Раптом Теннессі Вільямс

Цьогоріч театр імені Леся Курбаса уже втретє підготував прем`єру: опісля «Ножів в курях» за Девідом Гарровером та «Зимової казки» за Вільямом Шекспіром, глядач має нагоду побачити на сцені театру п`єсу американського драматурга та лауреата Пуліцерівської премії Теннессі Вільямса, для постановки якої до Львова завітав американський режисер Ніл Флекмен.

Головна дія у постановці «Раптом минулого літа» розгортається у Новому Орлеані довкола постаті молодого та заможного чоловіка Себастьяна, познайомитися з яким безпосередньо у глядача не має нагоди, адже той раптово, за загадкових обставин помер минулого літа. Яка ж причина смерті молодого чоловіка і, що за нею ховається – намагаються з`ясувати герої упродовж вистави. Та віднайти правду кожному з них виявляється не так просто. Персонажами керують власні мотиви, і теза про те, що краще гірка правда, ніж солодка брехня, неодноразово ставиться тут під сумнів.

Якби довелося вибирати життєве кредо для місіс Венебл – цілком ймовірно, що воно звучало би як «мета виправдовує засоби»: втративши єдиного сина, жінка продовжує жити ілюзіями, намагаючись кожною клітиною свого тіла чинити опір всьому, що може посягнути на їх дійсність. Вона готова будь-якими зусиллями відстоювати власну правду, і навіть пожертвувати життям юної Кетрін Голлі – єдиного свідка минулорічних подій, яку, власне, і вважає головною винуватицею смерті Себастьяна. Місіс Голлі та її син Джордж – найближча рідня юної Кетрін – не поспішають відстоювати її інтереси, а переслідують свої власні: їх цікавить спадок, і вони готові будь-яким чином одержати його. Своєрідним рефері тут виступає лікар Цукрович, перед яким постає не простий вибір: «гроші» чи «правда», «привілеї» чи «чиста совість», і врешті-решт йому таки доведеться обрати.

Незважаючи на той факт, що юна Кетрін Голлі залишається єдиною, кого вважають «несповна розуму» – лиш вона упродовж всього часу говорить правду, задля якої готова пожертвувати спадком, репутацією та навіть життям. Намагаючись донести відчайдушність власного положення, дівчина в один момент промовляє: «Я не можу змінити правду. А ви можете?» Саме Кетрін постає беззахисною жертвою, яка опиняється у руках людей, керованими бажаннями влади, жадоби та грошей. Опинившись не у тому місці і не у той час, вона стала свідком і заручницею жахливих подій, які не полишають її у спокої.

Вперше п`єсу було поставлено у 1958 році у Нью-Йорку, а широку популярність вона здобула завдяки своїй екранізації у 1959 році – головні ролі у фільм тоді зіграли Елізабет Тейлор, Кетрін Хепберн та Монтгомері Кліфт. В Україні її вперше побачили у 2013 році у столичній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».

Режисер Ніл Флекмен свій досвід в Україні здобув ще задовго до роботи у львівському театрі: раніше йому вже доводилося ставити вистави у київському театрі «Колесо» та у Театрі російської драми імені Лесі Українки.

«Я вже давно хотів спробувати попрацювати у Львові, бо, на мою думку, Львів – центр української мови та культури, і я вирішив, що для мене буде важливим втілити певний проект саме тут. У мене на думці не було конкретного театру, з яким я хотів співпрацювати, чи конкретної постановки, яку я мав на меті поставити. Випадково у мережі я знайшов веб-сторінку театру імені Леся Курбаса, і мені здалося, що оскільки це маленький театр, то люди там відкриті та готові до співпраці, тому я відправив їм електронного листа і незабаром отримав відповідь. У лютому минулого року я приїхав до Львова і зустрівся з художнім керівником театру, Володимиром Кучинським. Власне, саме він запропонував постави цю п`єсу, і я з задоволенням погодився».

Постановка п`єси «Раптом минулого літа» на сцені театру імені Леся Курбаса не є класичною інтерпретацією твору Теннессі Вільямса, і достатньо відрізняється від тих, які вже були поставлені в Україні чи за її межами: тут немає надлишку декорацій чи непотрібних деталей, які б відволікали глядача. Незвичним є і те, що більшість жіночих ролей у ній виконують чоловіки: роль місіс Венебл грає Василь Колісник, а місіс Голлі – Ярослав Федорчук.

«У мене вже був досвід, коли доводилося грати жіночу роль, але там я грав чоловіка, який переодягається у жінку. Це було більш комедійно: я одягав короткі спіднички, панчохи, накладні груди і т.п. А тут у тебе немає такого костюму, який міг би говорити сам за себе – ти сам, малюючи своїм тілом і текстом, створюєш цей образ жінки», – коментує Василь Колісник.

Тим не менш, це не стало перешкодою для акторів, а навпаки – було сприйнято як цікавий досвід. Завдяки вправній пластиці, експресивності та вмілому перевтіленню у певну мить перестаєш помічати те, що ролі жінок виконують чоловіки, і мимоволі хочеться сказати: «вірю!».

«У Америці ми говоримо про Теннессі Вільямса як про того, хто експериментував зі статтю. Він був, ймовірно, першим американським письменником, який фактично поставив під сумнів концепцію створення стереотипних уявлень про людину у залежності від її статі: про те, що чоловіки повинні себе поводити ось таким чином, а жінки ось таким і т.п. Він намагався зламати цей стереотип, бо розумів, що кожна людина – це насамперед особистість з певними якостями та рисами характеру», – коментує свій вибір режисер Ніл Флекмен.

Роль Кетрін Голлі грає Оксана Козакевич, якій вміло вдається і зовнішньо, і емоційно перевтілитися у юну Кетрін, і відобразити її головні чесноти: чесність, невинність та щирість. Крізь призму мрійливості, а часом емоційної нестабільності, актриса показує різні сторони, які притаманні її персонажу.

«Мені подобається мій персонаж тому, що це світла та чиста дівчина, яка шукає любові – не фізичною, а у її різних проявах. Мені подобається те, що вона вміє приймати світ таким, яким він є, і не підлаштовує його під себе», – коментує Оксана Козакевич.

Роль лікара Цукровича виконує Андрій Водичев, розбещеного Джоржда Голлі – Марко Свіжінський, а Олег Онещак водночас поєднав ролі міс Фоксгіл та сестри Фелісіті. Ролі останнього можна було би віднести до другопланових, та актору вдалося втілити їх настільки органічно і майстерно, що вони не залишають байдужими глядачів. Художником постановки є Володимир Стецькович, а художницею з костюмів – Юлія Рибка. Майстерному перекладу з англійської варто завдячувати Катерині Міхаліциній.

Яка ж мораль постановки, може запитати класичний глядач? Після того, як персонажі відкривають нам різні, далеко не найкращі свої сторони – у них немає на меті моралізаторства, бо більшість з них живе далеко за рамками схваленої більшістю моралі. «Подивіться на нас…Подивіться на нас!», – наприкінці вистави закликає Кетрін, звертаючись до глядачів. «Ви можете безліч разів засуджувати нас за наш спосіб життя, мотиви і вчинки. Просто подивіться на нас, а потім на себе, і ви зрозумієте, що ви – такі ж як ми», – немов намагається сказати героїня, кидаючи виклик аудиторії.

Для когось – це п`єса про секс і канібалізм, для когось – про содомію, а для когось – про расизм, стереотипи чи психоаналіз. У «Раптом минулого літа» курбасівці не моралізують і не повчають – вони просто показують виворіт наших життів; і вже від глядачів залежить, що вони побачать на першому плані.