Упадок "христіянства".

Не сумнівайся, читателю, в правді сих грізних слів: то доказує не який "безбожник" ані хмарний філософ, як ось Едвард Гартман зі своєю зловіщою книжкою п. з. Die Selbstzersetzung des Christenthums und die Religion der Zukunft, — то стверджує лист пастирский від собору католицких князів церкви в Австріі, що був під і конець тамтого року в Відні.

Чим раз грізнійше, — виводить лист, — виступають протів себе два світогляди: христіянский і нехристіянский, і борються з собою на смерть. Загрожені всі підвалини релігійного й суспільного житя. Тим то, зібравшися в сій "грізній порі", коли повно "рішаючих і зловіщих справ", епископи кличуть своє стадо, поставитися рішучо "в тій великій боротьбі теперішного часу", коли від христіянства чи то від католіцізму відвертаєся чим раз більше людей.

Такий вступ листу. Далі, аж у пяти розділах епископи розвивають докладнійше образ упадку христіянства і подають на те своі ради.

Епископи жалують за тим часом, коли католицка церков мала все в своіх руках, і коли єі духом проняті були всі інстітуціі. Тепер остаток тоі чудесноі будови хотять знищити, ставляючи замісць того всего тілько щастє людске на землі, і "працюють над тим тисячі в часописях, на професорских катедрах, в салях соймових і на народних вічах".

З сими темними силами, звісно, треба боротися. Тілько-ж, кому тут боротися, коли "обоятність релігійна затроює широкі круги нашоі католицкоі Австріі"? Сим вялим та лінивим душам зовсім не в голові церковність, а тим часом протів-христіянскі хвилі затоплюють усе людске житє.

Та треба так робити, як вороги церкви — треба лучитися в церковні товариства, т. є. такі, що під опікою церкви. Початки йіх уже є скрізь. Тілько такі товариства, розширені серед усіх станів, зможуть удержувати членів у вірі та хоронити йіх від покус власного серця і від внішних ворогів, бо тепер так стоіть діло з вірою, що не тілько молодці, а й мужі даються зводити першому-ліпшому невірному сміхотворцеви та безсовістному звідникови народа. Такі товариства конче рекомендує й папа, в листі до собору. Та тут же він рекомендує задля сего й збори вірних після держав, провінцій або інших місцевих стосунків.

Окрім того, треба звернути пильну увагу на житє родинне й школи. Тепер родичі не дбають про релігійне вихованє дітей, а через школи й просвіту вони чим раз більше відходять від релігіі. Відси "протівхристіянска течія змагаєся ві всіх станах і церков тому не може перешкодити", бо не має в своіх руках шкіл. Епископи доправлялися того навіть в компетентнім місці, та нічого не помогло; але вони думають завзято йти до того, а поки що рекомендують своім вірним заклади католицкі, між ними й заложенє католицкого університету.

Далі, супротів вольнодумних книжок та часописей, котрими вороги христіянства найбільше ширять своі думки, папа велить поставити своі видавництва. Треба, — каже папа, — "щоби кождий край мав своі власні дневники, котрі би рівночасно боролися в обороні вілтаря й огнища домового, і котрі були би так устроєні, щоби в жадній справі не відступали від думок епископа, тілько точно й старанно згідні були з єго поглядами й волею; та супротів них повинно й духовенство заняти приязне становиско, підпомагати йіх власними відомостями, усіж справді католицкі мужі повинні для них робити всякі полекші, і в міру сил і маєтку сильно підпирати".

Та, соборови і ceгo за мало. Він взиває вірних, щоби навіть в руки небрали "безбожних" т. є. некатолицких газет, котрі подають йім у реставраціях, по робітницких варстатах, по улицях і на залізницях. Ба, епископи взивають, щоби й з родин викидувано "безбожні" книжки, й часописі, а натомісць щоби всі "взяли собі за обовязок чести підпирати всіма силами прасу католицку", для котроі сподіються й правительственних запомог, що тепер дістаються такі газети, котрі нищать віру й невинність. Тим то епископи "радісно витають нове діло, що повстає в Австріі, — товариство католицких учених, ще з'єдинилися під іменем Лeoнового Товариства (від теперішнього папи Леона), для охорони й оборони католицких основ на полі науки".

Остатний, найдовший розділ посвячений робітницкій справі.

Протівхристіянский дух, — каже ся тут, — пройнявши висші верстви, обертаєся тепер до робучих кляс і особливо дбає про те, щоби йіх зняти протів церкви. І великі маси робітників слухають того голосу. "Та чи-ж заслужила собі на те церков від робучих кляс"? питають епископи. Адже-ж церков христіянска завше-ді стояла й стойіть за робучими людьми! От, тепер вона опікуєся всякими закладами для дітей, для молодіжі, для старих і немічних, і поставила коло них цілі купи набoжних монахів та монахинь. Одного тілько церков не казала і не скаже робучим людім, то: що для них рай повинен бути на землі, що сором бути залежним, що всяка праця несправедлива і що колись настане час, коли люде будуть вільні від праці (?!) й терпіня". Противно, церков усе учила й учить, що "ріжницю станів установило Боже Провидінє, а поділ дібр світових є й буде правом Бoгa". Робучі люде не повинні лакомитися на уживаня щастя на землі, а повинні сповняти своі обовязки, бо бідність ніколи не щезало і не щезне на землі; противно, вона навіть величаво виглядає при світлі віри христіянскоі.

Та церков не противна й земним домаганям робітницким, на кілька вони "годяться з розумом і слушністю". Папа нераз навіть домагався від володарів держав, щоби поправили стан робітницкоі кляси, — розумієся, на кілько се "дасться помирити з істнованєм людскоі сyспільности". Обертався папа і до роботодавців, щоби по христіянски обходилися з робітниками. З того всего виходить, що робітники повинні покинути своіх лжепророків і йти під прапор католицкоі церкви, вважати на право й порядок і держатися головних основ земного добробиту — пильности, ощадности й тверезости.

Та, щоби загатити жерела нужди і невдоволеня робучих кляс, то й роботодавці повинні перенятися христіянским духом, що один тілько й може здержувати йіх несправедливість супротів робітників і в загалі всякі погані страсти. Кривдити капіталістів епископи, само собою розумієся, що не думають: вони бажають тілько обдарувати йіх іще "далеко ціннійшим капіталом христіянскоі любви ближнього", ніж йіх земні капітали, котрих епископи, зовсім не думають нарушувати в користь робітників. Лист зводиться до того, щоби світскі держави не тілько не потурали тому рухови протів папи, що почався недавно серед Італіянців, а й обстали за папою або, кажучи словами епископів, щоби "інтереси земних держав як найскорше були погоджені з найвисшими інтересами царства Божого". Папа такий наляканий, що не може навіть приймати путників; він немов невільник (як звісно, в Італіі агітують за скасованєм права нетикальности папи для того, щоби серед поважнійшого руху за єго світскою властю, єго можна було й арештувати); він тим безбороннійший, що бідний. Там то епископи й сподіються, що австрійскі католики не дадуться випередити "в любві й готовости до жертв (для папи) ніякому католицкому краєви".

Сим разом епископи бояться ставити тут що небудь "позітівного", т. є. бояться заявитися за світскою державою для паи, і щоби тут і тінь на них не впала, то кінчать свою відозву вихвалою Австріі, яко найкріпшоі опори мира, в сю небезпечну пору і, на случай війни, навішують стяг католіцізму та вірности для цісаря і єго дінастіі, тай кличуть під той стяг усіх своіх вірних.

Позаяк Галичина в Австріі, і у нас таке-ж саме пекло, яке змальовано в пастирскім листі, то під ним, натурально, підписалися й наші нові церкви. Вони будуть мусіли старати ся вводити в житє ухвали того собору, бо єго члени постановили іти до всего, що виложено в листі, як найенергічнійше. Та се нашим князям церкви прийде трудненько, бо у нас майже самі вялі та ліниві до католіцізму душі, навіть серед гр. к. попівства. Правда, в осени 1890 р. відбігли під прапор наших князів церкви навіть світскі люде — угодовці, але-ж тілько що й вони починають дезертирувати, як показує нaпp. виступ д. Телішевского. Значить, боротьба вийде тим інтереснійша. То-ж загодьмося.

[Народ]