Похорони президента д-ра Костя Левицького

(Від нашого кореспондента).

Львів, 16. листопада 1941 р.

В мирні часи, коли майже нічого не діється — смерть заслуженого діяча, мимохіть, викликує здивування, та окремі настрої. Маси пливуть на похорони, щоби побачити похід, почути промови, та загалом бути учасником тієї цікавої хоча й сумної маніфестації і беруть тоді в ній участь не лише ті, причасні до похоронів — делегації, представники установ, близькі й далекі знайомі, звязані співжиттям чи діяльністю з помершим, але й принагідні учасники, які доповнюють цей здвиг народу, до якого прилучуються ще й прохожі на вулицях і товпи зацікавлених. Та інакше буває у воєнні часи, ще при цих усіх комунікаційних  труднощах чи обмеженнях, врешті до жахливих переживаннях під совітами на кого непричасного може робити вражіння смерть, — зворушувати чи цікавити похорони, як дожилось вижити й пережити макабричні часи, з несамовитим катуванням і мордами енкаведистів. А навіть і ті, що почуваються до обов’язку віддати останню прислугу, часами не мають в що тепле зодягнутись, бо вони піднищили, або й випродались на життя, а на дворі студінь.

Тому, коли взяти під увагу, похорони президента д-ра Костя Левицького, які від таким оглядом і різнились від похоронів ґен. Тарнавського, то все таки треба признати, що вони випали, як на ці умовини, величаво, бо останній поклін зложили йому тисячні маси українців-львовян і численні делегати з повітових осередків. Такі похорони уладжує нація тільки заслуженим провідникам, борцям за своє і наше майбутнє.

Оповісток про смерть першого президента Державної Ради ЗУНР. появилося дві на мурах міста: від родини і Митрополита. Оповістка від Митрополита така:

"Ділюся з Українським Громадянством сумною вісткою, що Голова Української Національної Ради у Львові і перший Премєр Уряду ЗУНР Д-р Кость Левицький, довголітній провідник і борець за права Українського Народу, кол. Голова Української Національно-Демократичної партії, б. Голова Української Парляментарної і Соймової Репрезентації, Основник та голова багатьох українських культурно-освітніх та економічних установ, перший прeзидент Краєвого Ревізійного Союзу, багатолітній Начальний Директор Центросоюзу, Президент Українських Адвокатів, почесний Член Товариства "Просвіта", Наукового Товариства ім. Шевченка та інших українських установ, заслужений редактор-публіцист, визначний правник та оборонець в численних українських політичних процесах, під кінець життя політичний вязень у тюрмі НКВД на Лубянці в Москві, помер у Львові, принявши Найсвятіші Тайни, у середу, 12-го листопада 1941 р., у 82-ому році життя.

Похорон Покійного відбудеться в неділю, 16-го листопада, після Заупокійної Служби Божої, яка відправиться в Архикатедральному Храмі св. Юра, в год. 10-ій. Звідти рушить похоронний похід в 12-ій годині на Янівський цвинтар, де зложать тлінні останки на Цвинтарі Героїв поруч могили ґен. Тарнавського. До участі в похороні запрошую все Українське Громадянство.

† Митрополит Андрей, Президент Української Національної Ради.

Льва-Город, 16 листопада 1941. Організацією похорону кермував дир. Палій; інж. Рак і п. Тріль — впорядом. Вже в год. 10 рано заповнився ущерть храм св. Юра, де попереднього дня зложено домовину з тлінними останками Покійного в приявності представників установ та делегацій. На переді поруч родини покійного зайняла місце президія і члени Української Національної Ради та Краєвого Комітету, представники Українського Центрального Комітету з Кракова та делегати місцевої німецької влади: шеф пропаганди п. Райш і делегат президента міста д-р Френкель, у товаристві посадника міста д-ра Ст. Біляка. Церква була удекорована: на фронтоні висіла величезних розмірів жалібна занавіса, на ній золотий тризуб, а по боках національні прапори.

Заупокійну Службу Божу відправило вище духовенство під проводом перемиського єпископа Преосв. Йосафата Коциловського. Співав мужеський хор під орудою дир. Плешкевича. Після Богослужби виголосив глибоко обдуману промову о. мітрат д-р Йосиф Сліпий, починаючи її біблійним порівнанням: "Сорок літ вів Мойсей народ і не довів. Та своїми ясними очима побачив він ще цю обітовану землю з вершин гір. Так і Покійний — 50 літ провадив народ до обітованої землі — рідної державности і був мент, що таки її побачив. Він застав народ з народовців, а залишив його нацією, свідомою своєї мети. Був твердий у змаганнях, хоч і гнучкий політик…"

Після промови о. мітрата Сліпого, духовенство відправило панахиду під проводом перемиського Владики Преосв. Йосафата Коциловського, Преосв. Никити Будки, Преосв. Миколи Чарнецького, Протоігумена Студитів о. Климентія Шептицького і о. Мітрата Сліпого. Біля 50 священиків стануло до панахиди, яку закінчено могутнім "Вічная память", та у "Три пари несуть мари". Коли домовину винесли в святоюрське подвіря, орхестра міської газівні відіграла жалібний марш Бетовена, а з балькону Митрополичої палати промовив адвокат д-р Ст. Волошин, підчеркуючи велетенські заслуги Покійного для народу... "Його невгнутість, видержливість позначилася у всіх найжахливіших моментах. Доля не пощадила йому і близько дволітньої большевицької тюрми. Працював Він від досвітку, бо від 5 год. ранку, аж до пізньої ночі. Праця складалася на ціле довге, а таке невтомне Його життя. Велич тієї праці — непомірна, всестороння і на всіх ділянках"...

Потім двигнувся жалібний дохід на Янівський цвинтар. Вуличні ліхтарні закриті були жалібним серпанком, трамваї стояли, зразковий лад вдержувала на місті українська поліція.

Попереду походу йшла велика процесія з хрестом, вся з жалібними лентами. За нею відділ юнаків, опісля делегації з вінками яких було поверх пів сотні. Між ін. були вінки від Української Національної Ради, РСУК., Центробанку, Маслосоюзу, Центросоюзу, Народньої Торговлі, Просвіти, Наук. Т-ва ім. Шевченка, Сільського Господаря, Союзу Українських Адвокатів, Т-ва "Зоря", "Сила", Українського Студентства, б. політ. вязнів, Української поліції, Українського Літер.-Мистецького Клюбу, Українських журналістів і письменників, Українського Червоного Хреста, Українських залізничників, Українських ремісників, та інш., а також вінки з різних міст: Бережани (3), Щирець, Розділ, Винники, Яворів, і т. д. При тому і зі сіл, між інш. з Лисинич, Запитова, Підберезець, Ляшок Мурованих та інш. За вінками поступала молодь з міста й сіл, потім хор під проводом дир. Плешкевича, далі духовенство під проводом Преосв. Коциловського і о. Мітрата д-ра Сліпого.

Дальший порядок походу: домовина, за нею рідня, Українська Нац. Рада і Краєвий Комітет, представники УЦК. Краків і представники области Галичини (п. Райш і д-р Мілєр), перед якими німецькі вояки несли вінок з німецьким написом, потім українська поліція (відділ старшин, підстаршин та звичайних), представники установ: Просвіти, екон. установ, окремо група адвокатів, інженерів, лікарів, учителів ітд. Підчас походу грало 5 дутих орхестр зі сіл та орхестра львівської ґазівні.

Коди похоронний похід спинився на українськім вояцькім цвинтарі Янівського кладбища, промовив від учасників визвольних змагань дир. Палій.

"Б. старшини, підстаршини, вояцтво! — почав своє слово дир. Палій — звідомляю Вас, що дня 12 листопада 1941 року помер перший премієр Державної Ради ЗУНР, який у 1918 році видав зарядження вождам, а вони нам прикази, — боротися за кращу долю народу. Подаю це до відома Вам, щоб про це знали, тямили й передали грядучим поколінням і вашим наслідникам. А Тобі, достойний Президенте, кидаючи оцю грудку рідної землі на могилу, віддаємо останній салют на вічну дорогу. В пошану за Твої великі труди і заслуги ховаємо Тебе на цім найпочеснішім місці — між Товаришами Зброї, поруч нашого бл. п. вожда ген. М. Тарнавського. Тут будете разом думу думати, раду радити і оба нас натхнете як нам до мети дійти..."

Вже клонилося сонце з полудня, як кінчився цей сумний обряд. Гідно віддало громадянство останню шану Покійному, складаючи Його домовину на вічний сон, у цей погідний морозний день пропамятного для нас листопада. Саме двадцятьтри роки тому ревіли над Львовом гармати. Тепер відходив з цього світа учасник того листопада,— Перший Президент Державної Ради ЗУНР.

[Краківські вісті]