Мусѣй Школиченко.¹) Се псевдонимъ талановитого поета-самородка, щó родивъ ся 22. серпня р. 1864. въ селѣ Т— цѣ, Прилуцкого повѣту, Полтавскои ґуберніѣ. Батько єго бувъ крѣпакомъ. Малый Мусѣй учивъ ся въ сѣльскôй школѣ всего двѣ зимы, и вывчивъ ся читати й писати по-россійски. На сему й закôнчилась єго шкôльна наука. Вѣршѣ вôнъ почавъ складати ще въ школѣ, звычайно на зразокъ тыхъ, щó були въ россійскôй читанцѣ, и россійскою покалѣченою мовою. Разъ якось бувъ вôнъ свѣдкомъ, якъ циганъ скривдивъ чоловѣка; — єму було жаль того чоловѣка, и вôнъ, бувши тогдѣ хлопцемъ на дванайцятому роцѣ, описавъ вѣршами сю пригоду и показавъ старшому братови, щó бувъ письменнѣйшимъ вôдъ него. Братъ сказавъ єму, що неначе кôнця не достає, и приписавъ вôдъ себе вже по-украиньски. Се дуже здивувало Мусѣя, бо нѣколи не доводилось єму бачити украиньскихъ вѣршôвъ, и вôнъ спытавъ брата, хиба-жь можна складати вѣршѣ мужичою мовою ?—„А чому-жь не можна?" вôдповѣвъ братъ, — „адже-жь у насъ спѣвають пѣснѣ, а пѣсня то все-жь однаково, щó вѣршѣ“. Розмова отъ-ся запала въ душу молодому хлопцеви, и вôнъ почавъ уже складати вѣршѣ на зразокъ звѣсныхъ єму народныхъ пѣсень. Тôлько-жь не довго довелось єму бавити ся вѣршами. Незабаромъ умеръ єго батько, и Мусѣєви привелось помагати старшому братови, справляючи трохи-чи-не всяки̂ роботы въ ґосподарствѣ, — та вже тутъ не до вѣршѣвъ було. Рокôвъ черезъ два вмеръ и братъ єго, — молодому поетови стало ще важче, а тымъ бôльше, що зъ-малку бувъ вôнъ якійсь хирлявый. Родичѣ бачили нездатнôсть єго до тяжкои сѣльскои роботы й въ 1880. р., коли єму було 16 рокôвъ, дядько вôдвѣзъ єго въ Киѣвъ и вôддавъ у службу до професора Шкляревского. Тутъ-то въ-перше побачивъ вôнъ украиньски̂ книжки, щó продавались на столикахъ на Крещатику, и купивъ собѣ „Тополю“ и „Наймичку“ Шевченка. „Тополя“, якъ вôнъ казавъ, причарувала єго вѣршами, але сюжетъ єи не подобавъ ся єму. „Се такъ неначе казка, по-що се писати въ книжку ?“ Але-жь якъ прочитавъ „Наймичку“, то й самъ себе не тямивъ; — разôвъ зъкôлька перечитавъ єѣ, и щó-разу плакавъ якъ дитина. Лякейска служба давала єму чи-мало вôльного часу, и вôнъ знову згадавъ своє вѣршотворство. Въ 1886. р. дôзнали ся земляки вôдъ Шкляревского про Мусѣя, и зъ того часу доля неначе усмѣхнулась єму. Того-жь року надрукована була за помôчю землякôвъ єго поема „Нещасне кохання“, а дальше звернули увагу на потребу ширшои для него освѣты й красшого дѣла, нѣжь ота служба лякейска. Мусѣя почали готовити до испыту на сѣльского учителя, але треба було починати зъ самого початку.²) Трохи зъ-годомъ слухавъ вôнъ педаґоґичныхъ курсôвъ, та не довелось єму докôнчити тои науки, бо вôдъ 15. падолиста р. 1885. до 17. марта р. 1890. мусѣвъ вôнъ вôдбувати салдацку службу. Выйшовши зъ вôйска заробляє вôнъ хлѣбъ роботою бюровою, живучи въ одному зъ бôльшихъ мѣстъ украиньскихъ.
Въ 1885. р. довѣдавъ ся Мусѣй про галицки̂ часописи, и почавъ посылати свои творы до Львова и Черновець, де ихъ друковано по-найбôльше пôдъ псевдонимомъ „М. Школиченко“.
Зъ-помѣжь литературныхъ творôвъ сего письменника надруковано въ-перше поему „Нещасне кохання“ въ Киѣвѣ р. 1883.³) Вôдтакъ р. 1885. выдавъ вôнъ у Киѣвѣ збôрникъ своихъ вѣршѣвъ п. з. „Лира“,⁴) а въ 1889. р. напечатавъ тамъ вѣршовану казку п. з. „Москаль, змѣй та царѣвна“.⁵) Того-жь (1889) року надруковано два єго вѣршѣ у Львôвскôй „Зорѣ“, — одинъ пôдъ псевдонимомъ „Вôвторокъ“ (стор. 258—259), а вôдъ р. 1891. творы М. Школиченка стали появлятись въ „Зорѣ“, „Правдѣ“, „Буковинѣ“ и въ „Дзвôнку“.
Школиченко почавъ свою литературну дѣяльнôсть писанємъ стихотворôвъ. У него є щире поетичне чутє, ба, вôнъ вмѣє малювати гарни̂ картинки зъ реального житя, зъ-за чого єго стихотворы, щó зъявляють прикметы реализму, якъ „Наймитови̂ думки“⁶) и „До украинськихъ панôвъ“⁷) мають стôйнôсть литературну.
Прозою написавъ вôнъ казку п. з. „Ратуй“⁸) и два оповѣданя; „Злодѣй“⁹) и „Выхристка“.¹⁰) Такожь зладивъ вôнъ перекладъ оповѣданя зъ россійского п. з. „Дѣдôвъ скарбъ“.¹¹) Ось-ти̂ три повѣстки Школиченка вызначують ся ориґинальнымъ сюжетомъ и живымъ драматизмохмъ. Вôдтакъ можна сподѣватись, що сей молодый письменникъ збогатить нашу словеснôсть гарными оповѣданями зъ житя реального, та що вôнъ пôйде слѣдомъ за Василемъ Чайченкомъ, котрый умѣє погодити реализмъ зъ идеалами просвѣтно-національными.
Коли Василь Чайченко зворушивъ галицко-рускихъ письменникôвъ, надруковавши въ „Правдѣ“ критичну розвѣдку п. з. „Галицьки̂ вѣршѣ“,¹²) то Школиченко намагавъ боронити Чайченка проти Ивана Франка, котрый въ „Зорѣ“ заступивъ ся за себе й за своихъ товаришѣвъ по письменьству, щó ихъ зачепивъ Чайченко у своѣй розвѣдцѣ.¹³)
Школиченко писавъ такожь деяки̂ замѣтки критични̂ и розôбравъ зъ боку естетичного стихотвôръ Шевченка: „Ой, люли-люли, моя дитино!“¹⁴)
_________________
¹) Про житє сего письменника написавъ дещо М. Комарь въ „Зорѣ“, 1887; стор. 35—36.
²) ibid.
³) Критичнй замѣткн про сю поему надруковано въ Киѣвскôй „Зарѣ“ р. 1883., № 161, и вь „Кіевлянинѣ“ р. 1883, 30. грудня.
⁴) Критичнй замѣтки М. Комаря про „Лиру“ надруковано у Львôвскôй „Зорѣ“ р. 1887; стор. 35—36.
⁵) Критичну розвѣдку Б. Вôльхôвского про „Москаля, змѣя та царôвну“ напечатано въ „Зорѣ“ р. 1889; стор. 33.
⁶) „Зоря". 1891 ; стор. 230.
⁷) „Правда“. 1891; стор. 45-47.
⁸) „Зоря“. 1892; стор. 328-332.
⁹) „Правда“. 1892; стор. 749 — 763. Се є оповѣданє з салдацького житя.
¹⁰) „Буковина“. 1892; ч. 14. 15.
¹¹) ibid.; ч. 17. 19.
¹²) „Правда“. 1891; стор. 103- 111; 150—158; 200—206.
¹³) „Зоря“. 1891 ; стор. 355—358. Того-жь року надруковано въ „Зорѣ“ статью М. Школиченка п. з. „Чайченко и Франко“, стор. 396 — 397. )
¹⁴) „Зоря“. 1893; стор. 101—102.
[„Зоря“, 1893, с.215—216]
12.06.1893