Вже у ці вихідні до Львова завітає театр Запорізька нова драма. Його назва як візитівка промовляє сама за себе – кожному відразу зрозуміло, що йдеться. Так і є. ЗНД – це проект «знизу», що намагається просувати у Запоріжжі нові театральні практики і підходи, альтернативні так званому академічному пострадянському театрі. Те ж саме він робитиме і у Львові. Запоріжці, запрошені колегами із Першої сцени сучасної драматургії «Драма.UA», покажуть виставу «Міністерство освіти і науки України» драматургині та співзасновниці ЗНД Анастасії Косодій, та у публічній розмові поділяться досвідом театральної діяльності у прифронтових містах.
За такими загальними, майже видовими окресленнями, приховується конкретне, дуже самобутнє театральне явище. Запорізька нова драма не просто демонструє один з небагатьох більш-менш успішний аналог актуальних трендів у наших палестинах. Йдеться про той спонтанний вибух своєрідної творчої енергії, який стається лише тоді, коли стається, і який породжує Театр як окреме явище.
Свою поїздку у гості до Запорізької нової драми я ще досі згадую як неймовірну надихаючу пригоду. Відверто кажучи, у Львові за такою сумішшю ентузіазму, веселої неприкаяності та творчої маргінальності доводиться лише ностальгувати – на тлі різноманітного, але занадто спокійного львівського театрального середовища. До театру Запорізька нова драма дуже пасує слово «первісний». Це коли усе, що відбувається, ще звучить як хвилююча і невідома «перша звістка». Хоча, академічні театрали, мабуть, сприйняли би «первісність» ЗНД як стан печерної дикості, як довгу дорогу до професійно яскравого світла юпітерів та цивілізованого шурхоту запилюженої завіси.
Події театру й дійсно відбуваються у печерних умовах – голе, обдерте приміщення у будівлі колишнього менонітського млина, індустріальна пічка-буржуйка, тверді секонд-хенд крісла а-ля будинок культури газовиків. Але запорізькі «новодраматурги» просто не вписуються у будь-яку логіку «нормального розвитку». Вони роблять усе можливе там, де знаходяться наразі, і інтенсивність їхнього теперішнього компенсує будь-яку інституціональну необлаштованість. Енергія Запорізької нової драми – це суто людська енергія, яка із різних трансцендентних причин увійшла у резонанс.
Офіційною датою заснування театру «новодраматурги» називають День незалежності 2015 року. Тоді відбулася перша постановка – вистава «Котел» за п’єсою Насті Косодій, ще без приміщення, у вуличному форматі. Але до цього – була ще довга драматургічна біографія Насті, твори якої читалися зі сцен і «Тижня актуальної п’єси» у Києві, і «Любимовки» у Москві, і Драми.UA у Львові. Були перші репетиції вистави за знаковим текстом Насті «Привези мені зі Львова, чого в Запоріжжі немає» спільно із запорізькими акторами, з якими авторка познайомилася, власне, у процесі постановки. Це знайомство згодом і переросло у сильне бажання творити та працювати разом.
Як згадує Настя, останнім поштовхом до заснування якогось власного окремого театрального простору, де б можна було регулярно втілювати різні проекти, став приїзд до Запоріжжя київського театру PostPlay, очолюваного давнім знайомцем по «Тижню» Деном Гуменним. Вистава киян «Сіра зона» привернула досить велику увагу запорізької публіки, і це вже остаточно зміцнило ідею подібного місцевого «новодраматичного» театру, яку виношувала Настя.
На фейсбук-заклик відгукнулася Вікторія Петрова – і з просто знайомої дуже швидко перетворилася на бойову подругу та натхненну співзасновницю Запорізької нової драми. Важливим моментом стало саме формування близького кола однодумців-акторів: «Із самого початку наших ще стихійних експериментів нам допомагали актори Юлія Клименко, Альона Снєгірьова, Андрій Бєліков, а трохи згодом доєдналися і Олександр Вернигора, Павло Неброєв та Ольга Донік», – розповідає Настя.
Запорізька нова драма існує практично на волонтерських засадах. Час від часу все ж вдається вишуковувати різні гранти чи спонсорську допомогу для регулярних подій, і навіть для організації фестивалю «Дні української драми», який об’єднав багатьох діячів «нового театру» з України та Росії. Завдяки ентузіазму Насті та Віки ЗНД стала не лише осередком прогресивного театру у Запоріжжі, а й певним комунікативним хабом для драматургів і режисерів з різних міст, одним з тих місць, які втілюють у життя поняття «української нової драми». Тому дуже приємно, що у запорізьких «новодраматургів» зав’язалася тісна співпраця і зі Львовом – на рівні дружби інституцій та окремих персональних зв’язків. Адже Львову часом бракує комунікацій, що проходили би хоч трохи осторонь звичних магістральних ліній на Київ та Харків.
У основі репертуару ЗНД – надзвичайно плідна та самобутня драматургічна творчість Насті Косодій. Це своєрідний запорізький «магічний реалізм», тонке плетиво межових персонажів та ситуацій, яке з майже-лінчівською прямотою сполучає нас з тими чи іншими потойбіччями. Останніми роками головною темою текстів Насті стала війна, яка у Запоріжжі відчувається інакше, аніж у Львові. Львів’яни вже могли почути її п’єсу «Хто вкрав твоїх коней», яка минулоріч перемогла у VI Конкурсi п'єс від «Драма.UA».
У просторі ЗНД регулярно з’являються читки чи постановки текстів загальноукраїнської географії – запоріжця Олеся Барліга, херсонки Наталії Блок, киян Максима Курочкіна і Віталія Ченського, львів’янки Ольги Мацюпи та інших драматургів «нової хвилі». Цієї зими учасники Запорізької нової драми їздили прифронтовими містами Донеччини та Луганщини у межах свого проекту «Театральна лабораторія. За межами страху». Театрали представляли безкоштовну інтерактивну виставу, та намагалися надихнути глядачів на створення власних постановок і перформансів. Згодом зацікавлених запросять до Запоріжжя на спеціальні тренінги.
Про явище «нової драми» розповідає Настя Косодій:
Здається, не існує чіткого формулювання «нової драми» – принаймні, в тому контексті, який використовують в театральній тусовці сьогодні. Легше просто «на слух» визначити, належить п'єса до новодрамівського руху чи ні – як правило, це дуже відчутно вже на перших сторінках. Якщо все ж напружитись і вербалізувати, для мене головна особливість тут – це пошук мови, яка буде відповідати проблемі, заявленій в п'єсі (проблема, відповідно, має бути актуальна до дійсності). Маю на увазі не тільки мову як слова і букви, але й форму, сценографію, все це в комплексі. Повертаючись до зони відчуттів: якщо автор говорить на тему, яка досі проблематична для суспільства (війна, наприклад), і я не відчуваю гострого бажання полетіти на Марс від сорому за нього і за себе, яка це слухає, – п'єса належить до нової драми (і взагалі нормальна).
Узагальнена розповідь про діяльність Запорізької нової драми в аспекті грантів, фестивалів, вистав та культурних обмінів погано передає реальний досвід її повсякденного буття. Адже тут вкрай важливим є те, що ЗНД – це насамперед дуже неформальна та жива спільнота. І саме в цьому полягає її найвища raison d’être.
Звичайно, жодних особливих велосипедів учасники ЗНД не вигадують. Для місцевих драматургів – це можливість побачити та почути свої тексти у той чи інший спосіб втіленими на сцені, а для місцевих акторів – реалізувати себе поза межами застояної калюжі академічної театральщини. Але сталося так, що при цьому злилися докупи якісь невидимі людські енергії. Тому кожна подія тут відбувається як Подія, а стандартне обговорення вистав природно перетікає у задушевне спілкування аж до ночі. Тому навіть ті глядачі, які вже вийшли геть, часто повертаються назад – як залізні ошурки, що втрапили у магнітне поле.
Особисто я бачу у цьому неповторний шарм Запоріжжя, культурне середовище якого позбавлене таких очевидних ресурсів, як київський розмах чи львівський автоматичний «культурний пієтет», і працює на трохи інших засадах. Головним культурним об’єктом Запоріжжя є острів Хортиця з його (знову ж таки) потойбічною романтикою та магічною аурою. На тутешні капища молодь ходить регулярно – немов у кіно чи в бари. Чи не в кожному мікрорайоні тут височіють древні кургани, з яких дітвора узимку спускається на санках. Люди тут розуміються на силі безпосередньої людської бесіди і на значенні персональних демонів у твоїй професійній діяльності.
І в читках чи виставах, чи репетиціях, чи будь-яких інших подіях Запорізької нової драми це чудово відчувається. Особливо мені подобалося сприймати «синергію» між спокійною делікатною Настею Косодій та брутально-гікуватими акторами – Олександром, Павлом та Андрієм. Хоч Настя завжди говорить рівним тихим тоном, її завжди чують. І навпаки: хоч який шумовий хаос не оточував би Настю, вона у будь-який момент знає, що хотів сказати кожен із них. Як сказав би не дуже шанований мною БГ – «стиль поток-ветер-вода». Якось я запитав Настю: чому символом їхнього театру став банан? Ну як, – відповіла Настя, – а що може бути більш абсурдним та виразним? Дійсно, – подумав я. Власне, таким і є підхід Запорізької нової драми – не цуратись себе, своїх виразних абсурдів і абсурдної виразності.
09.03.2017