До мовної дискусії 1873—1874 років

Є.Сакун [Ол.Кониський?] «Замітки о рускім язиці» ("Правда", 1873, ч.10, 1(13) липня, с.368—371)

Ів. Верхратський «В справі народного язика» ("Правда", 1873, ч.14, 1(13) вересня, с.495—499)

М. Нетяга [Осип Барвінський] «Дещо в справі народнього язика» ("Правда", 1874, ч.2, 16 (28) лютого, с. 69—72)

Ів.Верхратський «В справі народного язика» ("Правда", 1874, ч.5, 9 (21) квітня 1874, с. 211—219)

================================

Тогочасний підхід до мовних явищ і питому вагу великоукраїнських мовних впливів добре характеризує мовна дискусія 1873 р. Започаткував її Є. Сакун своєю статтею: «Замітки о рускім язиці», де виступав з програмою вироблення якоїсь синтетичної української літературної мови. Ця синтетична літе¬ратурна мова не повинна була, на думку Є. Сакуна, збігатися з жадною існуючою говіркою. Взявши одну з говірок за основу, треба було б поповнити її елементами інших говірок, і при тому всіх одразу і без винятку, бо це сприяло б збагаченню літературної мови і взаємопізнанню частин українського народу. Але бажані тільки ті говіркові елементи й варіянти, які відрізняються від інших мов. Отже, основний критерій оцінки елементів при будуванні цієї літературної мови — відрубність від інших мов, окремішність, своєрідність за всяку ціну, хоч би ці варіянти й не вкладалися в єдину систему. Сам Є. Сакун пише про це так: «З'їздивши сливе усю Україну й прислухавшись до говорів її, дійшов'єм¹ до гадки, що нам потрібно задля розвою нашої літератури писати українською мовою, а не яким-небудь з українських говорів. Від цього я взяв за фонд подніпрянський говір, яко головний, і приносив до його найвідрубніші від других мов варіянти»².

Є. Сакунові відповідав І. Верхратський. Головне вістря його заперечень було спрямоване проти впровадження в літературну мову льокалізмів і проти накопичення в літературній мові численних варіянтів. І. Верхратський вимагав, щоб літературна мова мала характер системи: «Для обміни словесної потреби приняти в головнім один говір. Язик літературної мови може уважатись головною рікою, котру засиляють наріччя - ніби притоки. В літературнім язиці треба завести певну одностайність в формах» ³.

Нас не цікавить тут посутня оцінка дискусії. Нам важливо тільки підкреслити, що обидва дискутанти - галичани, але жаден з них не ставить під сумнів і не робить об'єктом обговорення питання про великоукраїнську основу літературної мови. Про це жадної дискусії вже ніхто не припускає, нікому й на думку не спадає висунути гасло галицької основи літературної мови. Сперечаються тільки про межі припустимости льокалізмів. І тут знову І. Верхратський виступає в обороні слів і виразів, прийнятих в літературній мові Великої України. Він відкидає слово файний в ім'я слова хороший, зворот купа більший в ім'я далеко більший і т. ін. Таким чином, дискусія ця показує, як загально (крім, звичайно, москвофільського табору) прищепилася тоді в Галичині ідея загальноукраїнської літературної мови з наддніпрянською основою.

_____________________

¹ Дійшов'єм у Є. Сакуна - не мимовільний галицизм; він свідомо пропону­вав запровадити такі форми, як українські своєрідні, в літературну мову, збу­довану на основі київських говірок. Отже, це один з виявів її синтетичности.

² Правда, 1873.- Ч. 10.- С. 369.

³ Верхратський І. В справі народного язика // Правда, 1873. - Ч. 14. - С. 495. Пізніше І. Верхратський виступив із тими ж твердженнями ще раз у статті під тією ж назвою в «Правді», 1874.- Ч. 5.

[З книги Юрія Шевельова "Внесок Галичини у формування української літературної мови" (1975)]