Призначення Альфреда Розенберґа міністром Німеччини для окупованих східніх теренів і гавляйтера Еріха Коха Державним Комісарем для України викликало в цілому світі величезне вражіння. Тим то й дуже цікаво буде пізнати, що думають про цю справу німецькі урядові круги, яких думку не відзеркалює офіційний комунікат про призначення згаданих Достойників і тому на цьому місці передаємо статтю "Дойче Політіш-Діпльоматіше Кореспонденц", що, як відомо, є півофіціозом німецького міністерства закордонних справ і якої погляди треба вважати за міродайні та за погляди урядових кругів. — Прим. Редакції.
Оснування міністерства для окупованих східних теренів та створення Державних Комісаріятів "Східніх Країв" й "України", се акти найвищого політичного й історичного значіння. Бо підчас цього, як німецькі війська ведуть дальше війну проти большевизму аж до остаточного його знищення, то звільнені від цієї незрозумілої европейській культурі й цивілізації системи країни переходять на нові адміністраційно-правні основи. Тому, що Німеччина перебирає це завдання, дає вона доказ своєї найвищої европейської свідомости й відповідальности.
Області, що перебувають отак знову втілення в европейсько-континентальну спільноту, дістають тим самим природою дані їм завдання, яких вони досі не мали. І так, як західні частини колишнього російського царства зміцнять прохарчування Европи, так і висока промисловість старого континенту причиниться до того, щоб принести населенню цих частин такий ступінь життєвих можливостей та цивілізації, якого бракували їм абсолютно під большевизмом. Скінчиться нестерпний стан, в якому Сов. Союз відмежувався від Европи, що мало такі наслідки, що европейські промислові держави були приневолені до стратегічно і політично невидержного та економічно дуже проблематичного союзу, тоді як вкінці решта етнографічно і географічно приналежних до Европи мас населення щораз більш відчужувалася остаточно від західної культури. Непрохідний мур, який збудовано між народніми масами Сов. Союзу та Европою, є остаточно звалений. Вікно, що його пробив колись до Европи Петро Великий, і яке большевики знову були замурували, поширили німецькі війська у широку браму.
Дивлючись з історичної перспективи, всі ці засоби приходять якраз у пору. Вони приходять у моменті, коли німецька перемога на Сході є перерішена, тоді, як большевизм у своїм відвороті в напрямі Середньої Азії залишає за собою та хоче залишати тільки руїни. Метою всіх цих народів, що боряться за знищення большевизму, є ввести можливо якнайскоріше на його місце новий лад Европи. Картини руїн, спалених міст та мас втікачів незгідні з етичним поняттям нової Европи. Тому й німецька адміністрація, яка перебирає ці простори під свою опіку, вирішена дозволити, щоб за носіями зброї, яка нищить ворога, йшли скрізь вартові ладу та носії миру для місцевого населення. Було б лекше воно, залишити це населення його долі та казати йому самому поносити наслідки большевицької системи. Але Німеччина, що не знає ні помсти, ні злобної втіхи і якої зовнішньополітична мета змагає у повній свідомості своєї відповідальности в напрямі нового кращого ладу та постійного миру, не хоче й на Сході Европи, так як і на Заході, ніякого хаосу. Тому й завданням нової цивільної управи є усунути все це румовище, яке залишило большевицьке панування з відходом червоної армії на велетенському просторі між Фінським заливом і Чорним морем.
Факт, що провід тієї адміністрації оформлено в окреме міністерство, каже додумуватись про далекойдуче значіння тих завдань, які не обмежаться до найконечніших очищуючих робіт, але хочуть вести відбудову на европейський розмір і згідно з европейськими поняттями. Виконання цих завдань є незалежне від дальшого ходу цієї війни та від її тривання, бо — по-перше — стан, у якому найдено ці східні области, не терпить проволоки, з другого боку і ця війна не повинна бути перешкодою молодим силам нової Европи в тому, щоб на злість усім ворогам та зависникам розпочати відбудову цього континенту та вести його назустріч щасливій дійсності. Починається діло, що для майбутнього світу взагалі і для Европи зокрема буде неменш епохальне, як колись було охоплення нових континентів европейською творчою силою, здебільша треба було відложити і це завдання чекає нас тепер.
З черги Провідник торкнувся деяких справ, звязаних з нашим внутрішним положенням на передодні вибуху війни.
Дальше приступив до другого періоду праці УЦК, а саме після вибуху війни. У звязку з війною відплила велика частина молоді, що працювала на західніх окраїнах, на Схід. Повстала конечність рятувати стан посідання на цих теренах. Головно на Підляшші і Холмщині. Та цей самовільний відплив вдалося щасливо перебороти кількома закликами, які оголосив УЦК у справі поспішного й нездисциплінованого опускання терену.
Другою важною справою цього відтинку був поворот емігрантів на рідну землю. Щоб надати цьому поворотові зорганізовану форму, розіслав УЦК до своїх клітин обіжник про зголошення фахівців, яких у порозумінні з німецькою владою можна б потім приміщувати на рідних землях. Цю ділянку провадив в УЦК Відділ Праці, а у Львові спеціяльний відділ УЦК. Тa з огляду на воєнні умовини масового повороту українських емігрантів не вдалося ще перевести, вдалося дотепер тільки виєднати індивідуальні перепустки для певної кількости фахівців, що самі, без родин, могли виїхати на українські терени.
Впродовж літа відбув я — говорив Провідник — кілька поїздок до Львова з метою навязати контакт з тамошнім Проводом. Головною метою моїх взаємин було, поінформувати Львів про нашу працю й осяги тут, довідатись про їх працю і пляни та послужити їм нашим у дволітній співпраці з німецькими чинниками, набутим досвідом. Із цих взаємин виніс я вражіння, що наше громадянство в Галичині, без огляду на довголітній совітський гніт та важкі криваві жертви, не стратило сили духа й відповіло вимогам хвилі.
По прилученні суцільної української території — Галичини до Г. Г. створилась нова дійсність, що вимагала зясовання деяких засадничих справ. В тій цілі зі Львова приїхала делегація в особах д-ра Паньківського, д-ра Сімовича й інж. Бачинського й ми відбули конференцію з відповідними німецькими чинниками і внесли в тій справі меморіял. На меморіял ми ще відповіді не одержали. Досі вирішена вже справа Українського Видавництва, як самостійного українського підприємства під українським проводом. Наприкінці Провідник УЦК зясував загальне українське положення. При тому завважив, що в громадянському житті не треба кермуватись почуваннями, тільки думати реальними категоріями. Тому не треба попадати в якінебудь крайності, як захоплення чи зневіру. Головним осягом для нас є те, що найгрізніший наш ворог — большевики — знищений і то завдяки геройському німецькому воякові, що під проводом Фірера бореться за новий лад в Европі. Найважнішим нашим завданням тепер є зайнятися нашими пекучими проблемами, які висуває теперішне життя. Працювати над цими справами, одночасно не забуваючи про великі завдання.
З черги керманичі Відділів УЦК складали звіт з праці та подавали пляни на майбутнє.
М-р М. Ценко (Орг. Відділ). Стан організації перед війною: на терені 4 областей було 27 Українських Допомогових Комітетів, 45 Районових Делегатур, 118 Волосних Делегатур, 978 Мужів Довіря. Воєнні події відтягнули багато людей від праці, яка в ніякому разі не може припинитися. Зокрема важне є удержання тісного звязку з громадянством. В тій цілі слід переводити, по можности що місяця, відправи з Мужами Довіря та анкети з громадянами по містах. Дальше порушив важну для нас справу розізнальних карт (т. зв. кенкартів), що є своєрідним плєбісцитом, а дальше справу людського матеріялу, цебто притягнення людей до праці в УДК чи Делегатурах.
(Док. буде)
[Краківські вісті, 21.11.1941]
21.11.1941