Етноґрафія — наука ще недавня, бо її початки ледви сягають другої половини ХVІІІ ст., а розвинула ся вона вповнї аж у минулім, XIX столїтю, але її значіннє дуже велике, бо вона не тільки викликала переворот у життю цїлого ряду менших і більших народів спонукуючи їх національне відродженнє, але й мала рішучий вплив на лїтератури в цїлій Европі, давши основу в них романтичному напрямови, з якого розвив ся опісля реалїстичний напрям. Українська етноґрафія, не вважаючи на то, що український народ позбавлений вищих культурних верств і державної орґанїзації та звязаних з нею культурно-наукових інституцій, які підпирали-б постійно його культурно-наукові змагання, не тільки не полишила ся по задї в сїм загальнім походї, але в неоднім напрямі вибила ся наперед і випередила инші народи*, через що й її заслуги ще тим більші. Яку саме участь узяла українська етноґрафія, докладнїйше говорячи, українська народня поезія в тім загальнім походї, про се най посвідчать отсї факти, які наведу для прикладу по можности в як найкоротшій формі.
Українська народня поезія почала пробивати собі дорогу до лїтератури ще в XVIII ст. Крім цїлого ряду пісень, зложених чистою народньою мовою, а надрукованих у ріжних збірниках усуміш із російськими піснями, або видобутих із рукописів і оголошених аж остатніми лїтами, добачуємо вплив народньої поезії вже на українськім фільософі Г. Сковородї. Його пісня: "Ой, ти птичко желтобока," — уложена на народній основі. В його творі: "Разговоръ дружескій о душевномъ мирѣ" полишали ся виразні слїди народнїх оповідань. Подибують ся у нього також українські пословицї та вірування. У творах другого тогочасного письменника, Некрашевича, подибуємо також народнї впливи, особливо вірування. Визначують ся тим особливо його вірші "Исповѣдь" (1789) та "Ярмарок" (1790). Та найсильнїйший слїд витиснула народня поезія на батьку нової української лїтератури, Іванї Котляревськім. У його головнім творі "Енеїдї" розсипані густо piжнi народні звичаї, ігри й забави, вірування, лїки, танцї, потрави. В однім місцї маємо вичислені історичні піснї, співані в часах поета:
Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Сїч,
Як в пікінєри набирали,
Як мандрував козак всю нїч,
Полтавську славили шведчину,
І неня як свою дитину
З двора проводила в поход.
Як під Бендерю воювали...
У другім місцї поет згадує цїлий ряд казок, які очевидно знав добре:
Котигорох, Іван Царевич,
Кухарчич, Сучич і Налетич,
Услужливий Кузьма Демян,
Кощій з прескверною Яґою,
І дурень з ступою новою,
І славний рицарь Марцїпан.
Згадують ся ще казки і в инших місцях. У драматичних творах І. Котляревского полишила народня поезія також глибокі слїди: його "Москаль Чарівник" оснований на народнїм оповіданню, а в "Наталцї Полтавцї" побіч ріжних дрібниць приводять ся цїлі народні піснї.
Твори другого визначнїйшого письменника, Гр. Квітки-Основяненка, пересякнені також наскрізь народньою поезією. Я не можу вдавати ся тут у подробицї, зазначу лише що найважнїйше. Отже оповідання: Мертвецький Великдень, Підбрехач, На пущаннє як завязано, Пархимове снїданнє — засновані на народнїх темах, Конотопська відьма оперта на народнїх віруваннях. В Марусї маємо цїлий весїльний обряд, похоронний і народнє лїченнє. У Сватанню на Гончарівцї, Козир дївцї, От тобі скарб і деяких инших маємо відгуки ріжних звичаїв і пісень.
Під яким сильним впливом народньої поезії стояв Т. Шевченко, про те знаємо не лише з його дневника, але й від його знайомих. Він записував піснї, співав їх радо й дуже часто бували вони його одинокою розрадою в сумнім життю. Через те в його поезіях не тільки згадують ся піснї, але декуди наводять ся чи в ориґіналї, чи в перерібцї. Його Перебендя
Сяде собі, заспіває:
Ой, не шуми, луже!..
Заспіває про Чалого —
На Горлицю зверне;
З дївчатами на вигонї
Гриця чи веснянку,
А у шинку з парубками
Сербина, Шинкарку;
З жонатими на бенкетї
(Де свекруха злая) —
Про тополю, лиху долю,
А потім: У гаю;
На базарі про Лазаря,
Або щоб те знали,
Тяжко, важко заспіває,
Як Сїч руйнували...
У поезіях Т. Шевченка подибуємо також народні звичаї й вірування, подибуємо згадки і про народнї оповідання та перекази. Приходять і приповідки. А вже про порівнання, епітети, символи, ритміку то й не говорити — такі вони наскрізь народні.
Також на инших наших письменниках відбиваєть ся в більшій або меншій мірі народня поезія, і то аж до найновійших часїв. Не можу докладнїйше спинювати ся над тим, бо се завело-б за далеко і замісць статейки вийшла-б цїла брошура, та все-ж коротенько, не думаючи вичерпувати матеріялу, згадаю що найважнїйше.
Такі твори П. Кулїша, як "Україна", "Циган", "Півпівника", се нїщо инше, як вільні перерібки народнїх пісень та оповідань. Але й у повісти "Чорна Рада" та в оповіданнях: Гордовита пара, Дївоче серце, Мартин Гак, Сїчові гостї, ба навіть у перекладї Товкач видні сильні слїди народньої поезії у формі наводжених пісень, пословиць, загадок і т. ин., не згадуючи про загальний народній кольорит. У численних оповіданнях Ганни Барвінок не тільки порозсипувано всюди багато народнїх пісень, але й вони самі або підслухані народні розмови (Лихо не без добра, В осени лїто), або основані на таких темах, що мають широкі паралєлї у світовім фолькльорі (Половинщик). Переважно малює авторка справдїшнї подїї з народнього життя, які їй довелось бачити, через те навіть назва її збірки оповідань звучить: "Оповідання з народнїх уст" (1902). — Над народнїм кольоритом оповідань Марка Вовчка нема що багато спинювати ся, бо се загально відома річ, а деякі оповідання (Кармелюк, Девять братів і десята сестриця Галя) зачерпнені просто з народнього джерела. — Оповідання Д. Мордовця (Старцї, Дзвонарь, Салдатка, повість Дві долї та численні московські повістки) виказують повно народнїх елєментів. — Багато оповідань О. Стороженка (Се така баба, шо чорт їй на махових вилах чоботи оддавав, Вчи лїнивого не молотом, а голодом, Не впусти рака з рота, Два брати, Лучше нехай буде злий, нїж дурний, Розумний бреше, щоб правди добути, Дурень, Жонатий чорт, Скарб, Голка) — се нїщо инше, як перерібки народнїх оповідань, а його повість "Марко Проклятий" основана також на народнїх мотивах. — Переважна частина творів поета О. Руданського (Байки, Прислївя, Приказки, Байки світовії в співах, деякі піснї) се талановиті віршовані перерібки народнїх оповідань. — Усї наші поети, що писали байки (Ев. Гребінка, Л. Глїбів, Павло Свій, М. Старицький, Б. Грінченко, Я. Жарко), користували ся в більшій або меншій мірі народнїми мотивами. Те саме треба сказати і про наших драматурґів, починаючи від Ів. Котляревського й не виключаючи навіть батьків українського театру М. Кропивницького, М. Старицького і Ів. Тобилевича, які не тільки обробляли народнї мотиви, але й пересипували свої твори густо народнїми пословицями та піснями. — Деякі твори Ю. Федьковича (Довбуш, поема й драма, Шипітські берези й инші), Ів. Франка (Без працї, Украдене щастє, Поема про білу сорочку, деякі піснї у збірці Зівяле листє, деякі притчі, Лєґенди та роздїл: До Бразилїї, у збірцї Мій Ізмараґд, й инші), Н. Кобринської (прим. Чудовище), М. Коцюбинського (Xо, Тїни забутих предків), О. Кобилянської (Не ходи, Грицю) и инших письменників — основані також на народнїх оповіданнях і піснях, або бодай навіяні народньою поезією. Дуже корисний вклад унїс би в історію нашої лїтератури той, хто підоймив ся-б працї, в якій розібрав би подрібно ті твори наших письменників, на яких відбив ся вплив народньої творчости. Аж тодї виявила ся-б вповнї звязь між нашою писаною й устною лїтературою і аж тодї присвячено би більше уваги та часу науки народнїй поезії по наших школах.
Яку моральну силу має наша народня поезія, показує факт, що під її впливом спинили українськими письменниками та дїячами навіть такі люде, що вродили ся як члени инших націй, як ось: М. Костомарів, Марко Вовчок, Ол. Ефименко, Павлин Свєнцїцький (Павло Свій), Ол. Русів, Вол. Перетц, Б. Ярошевський та инші.
Та се не диво, що наша народня поезія полишила глибокі слїди на наших письменниках; подібну прояву можна завважати і в инших народів. За те нелегко подибати прояв, щоб якась народня поезія впливала на чужих письменників. У нас мало се місце й cе найлїпший доказ незвичайної краси та сиди нашої народньої поезії.
Особливо голосно відбила ся наша народня поезія в польській лїтературі, де свого часу була витворила навіть окрему, так звану українську школу. Назву тут поодинокі імена, давнїйші й новійші, не входячи в нїякі подробицї. Та хто цїкавить ся сею справою, може докладно познайомити ся з нею з окремих праць**. Наша народна поезія полишила слїди на отсих польських письменниках: А. Бєльовский, А. Ґроза, Т. Олїзаровский, Л. Сєвмєньский, А. Мальчевский, Ґославский, Ґощиньский, Ю. Словацкий, Й. Корженьовский, Й. Крашевский, Ю. Турчиньский, Висоцкий. Вона викликала також зацїкавленнє у цїлого ряду польських записувачів та етноґрафів, які зібрали доволї багато ріжного матеріялу й опублїкували його, хоч по все при тім поступали критично. Ось їх імена: Вацлав з Олеска, Жеґота Павлї, К. Вуйцїцкий, Й. Туровский, Е. Рулїковский, А. Новосєльский (Марцїнковский), Т. Стецкий, Баронч Садок, Ц. Найман, О. Кольберґ, І. Коперницкий, Й. Мошиньска, Б. Поповский, С. Шаблєвска, С. Рокосовска, М. Томашевска, З. Стадницка, А. Плєщиньский, Ю. Талько-Гринцевич, З. Ґрінборґ-Стшетельска, Й. Вайґер, С. Сокальский, Ф. Равіта Ґавроньский, Мрочко, Вайґель, Шнайдер і инші.
В московській лїтературі вплив української поезії на перший погляд менший, але лише тодї, коли з неї відтягнеть ся тих письменників, що писали по московськи, а були Українцями з роду (М. Гоголь, Д. Мордовець й инші). Так, українська народня поезія полишила великі слїди в лїтературній дїяльности отсих письменників (Українцїв з роду підчеркуємо): В. Капнїст (переробив народню пісню: Стоїть явір над водою), К. Рилєєв (Ольга при могилѣ Игоря, Рогнѣда, Богданъ Хмельницкій, Войнаровскій, Исповѣдь Наливайка), О. Пушкин (Полтава, Казакъ, Гусаръ), Г. Данилевський (Украинскія сказки, Разбойникъ Гаркуша). А. Афанасєв-Чужбинський (Поѣздка въ Южную Россію, т. І—ІІ), Г. Мачтет (Бѣлая панна), В. Короленко (Слѣпой музыкантъ, Лѣсъ шумить) і деякі инші новійші. Між російськими етноґрафами подибуємо також таких, що наймали ся українською етноґрафією: кн. М. Цертелєв, І. Кульжинський, І. Срезневский, В. Пассек, А. Дмитрюков, А. Терещенко, А. Афанасєв, Де-Воллян, Н. Іванов, М. Янчук. Іще більше імен подибуємо між російськими вченими, що в своїх працях займали ся й українською народньою поезією. Ось вони: Ф. Бусляєв, А. Сєров, А. Ґалахов, Ор. Мілєр, Г. Надхин, О. Веселовский, О. Пипін, М. Петров, П. Батюшков, М. Владимірский-Буданов, І. Жданов, Г. Потанїн, В. Каллаш, М. Сперанский, П. Сокальський, Ф. Корш і инші (підчеркнені — Українцї з роду).
Також між иншими народами подибуємо учених та егноґрафів, що признають багацтво та красу української народньої поезії. Споміж Нїмцїв І. Бідерман (Die ungarischen Ruthenen) і Ф. Р. Кайндль оголосили цїлий ряд цїнних праць з обсягу української етноґрафії, Ф. Боденштедт (Diе poetische Ukraіne, 1845) та А. Л. Штавфе-Сїміґіновіч (Kleinrussische Volkslieder, 1887) перекладали наші піснї на нїмецьку мову, а відомий письменник К. Францоз, що брав до своїх творів теми також із українського життя (Боротьба за право), писав про наші піснї з великим признаннєм. Красу українських пісень признавали також Французи Рамбо (L'Ukrаіne et ses chansons historiques, 1875) та Л. Лєже (Rеcuсil dе contes populaires slaves, 1882) та Анґлїєць Ральстон (Little russian Poetry, 1874). Чехи А. Єдлїчка (Собраніе малорос. нар. пѣcенъ, ч. І—II, 1885), Ф. Черний (Osm malorus. narod. pisni, 1862), Л. Куба (Slovanstvo ve svych spevech, 1889) видавали наші піснї, Й. Махаль писав про наші думи (О bohatyrskem epose slovanskem, розд. ІІІ) та про наші міти (Nakres slov. bajcalovi, 1891), Ф. Ржегорж оголосив цїлий ряд праць із нашої етноґрафії, а Ю. Полївка висловляє ся все з великим признанням про наші етноґрафічні видання.
Не зашкодить іще навести тут кілька голосів чужинцїв про нашу мову й народню поезію, з яких наглядно видно, як вони її цїнили.
Московський подорожний Лапшин в "Украинскомъ Вѣстникѣ" (1916) хвалить Українцїв особливо за історичні піснї й каже між иншим: "Їx піснї нїжні, виразисті й часто протяжні. Українцї перевищають майже всїх жителїв Росії гнучкістю, чистотою та приємністю голосів. Придворні хори зложені майже з самих Українцїв... Коли ґенїї тої країни звернуть увагу на українську мову й вироблять її, тодї Українцї будуть може конкурувати щодо слави своїх наукових творів із найкультурнїйшими народами Европи."
Москаль А. Павловский так полюбив українські піснї, що через них став прихильником української мови, вивчив її та зложив її першу граматику (1818). У передмові говорить він про се ось що: "Коротко скажу, що живучи кілька лїт на Українї, я міг доволї приспособити ся до національного характеру її жителїв. Я завважив у них щось приємно мелянхолїйне... Вони мають природну проникливість, бистрість, нaxил до музики та спосібности до співу. Гостинність і простота звичаїв творять їх дїйсні прикмети... В дїлових справах вони справедливі, в замірах основні, люблять порядок і чистоту, працюють поволї, але докладно, до науки схильні мабуть від природи. Їх піснї майже все сумні. Укрита в них мудрість, непримушене висловлюваннє думок і блискуча нїжність та невинність безприкладні. Що може вразити сильнїйше, як прислухати ся, коли Українцї вечерами у лїтнїй порі співають свої сумні піснї!"
Нїмецький поет Фр. Боденштедт, що переклав збірку українських народнїх пісень на нїмецьку мову (1845), говорить: "Українська мова найзвучнїйша з усїх славянських і з великими музикальними завдатками". "Нї в якій иншій землї дерево народньої поезії не дало таких величнїх плодів, нїде дух народу не відбив ся так живо й світло в піснях, як в Українцїв. Який чулий подув суму, які чисто людські почування висловлюють ся в піснях, що козак співає на чужинї! Яка нїжність разом із мужньою силою проймає його любовні піснї! Треба ще особливо вказати на такт і чистоту, що панують у тих піснях. Конче треба признати, що народ, котрий може співати такі піснї й любуєть ся ними, повинен стояти зовсїм не на низькім ступнї розвитку."
Московська письменниця Соханска (псевдонїм: Кохановска) висловила ся в листї (1871) до Івана Аксакова про українські піснї так: "Від урожайних рівнин нашого благословенного півдня, від границь його зелених степів лєть ся українська пісня. Заслухуючи ся в її переливи, в основну співну мельодію її голосу, дивуєш ся, з якого закутка людської душі, з якої поетичної глибини виливають ся ті звуки, які не потрібують учити ся від наших наук облагороднюваного почування. Якеж воно природно благородне в тій народній піснї! Яка в нїм поетична тонкість і жіноча краса та ґраціозна мірність!"
Відомий московський поет гр. Олексій Толстой писав у листї про українські піснї так: "Мій брат у перших, Лев Мих. Жемчужнїков, приїхав з України та привіз звідти чарівні національні мотиви. Вони вразили моє серце. Нїякий инший народ не виявив себе в піснях так яскраво й гарно, як український. Слухаючи їх, бачиш краще давнину, нїж читаючи Гоголя".
Инший знов Славянин, Люкшіч, говорить Slavische Blatter, 1874, І., 6) так: "Мова Українцїв, що живуть серед Славянства, найбільше зближаєть ся до великоруської (московської), але зрозуміла легко всїм іншим Славянам; вона визначаєть ся гармонїєю, легкістю й між усїми їй рідними мовами півночи має найбільше приспособлення до музики й співу. Народня поезія українська найбагатша в Европі. Вона визначаєть ся естетичними вартостями й поетичним натхненнєм, влучністю вислову й має в собі щось, що підіймає, щось величне, чутливо чуле, мелянхолїйне та живописне."
Проф. В. Яґіч (пор. Дунай в славян. народ. поезії) називає українську народню поезію найбагатшою, найширшою та найкращою у Славянщинї. Її цїнять також Тальві, Кольберґ, Короленко й ин. "Українські піснї вражають не тільки чужих чулих людей; вони і загалом роблять велике вражіннє на чужоземне громадянство" (М. Сумцов, Малюнки, 75). Коли-ж чужинцї так цїнять нашу народню поезію, коли вона впливала на стільки чужих письменників, коли стільки чужинцїв займало ся нею, записувало, видавало та студіювало, наскільки-ж більше повинні ми шанувати її, цїнити, берегти, публїкувати та студіювати?
* Для порівнання наведу тут деякі важнїйші видання. Перший, хто звернув увагу на народні (шотландські) піснї, се Макферсон-Персі зі своєю книжкою "Religues or ancient english Poetry" (1765). Далї пішли нїмецькі піснї Гердера (1758—1779): шотландські баляди Вальтер-Скота (1802—1803); нїмецькі піснї Брентана й Арнїма (1808); сербські пicнї В. Караджіча (1812, 1817—1818, 1823); ряд праць братів Ґрімів, що мали великий вплив також на инші народи: Die Kinder- und Haus- Märchen (1812—1822), Deutsche Sagen (1810—1818), Deutschе Rechtsaltertumer (1828), Deutsche Mythologie (1835); московські піснї Кірші Данїлова (1818); українські піснї кн. М. Цертелева (1818); чеські піснї Челаковского (1822—1827); українські піснї М. Максимовича (1827, 1834, 1840); українські й польські пісні Вацлава з Олеська (1833), українські піснї І. Срезнєвського; опис українського весілля О. Лозинського (1835); українські піснї П. Лукашевича (1836); українські піснї в Русалцї Днїстровій (1837); польські й українські оповідання та перекази К. Вуйцїцького (l837); польські піснї Ж. Павлї (1838); українські піснї Ж. Павлї (1839—1840); сербські піснї Мілошевича (1837); польські піснї Конопки (1840); українські приповідки Ґ. Ількевича (1841); українські піснї А. Метлинського (1854); українські піснї й оповідання в "Запискахъ о Южной Руси" Кулїша (1855—1856); українські піснї М. Костомарова в збірнику Д. Мордовця (1858); "Сказанія рус. народа" Сахарова (1838); московські піснї П. Кіреєвского (1860): московські піснї Рибнїкова (1861); Безсонова "Калѣки перехожіє" (1861); українські піснї Я. Головацького почали друкувати ся в "Чтеніяхъ" 1863. Зі збірок инших народів хочу ще зазначити: нїмецькі піснї Ерлиха (1834—1837); Фірменїха (1848); Уланда (1844); французькі збірки: бретонські Де ля Вільмарка (1839); Шанфлєрі (1860); провансальські Арбо (1862); Піймеґра (1865); італїйські збірки: Томассо (тосканські, корсиканські, ілїрійські, грецькі, 1841); Biblioteca delle tradizioni popolarni sicil. Д. Пігрки (від 1870) і т. д. Про обєм і значіннє української етноґрафії можна поінформувати ся з отсих праць: Б. Грінченко, Литература украинскаго фольклора, 1770—1900 (1901 р.). — А. Пыпинъ, Исторія русской этнографіи (4 томи; том 3: Этнографія малорусская). — Н. Сумцовъ, Современная малорус. этнографія (часть І. 1893; часть ІІ, 1897), — О. Огоновский, Исторія литературы рускои, часть IV (1809). — М. Сумцов, Малюнки з життя українського народного слова (Сборникъ, Харьков, Историко-Филологическаго Общества, XIX, 1910). Погляд на зaгальну етноґрафію можна виробити собі найлїпше на підставі якoгoсь нїмецького підручника, напр. R. F. Kaindl, Die Volkskunde. Ihre Bedentung, ihre Ziele und ihre Мethode (1903).
** Пop. St. Zdziarski, Pierwiastek ludowy w poezji polskiej XIX wieku, 1901. — Др. Ол. Колесса. Українські народнї піснї в поезіях Б. Залєского, 1892. — Др. О. Колесса, Ukrainska rytmika ludowa w poezjach B. Zaleskiego, 1900. — Dr. F. Kallenbach, Tło obrzędowe Dziadów (1898) й инші.
[Вістник Союза визволення України]
27.08.1916