Проґрес і його вороги

Ґі Сорман

Міф про золоту добу, про те, що вчора було краще, ніж сьогодні, є таким самим старим, як і саме людство, й існує у всіх цивілізаціях

Людство загалом ніколи не жило так добре, як нині. І хоч це можна довести, ми, пишучи це, наражаємо себе не лавину докорів. Опитування громадської думки, зокрема на Заході, відображають загальний песимізм: більшість вважає, що раніше все було краще і зараз все погіршується, а це неправда. У щойно опублікованій англійською мовою праці («Progress», Oneworld Publications) шведський економіст Йоган Норберґ пропонує синтез проґресу, який об'єктивно оцінюється за десятьма критеріями: голод, гігієна, сподівана тривалість життя, бідність, насильство, довкілля, освіта, свобода, рівність і дитяча праця. Всі показники є позитивними, відколи наприкінці XVIII ст. у Великій Британії почався матеріальний проґрес. Раніше проґресу не було зовсім. А відколи він почався, то не переставав прискорюватися. Якщо ми зосередимося на найбільш відчутних темах, які найгірше сприймаються, як-от голод і довкілля, то контраст між панівною риторикою і дійсністю вражає.

Голод, який був «нормальним» станом людства від доісторичних часів аж до 1950-х років, зник, за винятком зон конфлікту; залишаються осереддя недоїдання в Індії, Африці на південь від Сахари і на заході Китаю, та вони зменшуються. Планета вже пристойно годує 7 млрд. мешканців, використовуючи постійні оброблювані площі, які навіть скорочуються, в той час коли у 1950 р. вдвічі менше населення не могло прогодуватися. Усі катастрофічні гіпотези виявилися хибними завдяки нововведенням в рільництві, зеленій революції і особливо ГМО.

Іншою очевидною суперечністю між сприйняттям і реальністю є довкілля. Дехто пам'ятає, що п'ятдесят років тому повітря у великих європейських містах, як-от Лондон чи Париж, було таким самим непридатним для дихання, яким є зараз в Пекіні чи Нью-Делі. Великі європейські річки, як-от Сена, Темза, Ебро чи Рейн, перетворилися на стічні канави; нині ми можемо у них рибалити й купатися. А озонова «діра», яка загрожувала нам раком шкіри? Вона закрилася. Цього реального поступу було досягнуто завдяки науковим здобуткам, кращому використанню ресурсів та дещиці політичного розуму. З тим, що ми знаємо про потепління клімату, мало би статися те саме.

Бідність? Від появи першої людини на Землі до промислової революції на неї зазвичай були приречені 99% людства. У своєму крайньому прояві — менше за долар засобів на день — нині вона вражає лише 10 % людей і майже цілком зосереджена в Африці на південь від Сахари. Бідність було викоренено завдяки добрій економічній політиці, за винятком тих країн, де ця політика не застосовується.

Дитяча праця? У ХІХ ст. діти на фабриках були символічною мішенню критики промислової революції і капіталізму від Карла Маркса і Чарльза Діккенса, доказом дикої природи розвитку. Насправді у бідних аграрних суспільствах діти мусили працювати з незапам'ятних часів, але їх не помічали. Промислова революція змінила те, що дитяча праця стала очевидною та обурливою; новиною була не дитяча праця, а те, що проти неї стали протестувати. Цей протест, а також механізація праці, потягли за собою те, що потроху всі діти, навіть у бідних країнах, покидають поля та фабрики і йдуть до школи.

Ми могли б навести багато прикладів, як це зробив Йоган Норберґ, та лише нагадаємо про суперечність, на яку вже вказували, між дійсністю і її сприйняттям. Як зрозуміти цей контраст? Поверхневе пояснення: засоби масової інформації. Вони не інформують про те, що потяги прибувають вчасно, чи про те, що літаки злітають, а лиш про те, що один з мільйона зійшов з рейок чи розбився. Так звані соціальні мережі, які не реґулюються жодною журналістською етикою, додають обманні нещасливі випадки, щоб збільшити кількість переглядів своєї веб-сторінки. Це тому, що публіка таке любить. Перші газети в ХІХ ст. говорили тільки про найжахливіші злочини, а не про життєві обставини нормальних людей, і ще менше про поліпшення тих обставин. Сподівана тривалість життя, яка щодня збільшується, не з'являється на перших шпальтах газет. Конфлікти в Сирії та Іраку є страшними, але в заголовках не скажуть, що вони спричинили менше жертв, ніж війна між Іраком та Іраном у 1979–1989 рр., під час якої загинули два мільйони осіб. Велике викривлення між проґресом і його сприйняттям не можна приписати ані одному авторові, ані одній причині, ймовірно, воно прописане в наших нейронах, якими їх нам передала еволюція. Міф про золоту добу, про те, що вчора було краще, ніж сьогодні, є таким самим старим, як і саме людство, й існує у всіх цивілізаціях. Дивовижно, що навіть попри все те є прихильники проґресу і мрійники, які працюють заради поступу й уможливлюють його, незважаючи на загальний скептицизм і супротивні вітри. Тому цей проґрес, який іде на користь усім, навіть тим, хто його заперечує, не є набутим правом, а лиш боротьбою, в якій не можна перемогти наперед.