Відкриття Державної Музичної Школи з українською мовою навчання
Львів, 15 березня.
Мабуть не треба підкреслювати, яку велику і важливу ролю має в культурно-мистецькому та національному житті народів музика. Вже в старинній Греції музичне мистецтво втішалося найвищою пошаною. В релігійному культі богів, при великих олімпійських, пітійських, дельфійських і других торжествах музика сповняла найважнішу ролю. Старинні греки вважали музику одним з найкращих засобів виховування молоді, що удосконалюють, ушляхотнюють людину. І в дійсності музика доходить там, куди не дійде слово. Її мова загально-людська — вона не знає кордонів. Та поруч з тим саме в музиці кожний нарід може виразити і закріпити в найбільш яркий спосіб питомі признаки свого життя-буття, своєї культури, своєї історичної традиції. Музика може впливати і на хід історії. Відомо, що полки Гарібальді з піснею славного італійського композитора Верді на устах ішли до побідного бою. Відомо теж, яке велике значіння не тільки для культури німецького народу, але й цілого світу мали такі музичні генії, як Бах, Гендель, Гайдн, Моцарт, Бетовен і багато інших. Про чеський нарід та його культуру довідався світ найперше завдяки музичній творчості їхніх передових національних композиторів Сметани та Дворжака. А нам, українцям, хіба не треба пригадувати, яке значіння мала і має для нас наша рідна пісня. Український нарід, що на протязі довгих віків своєї історії пережив стільки важких лихоліть, живучи в таких важких політичних умовах, тим інтенсивніше зумів розвинути своє народе музичне мистецтво, закріпити в ньому всі ціхи своєї культурної окремішности і самостійности. З найбільшим подивом висловлювалися про неї не тільки Гоголь чи Олексій Толстой, чи відомий російський критик і композитор Сєров, стверджуючи, що ніякий нарід, ніяка національна музика не виявила своєї народности з такою непереможною силою, з такою величністю, як українська, але й багато других наукових чи мистецьких авторитетів.
Німецький поет Боденштедт у своїй книжці "Ді поетіше Украіне" з неменшим захопленням пише про українську народну пісню, вважаючи при тому українську мову найбільш співною з усіх слов'янських, прирівнюючи її до співучої італійської мови.
Не дивно, що вже в давніших часах українська народна пісня мала вплив і на творчість композиторів других національностей, і цей вплив тягнеться аж по сьогоднішній день. Коли візьмемо під увагу німецьких композиторів, то можемо подати й самого Бетовена, що був частим гостем у сальонах посла російської держави у Відні, графа Андрія Розумовського, сина останнього гетьмана України Кирила Розумовського, де мав нагоду запізнатися з українською народною піснею, чого висловом були його квартети ор. 59, присвячені Розумовському. У фортеп'янових багателях Гумля стрічаємо теж одну, в якій композитор використав українську народну пісню "Від Києва до Лубен". Фортепіянові варіяції К. М. Вебера "Ді шене Мінка" це твір на тему української народної пісні "Їхав козак за Дунай". Німецький піяніст і композитор Едуард Мертке видав у 1868 р. у Липську — Вінтертур збірник гармонізацій 210 українських народних пісень. Але й сучасні німецькі композитори сягають у своїй творчості до скарбниці української народної пісні, про що свідчать такі їхні твори, як напр. Германа Унгера — 12 шкіців ор. 41 для фортепіяну п. н. "Аус дер Украіне", чи Фелікса Петирека "24 украініше фолькслідер", чи вкінці Гайнріха Камінського квартет для фортепіяну, клярнету, віолі і віолончелі, якого повільна частина основана на українській народній пісні "Ой, пішов чумак у дорогу". Славний угорський піяніст і композитор, предтеча Вагнера, Франц Ліст має теж дві форт. мініятюри на теми українських народніх пісень "Ой, не ходи, Грицю" і "Віють вітри". Очевидно, в цілій світовій літературі таких примірів найшлось би значно більше.
Та народна пісня не була одиноким виявом пребагатої музичної потенції українського народу. Те, що український церковний спів осягнув так цікавий, оригінальний і високомистецький вияв у співі Києво-Печерської Лаври, та що справа церковного співу в Москві від половини XVI. ст. є під виключним впливом і в руках українських співаків і діячів, та, що Київська духовна академія була у свій час немов експозитурою західної культури, де виконувалися найперше на Сході твори Палєстріни, Й. С. Баха, (ще за його життя!) та Скарлятті, вкінці імпонуюча постать Дмитра Бортнянського, того "українського Моцарта", якого творами захоплювався Гектор Берліоз, a мнимо раніше й сам Бетовен, який міг ці твори почути в церкві св. Варвари у Відні, (в два роки після прилучення Галичини до Австро-угорської Монархії, заложено у Відні т. зв. "Барбареум", семінар для українських духовних), все те свідчить про те, що український нарід треба вважати народом із стародавньою і високою музичною культурою, якої розвоєвий процес спинювали, на жаль, важкі умови життя й історично-політичні події, за яких біг і ускладнення українці не все поносили відповідальність. Але цю, колись таку славну, хоч часово прорвану українську музичну традицію, відновив знову наш славетний композитор Микола Лисенко, якого сторіччя з дня народження будемо невдовзі торжественно святкувати, він знову відкрив і зберіг від загибелі те цілюще джерело, яким є українська народна пісня, і за його світлим приміром пішли і його наслідники так, що сьогодні українська музична культура може похвалитися не одним іменем українського композитора, який і всесвітню музичну скарбницю збагатив неодним цінним твором. Не дивно, що українська народна пісня в мистецькому оформленні українських композиторів, як Лисенко, Леонтович, Стеценко й ін. в часі мистецько-пропагандивної поїздки "Української республіканської капелі" під проводом знаменитого диригента О. Кошиця в 1919 р., викликала таке сильне захоплення і подив не тільки широких мас слухачів, але й музично виробленої публики та найбільш строгих фахових музик і критиків в усіх важних музичних центрах Европи, а то й других частин світу.
(Д. б.).
[Львівські вісті, 15.03.1942]
15.03.1942