«Вшанування Лютера є винятковою нагодою зрозуміти наших сусідів, яких ми знаємо так мало»
Усе почалося в саксонському місті Віттенберзі п'ятсот років тому, коли монах Мартін Лютер з портика церкви виголосив відозву, в якій критикував католицьке духовенство; то був установчий акт протестантизму. У ній він стверджував, що спасіння є Божим даром, отримуваним за щиру віру, без посередництва Церкви; кидав виклик папській владі, вважаючи, що Біблія є єдиним істинним джерелом. Точно не відомо, чи ця подія відбувалася аж так ефектно, але саме так пам'ятають про неї німці і так відзначатимуть її цього року, протягом якого відбуватимуться святкування у сотні німецьких міст. Католицька Європа іґнорує цей ювілей і дивиться в інший бік, тимчасом як це вшанування Лютера є винятковою нагодою зрозуміти наших сусідів, яких ми знаємо так мало.
Були часи, коли європейські інтелектуали їздили до Німеччини; нині треба їхати в США, і наші два народи провадять розмову англійською. В моєму поколінні найкращі в інституті вчили німецьку як першу мову, потім йшли англійська та іспанська для не таких добрих студентів. Такою була ієрархія тієї епохи. Втім сьогодні німецька мова зникає з освіти — через брак учнів та викладачів. Парадоксальним є те, що в Європі дипломатичні та торговельні обміни ще ніколи не були такими інтенсивними, а культурні обміни з Німеччиною — такими млявими. Ми запропонуємо тут релігійне прочитання цієї відчуженості, бо, ймовірно, вшанування Лютера робить очевидним те, що найкраще розрізняє країни католицької традиції і лютеранський світ.
В Німеччині лютеранський протестантизм, який є панівним від часу об'єднання зі сходом, визначив звичаї всіх німців. Саме такою є теза берлінської есеїстки Крістіни Айхель у своєчасній книжці «Deutschland, Lutherland». На її думку, найбільш яскраво виражені характеристики традицій її країни ведуть свій початок від Лютера. Можливо, німці так легко ототожнюють себе з Лютером, аби показати, що вони є германським, а не романським народом? Хай там як, а зв'язок між монахом і його народом міцний. Крістіна Айхель наводить приклад симфонічної музики, яка є визначальною. Кожне німецьке місто має свій оркестр, вона нарахувала їх 130. На її думку, це пояснюється пристрастю Лютера до музики і його настійною вимогою співати разом, щоб відігнати диявола. Відтоді німці не перестають грати і співати з поважністю, якої не побачиш в концертних залах католицького світу. Концерт у Німеччині слухають благоговійно, він вимагає такої самої неподільної уваги, як і казання в лютеранському храмі. Ваґнер, який був лютеранином, вимагав, щоб його опери слухали в абсолютній тиші, ця норма поширилася по всій Європі.
Культ книги, який визнають німці, також пов'язаний з Лютером, пише Айхель. Лютер зобов'язав вірних — і чоловіків, і жінок — читати Біблію, і то був подвійний розрив з Католицькою Церквою його епохи, яка не допускала ні Біблії, ні жінок. Ця настанова читати могла б пояснити те, що німецький книжковий ринок є другим у світі, після ринку США, де є набагато більше населення.
Також відомо, що німці не так ставляться до грошей, як французи, іспанці чи італійці, — і на особистому, і на колективному рівні. За Кальвіном, багатство винагороджує доброчесних; для Лютера воно є несуттєвим. Лютер доходить висновку, що багатий має ділитися, і це може пояснити важливість філантропії в Німеччині. Спадком Лютера можна пояснити, чому німецьку господарку провадять ощадливо і чому Франкфуртський банк хоче призначити цю протестантську ощадливість єврозоні. За Лютером, борги є огидними: борги, Schulden, і провина, Schuld, мають один корінь. Німецький міністр економіки Вольфґанґ Шойбле, поборник бюджетної строгості, є ревним лютеранином. Чи треба приписувати Лютеру простий одяг Анґели Меркель і зовнішню скромність німецьких керівників, в суспільній і приватній сферах? Понад усякий сумнів, тому що Лютер вважав, що «спасіння» християн полягає в аскетичному житті. Чи є випадковістю, що Анґела Меркель є дочкою пастора, а президент федеративної республіки Йоахім Ґаук сам є пастором?
Не забуваймо про фундаментальне питання про зв'язок між Лютером і Гітлером. Лютер проявляв патологічний антисемітизм, до такої міри, що покладав на євреїв вину за свої проблеми зі здоров'ям; можливо, монах затруїв німецьку душу, але хіба не був також задушливим антисемітизм в католицькій Франції? Чи удобрило ґрунт автократії князів Німеччини, а потім Бісмарка і Гітлера строге розмежування між духовним життям і мирськими справами, що його вимагав Лютер? Можливо, але це не є незаперечним, тому що фашизм зародився і процвітав в католицьких країнах також. А Лютеранська Церква в Східній Німеччині була основною силою опору комунізмові. На виправдання лютеран нагадаймо, що пастор і мученик Дітріх Бонгеффер, убитий нацистами в 1945 р., був — в ім'я своєї моралі — їх найпослідовнішим супротивником.
Безперечно, Лютер пояснює, що таке Німеччина, але не все, чим є Німеччина, тому що німці стають щораз більшими європейцями і космополітами. В Європі усі ми живемо синхронно, згідно з вірою, яка визнається в наших країнах — лютеранською у їхній і католицькою в наших, хоча не занадто часто ходимо на відправи, і всі живемо відповідно до нинішніх часів.
Guy Sorman
Un aniversario alemán
ABC, 06.02.2017
Зреферувала Галина Грабовська
08.02.2017