Живемо в часах, коли кожна одиниця, навіть найскромнішої спроможности, буде призвана нести велику й відповідальну перед історією роботу.
У війні, яку переживаємо, український народ поніс величезні втрати в людях. Цілі полчища людей нашої крови принесені в жертву Молохові. Спустошення серед українського народу найбільші під цю пору, ніж у якійсь іншій добі нашого довговікового, густо на всіх етапах кровю скропленого історичного існування.
До цьoгo всього приходить іще страшна, непереживана нами досі економічно-господарська й політично-суспільна руїна. Нема ділянки нашого життя, яка б не була до самих основ захитана, звихнена, здеформована, а то й цілковито зруйнована большевиками.
Для привернення життя в більш-менш нормальний стан і введення його в сяке-таке постійне русло треба дуже багато часу й дуже великої праці. Не помилимося, коли скажемо, що його треба відбудовувати від самих основ. Хто ж ту працю наддасть, як не ми самі! Мусимо усвідомити собі раз назавсіди, що ніхто за нас тієї величезної, необчислимої в труднощі роботи не зробить. До тої праці мусимо запрягти себе всі. Минулися часи, коли декому з нас усміхалися гаразди без праці на рідному грунті. Без праці для загального добра не сміє бути місця у нас для особистих гараздів і достатків. Що більше забезпечення має людина, то більшої праці від неї вимагаємо. Єдиним гаслом моменту, який переживаємо, має бути спасення нації, cпaсення батьківщини, спасення спільноти, до якої належимо. Для цього спасення мають бути покликані всі — старі й молоді, мужчини й жінки. І це спасення вимагає загальної мобілізації усіх сил в приспішеному й ударному темпі, бо ми вже здесятковані, бо людей на величезні простори заселених нами земель — замало до праці.
У цій відповідальній перед судом історії нашій боротьбі за своє існування і свій рятунок одним із найголовніших завдань ударного темпа має бути приспішена формація працівників у всіх галузях збірного співжиття. Мусимо як найчисленніше й найскоріше підготовити молодий доріст до фахового керівництва багатогранним життям спільноти. Гасла до молоді — не дармувати часу й кинутися до студій та гасла до громадянства — всіма силами допомогти цій молоді скінчити як найскоріше студії — ніколи не були такими доцільними, як під цю пору. Цього вимагає момент.
Особливо велику увагу на цей момент мають звернути дирекції наших середніх і підготовних шкіл. Пора, яку переживаємо, наглить випускати учнів із школи в якнайбільшому числі й давати в ній місце новим, свіжим кадрам. Хай, за браком місця в школах, доповнюють брак освічених людей екстерністи, яким треба йти якнайдалі на руку.
На превеликий жаль, не всі керманичі шкіл розуміють однаково вимоги моментy. Чи майбутній лікар знатиме трохи менше з математики, ніж цього вимагає загально-підготовчий курс — від цього його лікарська практика не потерпить. А рік безпотрібного й безповоротного проволікання часу в школі — це втрата для загальної справи. Найважніше звертати увагу на якість, себто допомагати молоді сталити характери, бо момент вимагає загальної роботи, момент кличе до ударної праці в приспішеному темпі. Жнива великі, а poбітників мало. Ніхто цієї роботи за нас не зробить. Усвідомімо раз назавсіди це собі!
[Краківські вісті]
17.09.1916