Мабуть, кожен другий професійний музикант чи просто меломан не раз переступав поріг будинку під номером 5, що розташований в затишному закутку площі Маркіяна Шашкевича. На перший погляд – звичайний собі будинок, що нічим не вирізняється з-поміж інших навколо нього… Але якщо зайти всередину, опиняєшся наче в іншому світі. У чому таємниця магічної атмосфери цієї будівлі? Можливо, в тому, що тут, у будівлі головного корпусу Львівського державного музичного училища імені Станіслава Людкевича, вже 100 років не змовкають музи.
Головний корпус ЛДМУ
Зізнаюся, моє «знайомство» з ЛДМУ триває майже 10 років, а досі якось не було нагоди зупинитися і трохи більше дізнатися про історію самої будівлі, відстежити сліди діяльності мистецьких організацій пов’язаних з нею, ознайомитися з долями діячів, які працювали тут. Цьогоріч дирекція, викладачі та студенти подарували всім зацікавленим унікальну можливість пізнати захоплюючу історію будинку на пл. Шашкевича, 5 в зв’язку зі святкуванням сторічного ювілею відкриття цієї будівлі.
Свій до свого, або майже кінематографічна історія протистоянь
На початку ХХ ст. протистояння українців та поляків досягло нової кульмінації. Йшлося про перемогу у сферах національної свідомості та культури: тільки утвердивши їх у всіх можливих проявах, українці могли впевнено заявити: «Львів – українське місто». Але на той час українська громада не мала ані власного концертного залу, ані театру, ані гідної споруди, яка могла б служити осередком суспільно-культурного життя української громади. Тому на початку минулого сторіччя в середовищі української інтелігенції Галичини гостро постала проблема зведення Українського театру та власної будівлі для Товариства ім. М. Лисенка з Вищим музичним інститутом при ньому.
Та будівництво такої багатофункціональної будівлі було досить коштовним. Тим більше, за проектом будинок мав мати досить багате і дороге внутрішнє оздоблення у сецесійному стилі, автономне центральне опалення (а в ті часи це справжнє ноу-хау!), штучну вентиляцію, калорифер, електричне освітлення, пральню, та повинен був бути спорудженим за найновішими будівельними технологіями. Звідки ініціатори взяли гроші для закупівлі ділянки під театр та самого будівництва? Допомогли українські меценати та мешканці Львова, адже був оголошений збір коштів для театру. Одностайність української громади була така велика, що принцип «свій до свого» досить швидко дав свої плоди.
Та не все було так просто. Основна складність полягала в тому, щоб знайти місце для театру, яке б толерувала тодішня польська влада. Після непростих пошуків правління Музичного товариства на чолі з Володимиром Шухевичем зупинилося на площі неподалік від костелу Св. Магдалини (суч. Будинок органної та камерної музики), на якій в ті дні був склад вугілля для потреб містян. Але польська громада вороже зустріла такі наміри, аргументуючи це недоцільністю побудови театру (тобто розважальної установи) біля храму. Щоб не загострювати конфлікт та не змарнувати шанс на власний театр, члени товариства приймають рішення розпочати будівництво на теперішній пл. Шашкевича. Після 10-річної боротьби, 12 червня 1916 року відбулося урочисте відкриття будівлі Товариства ім. М. Лисенка.
Від рапсодії Лисенка до «Вічного революціонера»
Волею обставин будинок товариства став перехрестям великої кількості мистецьких, громадських, політичних, релігійних, спортивних подій життя української громади Галичини міжвоєнного періоду. Чого тут тільки не було: діяв Музичний інститут, почергово працювали три кінотеатри, проводилися заняття таємного українського університету та наукові виклади товариства ім. П. Могили, відбувалися концерти та театральні постановки, гастролі балету Василя Авраменка, тут вітали митрополита Шептицького після повернення з російського полону, відзначали свої урочистості школи ім. Т. Шевченка за участю К. Малицької і Олени Степанівни, влаштовували літературно-мистецькі вечори поетичні формації, святкувала свій ювілей газета «Діло» з Олександром Олесем, відбувалися громадські віча, мітинги й з’їди політичних сил, конгрес українських інженерів та міжклубні чемпіонати з боксу. Докладно цю історію можна було послухати на лекціях викладача ЛДМУ Роксолани Гавалюк у Великій Залі училища та в Стрию і Дрогобичі.
Ще більш багатогранно розкрилася будівля на міждисциплінарній конференції під гаслом «Будинок-шедевр, будинок-символ, будинок-перехрестя», що відбулася 10 травня. Вона об’єднала профільних знавців найрізноманітніших галузей: архітектури й реставрації, особливостей будівельних робіт, оздоби інтер’єру (зали будівлі, внесені до реєстру ЮНЕСКО прикрашають монументальні розписи Сосенка, скульптури Кузневича, металеві твори Стефанівського, картини Новаківського, вітражі Желєнського), історії театрального мистецтва, кіно- та фото справи, Пласту, Просвіти, НТШ, Українського таємного університету, концертної практики і музичного шкільництва, історії громадсько-політичних зібрань у будівлі, викладання евритміки за системою Жака Далькроза, співпраці з Єврейським музичним товариством тощо. Серед доповідачів – достойні номіновані особи, наукова і громадянська позиція яких має вагу: Олесь Нога, Любов Волошин, Ірина Котлобулатова, Олеся Семчишин-Гузнер, Тетяна Казанцева, о. Севастьян (Дмитрух), Роман Метельський, Стефанія Павлишин, Володимир Грабовський, Людомир Філоненко, Марія Михальчук-Іванишин, Ярема Колесса, Мирослава Жишкович та інші.
Спільне фото учасників конференції. Зліва-направо: А.Охрім, Т.Сачик, В.Гнідь, М.Михальчук-Іванишин, Н.Кос, З.Юзюк, М.Жижкович, Н.Пузанкова, Т.Воробкевич, З. Качмар, Л.Микулин, М.Басараба, В.Грабовський, Я.Колесса. Сидять: Р.Гавалюк, С.Павлишин, Л.Волошин.
Які цікавинки прозвучали? Їх було чимало, і щоб не зловживати Вашою увагою поділюся лише однією. Чи ви знали, яку мелодію мали б «співати» стіни Великої зали? За задумом автора розписів Модеста Сосенка, по периметру її плафона мав бути початок знаменитої «Думки» з Другої рапсодії для фортепіано Миколи Лисенка. Проте згодом розписи довершили нотами нашого славня «Ще не вмерла України». Що ж ми бачимо зараз? Після неодноразового втручання в розписи радянською владою був знайдений геніальний компроміс: замість гімну виписали ноти хору Миколи Лисенка «Вічний революціонер» на текст галичанина Івана Франка.
Фрагмент розписів М. Сосенка на стелі Малої Зали головного корпусу ЛДМУ ім.. С.Людкевича
Після конференції учасники та гості мали змогу послухати різноманітну програму, яку до ювілею підготували хорові колективи училища: мішаний хор (кер. Оксана Долішня-Трещаківська), студентський хор «Дівочі мрії» (кер. Надія Поворозник), а також колектив-побратим – чоловічий муніципальний хор «Гомін» (кер. Руслан Ляшенко). На завершення програми у виконанні зведеного хору прогриміли «Заповіт» М. Вербицького, «Вічний революціонер» та «Боже великий, єдиний» М.Лисенка.
Переглянути концерт можна за посиланням.
У світлі зір
Центральними подіями у масштабному переліку концертів став «Зоряний триптих», три частини якого відбулись у Малій залі училища 13, 16 та 20 травня.
Програма першого з них «Пригаслі зорі» відкрила для присутніх іншу грань діячів, яких ми знаємо як видатних педагогів, музикознавців, диригентів, фольклористів, музичних критиків, організаторів музичного життя. Їхні прізвища незаслужено замовчувалися за радянської влади, а їхні твори стали непроханими гостями концертних програм та нотних видань. І це не дивно, адже йдеться про митців з яскравою національною позицією, учасників визвольних змагань, нащадків священичих родин, діячів української діаспори, які працювали задля збереження української музичної культури. Прозвучали твори В. Барвінського, С. Людкевича, Н. Нижанківського, М. Колесси, В. Безкоровайного, А. Рудницького, Ю. Криха, В. Витвицького, З. Лиська, М. Гайворонського, Я. Ярославенка, Я. Барнича, С. Гумініловича, В. Флиса, І. Майчика, В. Носова.
Н. Майчик (фортепіано) та Н.Кульчицька (скрипка) виконують композицію «Верховина» Ю.Криха. Переглянути концерт можна за посиланням.
Другий концерт «Зорі між нами» подарував незабутні хвилини спілкування з композиторами кількох генерацій, які були присутні в залі. Всі вони – випускники чи викладачі ЛДМУ ім. Людкевича. Деякі автори тішаться визнанням, а про творчість інших більшість слухачів навіть не здогадувалася. У виконанні студентів, викладачів ЛДМУ, гостей з інших закладів чи міст, чи навіть самих композиторів прозвучали твори Аліма Батршина, Михайла Лемішка, Мирослава Корчинського, Ігоря Мацієвського, Руслана Панчука, Оксани Герасименко, Ореста Ортинського, Андрія Тішкова, Володимира Пасічника, Олександра Козаренка, Ярослава Олексіва, Андрія Андрушка, Любави Сидоренко, Ілони Ельтек, Олега Рожака. Родзинкою програми стало розташування композицій за хронологією народження авторів, тож розпочинали її маститі патріархи, а завершили вчорашні випускники композиторського факультету. І особливо хвилююче, що серед учасників були представники класу одного педагога – Михайла Лемішка, кілька поколінь, учні його учнів, а це вже ціла школа.
У заключному концерті-триптиху «Світанкові зорі» на публічний огляд були запропоновані не тільки музичні твори студентів – учнів факультативу композиції під керівництвом Ілони Ельтек; мистецька композиція складалася також з літературних та живописних творів студентів – майбутніх знаменитих виконавців, а також поетів і художників.
І це все?..
А от і ні, бо на нас ще чекав заключний акорд – мистецька реконструкція дня посвяти будівлі 12 червня 1916 року. Все відбулося так, як тоді. Зосередити увагу та припинити милі розмови між собою численно зібрану громаду закликали фанфари на тему хору «Вічний революціонер» у виконанні ансамблю мідних духових з балкону училища. Після урочистого молебня та освячення будівлі, викладачі, студенти та почесні гості попрямували до Великої Зали, щоб стати свідками повного відтворення програми святкового концерту, який відбувся століття тому. Головною окрасою програми був Секстет В. Барвінського. Цей твір порівняно нещодавно повернувся в концертний репертуар львівських музикантів, але родзинкою саме цього виконання було те, що воно здійснювалося з нового нотного видання. Презентація видання Секстету Барвінського (його зреалізували Володимир Пасічник та Наталія Ревакович) та його виконання – подія знакова, адже саме цей твір замовив тодішній голова Музичного товариства ім. М. Лисенка Володимир Шухевич студенту Празької консерваторії Василю Барвінському спеціально до відкриття будівлі.
А для тих, хто не ще не мав змоги особисто побувати на концертах маю гарну новину: всі вони доступні в он-лайн режимі. Приємного перегляду та чекаємо на концертах вже в новому навчальному році. Місце зустрічі – незмінне: площа Шашкевича, 5 – дім, де впродовж століття не змовкають музи.