Сонце цїлувало сироти своїми промінями...

Волинська картинка.

 

 

Другі півнї саме співали відси і для себе похоронну пісню, як наш віддїл зблизив ся під село. Окопувати ся здовж річки, людий з села забрати, стежу вислати в лїс, се було на разї нашою задачею. Робота йшла жваво і скоро. Знали ми, що ніч мати приголубить — день однак не батько — милувати не буде.

 

До досвітку вже недалеко, а наш звичай схід сонця витати гучними концертами. Часть людий копає окопи, друга частина виганяє мешканцїв з села, третий гурток пішов патрулею до лїса, щоби розпитати в його тайну, яку він так завзято криє.

 

З села доходять до нас сварка дверий чи може плач їх за своїми опікунами? Здалека тільки мріють гуртки людий, що уходять за річку.

 

А от дивіть ся! На сходї підносить ся вже легенька півсвітляна смуга. Ага! Се перша, так відома нам вістунка ранного концерту. Рання зоря тремтячо ховає ся в блакитї неба. — Чи боїть ся може? Чи соромить ся вона сонця — а може нашого концерту.

 

Робота доходить до кінця. Дехто оглядає свій окіп, а і инший лягає в него і немов хоче переконати ся, чи гріб його є не замалий, не завузький і чи доволї глубокий. Сонїчко почало саме сміяти ся до нас своїми промінями, а там у лїсї на стрічу його сміхови зачала гомонїти вже пригравка до концерту. Ми в ровах почали і собі строїти свої інструменти. Чути чимраз лїпше нагальний тон пригравки, а на право від нас розпочала ся перша точка програми ранку.

 

Попри дула наших крісів утїкає остання з села, молода жінка з дитиною на руках, а запаски її тримає ся семилїток хлопчина і дрібними ніжками слїдкує за нею. Видають приказ забрати її в окопи, бо вже прийшла пора і для нас розпочати концерт. Музикальне наше ухо не могло дальше знести так високих тонів, а нагальний спів наших інструментів успокоїв муки його.

 

І заки сонце підняло своє обличє, щоб оглянути дїла своїх дїтий, концерт доходив до краю.

 

В окопах сидїла молода жінка чогось без руху, мов камяна. Семилїток білявий хлопець заглядав з поза запаски і питав ся мамунї: "Хто тобі зльобив таку ваву? Подиви ся як кльовця йде" — a пестунчик на руках шукав маленькими руками пазухи.

 

...Сонце цїлувало сироти своїми промінями і купало ся багряною смугою в крови їх матери...

 

...Ми пішли до лїса оглядати плоди своєї працї.

 

_____________

 

Від того часу як загляну коли семилїтка хлопчину, то душа моя молить ся о щастє для него!

 

Волинь — Любовень, 4. вересня 1916.

 

[Дїло]

13.09.1916