII століть, а це є цегла «брускова» (як вона у нас називається) – у вигляді бруска 26 x 12 x 8 см. Вона походить із Ломбардії, з Північної Італії, вона розвинулася зі середини XII століття, але в нас почала використовуватися вже фактично в першій половині XIII століття. Вона тут знайдена на дуже міцній заправі кремового відтінку. І тут виразно видно, що відрізняються ці субстанції: та – сіра, ця – кремова. І сам спосіб укладання цегол дуже важливий для науковців, тому що, виявляється, є різні способи укладання цегол, які відповідно датуються.

 

Такий спосіб укладання цегол, де два «готики» (два «ложки́») чергуються з  «тичком», називається «вендійським укладом».

 

І від цього ми почали відштовхуватися – що це є найстаріша субстанція в цьому цілому комплексі, який був у розкопі 1. Відповідно, розкоп 2 буквально пішов далі, але на другий бік тої стіни, яку ми вже продатували епохою Методія Терлецького, тобто, серединою XVII століття. Фактично починається будівництво фундаменту з поверхні першої верстви культурного шару.

 

Це є все материковий горизонт – там, де нема знахідок. Тут починається відкладання культурного шару, що пов’язано з появою знахідок. І з цього рівня починається запуск фундаментної частини цієї конструкції. Це дуже важливо, бо ми вже знаємо, яка споруда була тут найстаріша. З цього (другого) розкопу ми вже знаємо, що маємо справу з конструкціями XIII століття і що життя на цій горі почалося саме в середині XIII століття, коли сюди прийшов король Данило Романович.

 

У нас вийшла ступінчата цегляна структура (у другому розкопі), яка говорить про те, що це є лицьова частина якоїсь споруди (тобто, зовнішня, тобто, перед нею вже не повинно бути інших, тому що ці уступи – це є фундамент, це є цоколь, це є наземна стіна). Ці уступи говорять про те, що це є лицьова сторона – західна сторона церкви.

 

Сам фундамент є надзвичайно цікавий, бо нижня частина покладена на глині: камінь – глина – камінь – глина. Далі ця частина завершується такою своєрідною «короною» – цегла на шторца і цегла у «вендійській» системі плашмя. Далі йде цокольна система. І розчин надзвичайно сильний.

 

Якщо на цю структуру подивитися ортогонально, то ми бачимо, що це є фундамент, який складається з трьох шарів: камінь на глині, далі камінь на розчині, далі кладка цегли на розчині. Дві частини, які ми відносимо до надземних, – це є цокольна частина (4 ряди) і наземна частина. І все це викладено у «вендійській» системі укладу. Це є «вендійська» система укладу, яка збігається з романським періодом використання тої брускової цегли. Бо вже в готичний період був інакший уклад.

 

Так виглядає ця кладка зблизька. Розчин надзвичайно міцний (такий, як свинець, за своєю структурою), що його треба брати кувалдою для того, аби взяти на аналіз. Шви в наземних частинах оброблені з такою подвійною підвіскою, коли в середині шва ми бачимо ребро. Це говорить про те, що воно не планувалося для тинькування, кладка була відкритою. І власне ця гра тих швів з тими ребрами надавала кладці якогось вигляду.

 

Ця технологія взагалі була дуже нова на території княжої Руси, тому що її ніхто так дуже не застосовував. Хоча в Києві, звичайно, поодинокі пам’ятки вже були, але тут властиво вона була вперше застосована.

 

Ще раз подивимося на той 2-й розкоп і побачимо в поперечному перетині цю стіну. Вона має тут у верхній частині 1,22 чи 1,24 метра ширини, далі трохи розширюється до двох метрів на рівні фундаменту. Але тут дуже цікава є ніша, яка викута в цій цеглі. Якщо подивитися (так, як рейка стоїть) у поперечному перерізі той фундамент, то ми побачимо те, що збереглося: фундамент, цоколь, лицева частина стіни, далі ця вирубка всередині, досить регулярна. Далі йде камінь на розчині, далі регулярний мур, далі йде надземна частина XIV століття. Далі, в XVII столітті на цю стіну налягає фундаментна конструкція часів єпископа Терлецького і єпископа Володкевича.

 

Якщо пам’ятаєте цю нішу, то коли подивитися уважно на стик цієї ніші з землею, то ми побачимо, що вона обмазана білою глиною, і коли ми подивилися на цю глину, то побачили, що в цій глині є відбитки цегли. Це означає, що тут колись стояла цегла, що та ніша була облицьована цеглою. І це може означати те, що ми маємо справу з так званою «аркосолею». В аркосолях хоронили колись видатних осіб (єпископів, князів) у церквах у часи княжого періоду. Вони виглядають як ніші в стінах, які перекривалися арками, від чого назва «аркосолі». Там ставилися саркофаги і там хоронили. Ці аркосолі могли бути як надземні, так і підземні.

 

У наступному розкопі, який був у північній частині зроблений, було досягнуто цікавого результату в тому плані, що ми побачили прилеглу стратиграфію вже в повній красі. До цієї стіни XIII століття (це є фундамент і надземна стіна) ми побачили, що на «материку» утворився свого часу так званий «передматериковий горизонт», далі відбулася пожежа, а далі відбулося будівництво цієї споруди. Це досить чітко видно з археології. Цей шар не може утворитися і тут, і тут, і тут. Це означає, що будівництво відбулося після пожежі.

 

У кінцевому розкопі всередині церкви ми маємо також цей фундамент, маємо дуже цікаве поховання головою на південь. І ми виявили в тому спаленому шарі, що залишився після пожежі, знахідки, які датуються XIII століттям. Це є кераміка, яка чітко датується, з точністю до +/– 20 років. Говорячи про XIII століття, це вже дає майже повну ідентифікацію цієї конструкції.

 

І ще в цьому розкопі був цікавий момент з точки зору архітектури та технології будівництва – був виявлений шов між фундаментами. Коли фундаменти копаються один біля одного, то між ними завжди буває проміжок у місцях стику. Один фундамент справа, а другий – зліва, і між ними ми маємо теж збережений культурний шар. І маємо ту ж саму пожежу в цьому місці з часу будівництва. Це означає, що ті фундаменти будувалися не суцільною стрічкою, а якимись так званими «захватками».

 

На той час ми вже мали таке чітке уявлення, що тут ми маємо південну стіну, тут маємо західну стіну, а тут ми маємо виразний шов, який може говорити про те, що стіна продовжується далі в тому напрямку, а можемо говорити про те, що стіна продовжується в цьому напрямку. Не хотілося вірити, що вона така маленька – тільки 14 метрів. Ми на той час думали, що то має бути величезне, бо літопис говорить про велику споруду. Ну, і будували такі от реконструкції – якщо це Успенський собор у Галичі, як би він міг виглядати як катедра, і король Данило мав би збудувати щось подібне на території Холма.

 

І такі були реконструкції, варіанти, але почалися розкопки уже в третій тралеї, у наступному проміжку між стовпами. Ми вже знали про цей мур, повздовжній. Але тут з’явився ще один, поперечний, мур, і під ним виявилася ще до всього арка. Так виглядає ця арка, так виглядає, що що вона опирається на конструкції, зроблені теж із цегли, у «вендійській» системі укладу. Але далі були виявлені під тою аркою важливі поховання – одне з них XIII-XIV століття (поховання 26) – і кераміка, яка їх супроводжує, теж XIII століття. Ми дуже уважно поглянули на фрагменти внутрішньої стіни, і на цій стіні виявилося, що це не є «вендійський» уклад, а є уклад «ложок – тичок – ложок». Тобто, нема двох «ложків», а є «тичок». Це є вже інша, «готична» кладка, яка вже може датуватися XVI століттям. Ми приглянулися до всієї цієї системи, і з другого боку цього муру ми чітко побачили шви. Тобто, це є вставка – вставка пізнішого часу. Але в матеріалах будівельних немає різниці. Тільки сам принцип побудови.

 

Тобто, ця арка з одного боку опиралася на стіну XIII століття з добудовою XVI століття, а з другого – так само на стіну XIII століття. А була перекинута з двох причин. Або з причини недоторкання цього поховання, або з причини просто елементарної економії будівельного матеріалу. Тоді вже могли застосовувати такі прийоми.

 

У північно-західному наріжнику ми побачили ще одну дуже цікаву конструкцію, яка складалася з цегли, а зверху в неї був такий цікавий рубець розчину, а на цьому рубці розчину були сліди дерева. Ми вже на цьому етапі прокоментували це, як цегляний саркофаг, бо там є певні ознаки того, що це гробниця. Але ми тоді не мали можливості сюди розширюватися і залишили це на майбутнє.

 

Тут на фото видно фундамент XVI століття, який ми розкопали, він значно гірше зроблений, аніж фундамент із княжих часів. І цей фундамент XVI століття перекриває конструкцію внутрішнього стовпа XIII століття. У цій частині також були знайдені цікаві знахідки, наприклад, дротики від вітражних вікон, кістяна накладка.

 

Надмогильна плита, використана замість порогу

 

 

У 7-му розкопі ми виявили дуже цікавий елемент у товщі поперечної стіни – мур, який датується початком XVII століття. Ми виявили дуже цікаву плиту, вмуровану в цей фундамент. І на цій плиті виявилися написи, зроблені кириличним письмом. Також тут були дерев’яні конструкції, які говорять про те, що тут розташовувався поріг. На плиті писалося, що тут був похований Теодор такий-то із Холма, року 1598-го, який помер такого-то дня, й Іринія мати його. Можливо, Іринія якраз і поставила йому той пам’ятник, можливо, вона ще тоді була жива, не знаю, як це трактувати. Але дуже цікава плита з кінця XVI століття.

 

Разом із тим у тому самому році ми розпочали роботи в криптах. У крипті теж були зроблені розкопи, і теж були виявлені поховання, але поховання XVIII століття. А в одній зі стін крипт ми побачили брускову цеглу. Тут ми виявили точно таку структуру фундаменту, як я розповідав раніше: «камінь – глина – камінь – глина – камінь» – чергуючись. Рівень фундаменту, на жаль, є вищим від дна теперішньої крипти.

 

Щодо поховань княжих часів. Два поховання симетрично зроблені по кутах церкви головою на південь. Так ховали людей, які вели дуже побожний спосіб життя.

 

І ще кілька поховань із княжих часів. Цей період ми собі уявляли так, що церква мала би бути типовою чотиристопною хрестово-купольною церквою, але в цьому місці, де ми в криптах очистили фундамент, він виявився не округлим, а прямим.

 

Наступного року ми розкопували західну стіну і мали би виявити там портал, тобто, вхід. Було виявлено при тих розкопах вхід до крипти (до склепу поховального), в якому були поховані два єпископи. Цей склеп зроблений теж із цегли брускової, закладений брусковою цеглою не дуже щільно, з проміжками, – це робилося для того, щоби все-таки було провітрювання. Далі були поховання, оте, що вище поховання – це один з єпископів кінця XVI – початку XVII століття. Особи єпископів вже ідентифіковані, але наразі ця інформація ще не розголошується.

 

Якщо ми попри цю крипту заглиблюємося далі, то ми виходимо на XIII століття. Крипта кінця XVI – початку XVII століття. А це вже пішла наша стіна завширшки 1,25 метра; далі пішла одна щока порталу, але, на жаль, тільки лицева, одна частина порталу, іншої щоки – знищена, вона складається з цегли і білокамінного блоку, має уступи, характерні для того періоду – романсько-готичного. І ми тут знаходимо виростку перед входом (з цегли) – дуже цікаву, яка свідчить про те, що цокольна частина храму була засипана, що вхід був фактично на рівні наземної стіни. Збереглася стіна не дуже регулярно, але принаймні видно, як виглядав хідник, через який заходили до церкви, як виглядав портал (це видно за рештками щоки).

 

Біля цього порталу були знайдені фрескові і різні елементи типу з пофарбуванням, і вони були знайдені саме біля щоки, очевидно, вони прикрашали вхід до храму – парадну частину цієї церкви.

 

На зображенні видно, як мав би виглядати (і виглядав) цей портал: частина, яка збереглася, і частина, яка не збереглася, на жаль. Тут зображена частина порталу, яка була взагалі знищена, це пов’язано з тим, що тут був ще один склеп, але це вже стало відомо ще пізніше. Але менше з тим, це є вхідна частина, під якою вже в XVII столітті вона була забута, у XVII столітті тут перед входом іншої церкви Філарета була зроблена крипта, у якій були виявлені ці два поховання.

 

Під час розкопу дуже добре стало видно рівні підлог: підлоги XVII століття, 1640-х років і так далі – тобто, нарощення культурного шару. І також видно, на якому рівні відбувалося будівництво церкви. У нижній частині є шар вугілля – це від пожежі, запуск фундаментного рову, і потім уже будівництво храму.

 

Тепер знову повернімося до крипти, де ми розчистили фрагмент стіни і зробили зондаж. Це дуже складна процедура, яка в Польщі робиться тільки з дозволу, але ми мусили це зробити, щоби переконатися в тому, що вся східна частина є пласкою, а не округлою.

 

Ще був зроблений розкоп у північній сакристії. І виявилося, що є збережені стіни XIII століття, на них покладені стіни XVIII століття. Ті стіни XIII століття були настільки міцними, що їх було раціональніше підкріпити знизу і добудувати зверху, аніж їх розбивати. Тому будівельник, який споруджував цю церкву за проектом Павла Фонтани, користувався таким раціональним методом. А стіна XIII століття була зроблена за принципом «камінь – глина – камінь – глина», потім проміжний розчин і зверху – нарощення дуже міцної цегли. Також у цьому розкопі нам вдалося зробити зонд ще на схід і там виявити шов, який говорить про те, що наша ця субстанція тут завершується, і тут починається пізніша субстанція.

 

І в криптах були проведені детальні роботи. В одній крипті у дірочці були виявлені кістяки (понад сто кістяків!), які були туди поскладані в часи єпископа Огієнка [1940-1944 рр. – Z]. Але сама крипта зроблена в XVIII столітті. Всі ці кістяки були досліджені і досліджуються дотепер. І після опрацювання кістяків (після вилучення звідти) були зроблені обміри цієї крипти. І пізніше у цій крипті XVIII століття за цією стіною мала би бути наша стіна. І от ми пробиваємо цю стіну XVIII століття, і там за нею ми маємо прекрасне «лице» XIII століття з катедри короля Данила, яке можна було би цілком сміло там, у криптах, експонувати, показувати.

 

На основі розкопок ми зробили попередню реконструкцію, на який показали церкву часів Данила Романовича. Ми далі вважаємо, що вона була чотиристовпна, просто ці стовпи були потім накриті іншою стіною (два стовпи є, а два інші – майже неможливо довести їх існування, вони потрапили в крипти пізнішого часу і були повністю знищені). Залишається питання бічних апсид – де вони завершуються? Ще на мапі можна побачити етап XVI століття, коли церква звужується, і також етап XVII століття (за єпископа Терлецького).

 

У 2015 році ми розпочинаємо дослідження запланованих ділянок і бачимо виразно бічну апсиду з півночі, яка виконана за «вендійською» технологією мурування з брускової цегли. Той самий мур, який ми мали раніше, – він прекрасно збережений. Зараз у цьому місці зроблене віконце в підлозі, і кожен може підійти, подивитися на цей мур зверху (він підсвічується). Але досі є тільки одне це віконце.

 

Далі в розкопі (у тій частині над криптою) ми намагаємося знайти рештки XIII століття, і нам це вдається. Нам вдається виявити ще зовнішню стіну, збережену в дуже гарному стані. Тут видно технологічний шов між різними будівельними послідовно закладеними ділянками. Тут були знайдені дуже цікаві елементи цегли, які були різьблення різного, тобто, зразу видно, які були архітектурні деталі, які, на жаль, вже рідко тут трапляються. Тобто, все-таки оздоба тут була, суха, аскетична, але була.

 

І в деяких місцях було вже також виявлено. Коли всю цю стару підлогу розібрали, було дуже мало часу, але все-таки встигали дослідити субстанції XIII століття, зафіксувати їх на кресленнях.

 

 

Також дуже цікавими елементами тут є саркофаг і глиняна маска, що заходить у стіну. Коли ми приглянулися до цієї маски, теж побачили відбитки від цегли. Тобто, тут колись була цегляна кладка, тобто, напевно, теж тут колись стояв цегляний саркофаг, але їх просто розібрали, натомість залишилися відбитки від цегли.

 

У саркофазі ми виявили кістяк молодого мужчини, 25-27 років. Саркофаг має цікаву форму – із заокругленими бічними стінками. Це є одне з найраніших поховань, матеріали і розчин використано такі самі, як і для будівництва церкви. Тобто, у період будівництва церкви зроблено це поховання. Поки що умовно ми надіємося, що це може бути поховання князя Романа, сина короля Данила. Там похований Роман, Шварно (сини короля Данила) і сам король Данило. Можливо, це є поховання князя, який помер у такому віці. Але це ще мусить довести аналіз ДНК. І знову ж таки це є розкоп, над яким було підсилено перекриття спеціальними залізними балками – з тим тепер можна буде під землею продовжувати ці дослідження. Тобто, цей розкоп зараз не є засипаний, він є перекритий і до нього є доступ.

 

У цьому розкопі ще дуже важливо зайнятися склепом. Він, напевно, є з XVII століття, але під ним може бути такий самий раніший саркофаг. А до цього склепу ми не бралися, бо не мали часу займатися такою трудомісткою процедурою, бо це є фіксація решток. І ми залишили це на наступний сезон. І відповідно дослідження склепу – теж на наступний сезон. Але це є склеп ще з одним єпископом. Там є багато похованих єпископів, то це один із них. 

 

Щодо саркофагу. Це є найраніше поховання. Воно вже перекрито цегляним шаром. Цегляний шар утворюється при видовбуванні отої ніші, про яку я розповідав на початку. Потім та ніша обмазується глиною. І в цій ніші потім ставляться теж цегляні труни, але це вже є пізніші об’єкти від цього, але це вже пізніші об’єкти від цього. Тобто, якщо мали десь шукати короля Данила або інших осіб, пов’язаних із княжою родиною, вони мають бути десь нижче.

 

Розкоп із західного боку саркофагу. І ми тут бачимо стовп XIII століття. Фундамент стовпа – він збережений до певного рівня, далі йде прошарок землі, далі йде поперечний мур, який був зроблений за єпископа Філарета в 1520-х роках. І тут є ще одна арка, під якою теж є поховання, її можна буде дослідити, коли ми приступимо до дослідження склепу.

 

І знову ж таки про той склеп, про який я говорив. Зверніть увагу, що коли робили тут поховання, то нещадно «згризли» частину цього склепу, і тому, можливо, оце склепіння і впало, воно тут було послаблене і розширене.

 

Також у цій частині була нашвидкуруч зроблена траншея для того, щоби дослідити параметри пізніших будівель, можливо, знайти якусь галерею. Можливо, ця кафедральна церква, яку ми обговорюємо, мала 14х24 метри, можливо, вона ще мала галереї якісь ззовні, просто ми їх не можемо побачити. Але галерей тут не було знайдено, проте було знайдено дуже цікаву кам’яну плиту, яка, напевно, була порогом до входу в бабинець з часів єпископа Філарета, з XVI століття.

 

Церква за часів Данила була однієї форми, але потім на початку XVI століття бічні та західна стіна були розібрані. Натомість була зведена стіна в готичному укладі, і був зроблений портал, але бабинця ще не існувало, він датується письмовими згадками вже в 1570-х роках. Тобто, у другій половині XVI століття прибудований бабинець, і цей камінь слугував порогом для входу в бабинець.

 

Це розбирання в криптах сходів, які не будуть використовуватися, бо ці сходи створені за Фонтани в XVIII столітті. І за цими сходами мав би бути прохід, а насправді, виявилося, що тут є сток із XIII століття. І от ми маємо фундамент і нижню частину стовпа XIII століття, яка перекривається стіною XVI століття. Це вже відкрите й експонується.

 

На цей рік ми планували досліджувати простір склепу біля саркофагу і простір, який іде до південної стіни, бо там може бути ще два саркофаги. Ми планували досліджувати крипту з похованнями наших священників, єпископів, яких називаються уніатськими, бо та крипта уніатська. Ми маємо зняті кадри на інспекційну камеру, що там є збережені ці труни. Сподіваюся, або наступного року, або через рік там будуть проведені дослідження цих поховань. У підземній частині ще можна працювати і працювати. І ми будемо тут працювати.

 

Є велика перспектива розкопів. Справді, план церкви є надзвичайно цікавий, він зроблений не зовсім у візантійській традиції, а радше у європейській. Я думаю, що це пов’язано із тими напрямками, які виношував король Данило (він був близький до унії з Папою). Це були новотворення, новотворчі побудови.

 

Якщо говорити ще про перспективи дослідження підземель, то там ще є крипти під південною сакристією, які можна побачити тільки з інспекційною камерою. У тих криптах ще є сходи, які ведуть у невідомі приміщення. Десь тут такі є кадри, що, можливо, ці сходи ведуть вниз і сходять у другий ярус підземелля, тобто, фактично виходять до ярусу підземних копалень, які були в Холмі. Є низка легенд, що король Данило зі своїми дітьми похований у «білій кімнаті» -- тут, у копальнях крипти і т. д. Тобто, є ще такі варіанти. Але треба знайти сполучення цих копалень із церквою. Там є теж очевидці, старші люди, які казали, що потрапляли в такі підземелля якимось чином і довго там блукали. Але, на жаль, археологи поки що не можуть виявити цих підземель. Але перспективи є. Інспекційні камери показують, що ми ще не всюди потрапили. Дуже багато речей є замурованих. А розмурувати можна тільки з дозволу консерватора [відповідального за охорону пам’яток. – Z].

 

Щодо того, як виглядала церква, я вважаю, що вона більше взяла від романського стилю, ніж від готичного. І, як завжди буває там, де сходяться Європа й Азія, Схід і Захід, чи то, як тоді було – Європа та Русь, східною тут можна вважати планувальну структуру, бо є передбачена баня та чотири стовпи, а від Заходу – це романська техніка будівництва.

 

У XVI столітті церква, як сказано, стала меншою (два стовпи в ній розібрав Терлецький), і згадується бабинець, від якого ми знайшли поріг. Ми не відкидаємо того, що деякі добудови могли робити і Володкевич, і наступні єпископи. Але у будь-якому разі цей, попередній храм був знищений і побудований наступний. Зараз цей сучасний костел також зветься Різдва Богородиці – звичайний парафіяльний костел.

 

Є ще великі перспективи розкопів. Так, у Польщі розкопи роблять дуже ретельно, проте все-таки поспіхом, дуже швидко вони це все копають. Фундаментальні методи зараз, на жаль, не дуже шануються, тому що на них немає грошей, а гроші дають на стільки, на скільки швидко це все можна було би зробити. Відповідно, якість падає і дуже багато важливих моментів втрачається. Але ці наші розкопи ми намагаємося вести якомога детальніше.

 

 

Питання від аудиторії: Чиє фінансування тих розкопів? Чи то Україна фінансує, чи Польща? І як ви вгадали місце розкопу, отак вдало відразу на нього натрапили?

 

Юрій Лукомський:

 

Сам проект був задуманий нашим колишнім послом [України в Польщі. – Z] Мальським, і на рівні Академії Наук були переговори. І до того цю проблему хотіли вирішити багато наших світлих людей, які прагнули зробити дослідження, але не було тоді змоги. Кажуть, що там був дуже бойовий парох цього костелу, який просто ні за якої можливості не допускав працювати. Але потім друг Петра Порошенка, колишній керівник Товариства Лева Ігор Гринів якось підмовив Петра Порошенка: взамін на те, що поляки дуже хочуть взяти цю каплицю на Стрітення [у Львові, на вул. Винниченка. – Z], то можна щось вимагати від поляків. І вони вимагали цих досліджень. Нібито поляки погодилися з цими умовами. Здавалося би, така ненадійна згода, але справа пішла.

 

Ми неодноразово їздили перед тим у Варшаву, домовлялися з директором Інституту археології й етнології Анджеєм Буко. Був укладений договір між Фондом Порошенка, яким завідує його дружина Марина, і Академією наук та різними установами Польщі про фінансування цього проекту. Разом із тим фінансує Інститут спадщини Польщі, фінансує Польська академія наук і фінансує (особливо консерваційні справи) місцева холмська влада, бо, як я вже казав, дуже багато залежить від місцевого пароха. Той парох, за якого ми працювали в 2013-2015 роках, він був цілком толерантний і вважав, що це тільки посприяє розвитку цього комплексу. Він це бачив бізнесово. Зараз вже інший прийшов отець, який є ще більшим прихильником таких речей, він ще більш активний, проявляє неабияку цікавість, адже все це може оживити місто. Бо все-таки Холм – це є провінційне польське місто, в якому є відтік робочої сили, і місто ніби завмирає.

 

Це фінансування йшло три роки. Тепер воно «забуксувало». По-перше, дуже важко зв’язатися з Ігорем Гринівим, який став зараз дуже поважною персоною. По-друге, з Мариною Порошенко вдалося домовитися про зустріч лише на 26 жовтня [2016. – Z], можливо, це щось дасть. Можливо, вдасться довести, яке значення має це дослідження, бо, як правило, такого рангу чиновники не розуміють того, наскільки це важливо, вони в цьому бачать тільки піар.

 

І щодо другого питання (як ми вгадали місце розкопу). Якщо дивитися на храм, то він має з одного місця тріщину, і з другого боку – таку саму тріщину. То ми і вирішили копати в найбільш аномальному місці. Такою завжди є тактика археолога. От, наприклад, як копати вали? Якщо вал має рівні боки, то там копати не варто.

 

Якби король Данило не був такою визначною постаттю в історії, то нам нічого не вдалося би, нам би не вдалося запустити цей проект і почати розкопки. Постать короля Данила цікава не тільки в Україні, але й у Польщі й інших країнах Європи. Наприклад, в Угорщині – адже король Данило народився в Угорщині і якийсь час жив там, і він дуже багато угорського в архітектурі міг перенести сюди. Він підтримував відносини з усіма європейськими монархами, був дуже контактабельний і дуже відомий. Відповідно, це є загальноєвропейська постать. Поляки також зацікавлені в тому, щоби вивчати його. У Данила була частина і польської крові, у нього була спорідненість і з поляками, вони вважають його за свого також.

 

Зрозуміло, що Холмщина – це українська територія, але полякам це дуже важко довести. Але літопис говорить точно, що це місто заснував король Данило. І отаку гірку насипати (40х60 метрів) – це говорить про величезні можливості, величезні кошти та величезні задуми. Король Данило цю столицю на противагу Галичу хотів збувати ще більш блискучою. А те, що церкви маленькі? Бо церкви інші не будувалися, це була інша епоха, епоха монгольського завоювання. Все було окуповано, територія була окупована, давали величезні податки монголам.

 

Питання від аудиторії: Скажіть, будь ласка, у загальних рисах, яка була будівельна стратегія Данила Галицького: де він починав, де він будував, і, власне, чому Холм став останньою точкою?

 

Юрій Лукомський:

 

У молоді роки він був на Волині, а десь у середині 1230-х років король Данило починає засновувати це місто Холм, але разом із тим воює за Галич, і Галич здобуває вже в 1230-х роках також, тільки тоді Галич стає йому підпорядкований. Але на думку багатьох істориків, Данилові не давали в Галичі розвернутися ті самі бояри, не давали розвинутися королівському, княжому центризму. І він вирішив побувати нову столицю і перенести єпископство до цієї кафедральної церкви.

 

Які ще? Думаю, що він побудував ще багато міст. Щодо Львова, то вже остаточно доведено, що Львів побудував не Данило, а все-таки його син Лев. Данило і Лев навіть конкурували у деякі періоди своїх правлінь і притримувалися різних політичних поглядів та по-різному поводилися на політичній арені. Якщо Данило постійно воював з монголами, постійно вважав, що він повинен відстояти європейську відданість, то Лев навпаки, піддавався монголам. Але ця політика Лева дала можливість Львову розвинутися набагато більше в економічних питаннях, аніж Холму. Лев був сином Данила, але пішов іншим шляхом. А Данило все життя боровся з монголами, правда, часом відходив від боротьби, бо не міг оборонятися. Але політика його полягала в тому, аби укріплювати кордон між Азією та Європою. Лев вів іншу політику, він з ханом Мамаєм пив і гуляв, і був з ним в одних політичних намірах.

 

 

Слухали Катерина ФІГУРІНА й Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ

 

 

15.03.2017