Волинська картинка.
Другі півнї саме співали відси і для себе похоронну пісню, як наш віддїл зблизив ся під село. Окопувати ся здовж річки, людий з села забрати, стежу вислати в лїс, се було на разї нашою задачею. Робота йшла жваво і скоро. Знали ми, що ніч мати приголубить — день однак не батько — милувати не буде.
До досвітку вже недалеко, а наш звичай схід сонця витати гучними концертами. Часть людий копає окопи, друга частина виганяє мешканцїв з села, третий гурток пішов патрулею до лїса, щоби розпитати в його тайну, яку він так завзято криє.
З села доходять до нас сварка дверий чи може плач їх за своїми опікунами? Здалека тільки мріють гуртки людий, що уходять за річку.
А от дивіть ся! На сходї підносить ся вже легенька півсвітляна смуга. Ага! Се перша, так відома нам вістунка ранного концерту. Рання зоря тремтячо ховає ся в блакитї неба. — Чи боїть ся може? Чи соромить ся вона сонця — а може нашого концерту.
Робота доходить до кінця. Дехто оглядає свій окіп, а і инший лягає в него і немов хоче переконати ся, чи гріб його є не замалий, не завузький і чи доволї глубокий. Сонїчко почало саме сміяти ся до нас своїми промінями, а там у лїсї на стрічу його сміхови зачала гомонїти вже пригравка до концерту. Ми в ровах почали і собі строїти свої інструменти. Чути чимраз лїпше нагальний тон пригравки, а на право від нас розпочала ся перша точка програми ранку.
Попри дула наших крісів утїкає остання з села, молода жінка з дитиною на руках, а запаски її тримає ся семилїток хлопчина і дрібними ніжками слїдкує за нею. Видають приказ забрати її в окопи, бо вже прийшла пора і для нас розпочати концерт. Музикальне наше ухо не могло дальше знести так високих тонів, а нагальний спів наших інструментів успокоїв муки його.
І заки сонце підняло своє обличє, щоб оглянути дїла своїх дїтий, концерт доходив до краю.
В окопах сидїла молода жінка чогось без руху, мов камяна. Семилїток білявий хлопець заглядав з поза запаски і питав ся мамунї: "Хто тобі зльобив таку ваву? Подиви ся як кльовця йде" — a пестунчик на руках шукав маленькими руками пазухи.
...Сонце цїлувало сироти своїми промінями і купало ся багряною смугою в крови їх матери...
...Ми пішли до лїса оглядати плоди своєї працї.
_____________
Від того часу як загляну коли семилїтка хлопчину, то душа моя молить ся о щастє для него!
Волинь — Любовень, 4. вересня 1916.
[Дїло]
13.09.1916