Під цей момент американці чубляться через питання, які важко зрозуміти європейцям. Замисліться, наприклад, над законом, який нещодавно ухвалили в Північній Кароліні, який зобов'язує осіб, яких підганяють їхні природні потреби, користуватися туалетами, які відповідають їхній статі, що вказана у їхньому свідоцтві про народження. Дивно? Справжньою метою, до якої не признаються, є заборонити, щоб «транссексуали» вибирали пісуар, адекватний їхній статі, яку вони вирішують прийняти замість тієї, яку успадкували. В Європі є немислимим, щоб національний чи місцевий парламент обговорював такий аспект. Та у США рішення Північної Кароліни підігріває настрої, і це питання зробилося національним, тому що за анекдотичним характером цього рішення, яке насправді стосується дуже небагатьох людей, ховається те, про що не говорять і про що всі здогадуються: Північна Кароліна в такий спосіб бере непрямий реванш за змішування «родів» і передусім за закони про гомосексуальні шлюби. Відмова визнати, що транссексуальність існує, що можна вільно вибирати свою стать і, врешті, не виконувати Божий присуд, пояснює різкість полеміки. Нагадаємо: половина американців не вірять в теорію еволюції Дарвіна і вважають, що біблійну розповідь про створення світу треба сприймати буквально. Більшість шкіл викладають дві гіпотези паралельно. Проти них — і з такою самою запальністю — виступають ті, хто обґрунтовує, що права транссексуалів вписуються в традицію, яка є так само американською, як і традиція захисту меншин, хай би якими малими вони були. Оскільки гомосексуальний шлюб є питанням, яке вже вирішив Верховний суд, а не представники, вибрані народом, транссексуали є новим фронтом визволення. Туалети для транссексуалів, гомосексуальний шлюб і, звісно, нескінченна битва довкола аборту пояснюються цим глибоким поділом між релігійною консервативністю, властивою переважно республіканцям (масштаб якої є незнаним у Європі), і проґресистами, що майже завжди є демократами, яких називають «лібералами»; цей поділ зводить будь-яку суспільну полеміку до внутрішньої війни за громадянські права.
Транссексуали, після гомосексуалістів, є неграми нинішнього дня. В перспективі транссексуалів визнають, тому що меншини в США врешті-решт завжди перемагають, тільки-но добрі адвокати ототожнюють їхні вимоги з громадянськими правами. Але коли їх визнають, з їхнім правом мати свої туалети, то, понад усякий сумнів, з'явиться нова меншина — для мобілізації обох сторін. Звідки ця одержимість правами меншин? Безперечно, через те, що США мучить недобрий спогад про сеґреґацію. Ліві найбільше жахаються, що з'явиться нова сеґреґація, хоч би якою неістотною вона була, і що вона миттю перетвориться на щось велике. Ці ліберальні проґресисти часом аж так не знають міри, що своєю чергою провокують протилежну надмірність, як-от, наприклад, явний расизм Дональда Трампа проти мексиканців і мусульман, який ніхто в Європі, навіть ультраправі партії, не наважується неприкрито проявляти.
Одним з парадоксів є те, що ті вербальні та юридичні суперечки мають невеликий вплив на американське суспільство, дедалі розмаїтіше, строкатіше і змішаніше. Це виявляють переписи населення і всі анкети, що їх американські громадяни мусять заповнювати під час кожного офіційного оформлення документів; у тих анкетах вони мають — хоча це необов'язково — ставити галочку в клітинці, яка стосується етнічної групи: білий, чорний, індіанець, жовтий, полінезієць… Нині пропонується близько трьох десятків опцій, щороку додається одна, і метиси можуть ставити галочку в кількох клітинках, що є немислимим в Європі. По цей бік Атлантики політичні дискурси загалом поважають відмінності, але — і навіть більше — їх іґнорують, наче їх не існує. Насправді в Європі, в її нинішньому суспільстві, суспільна і расова сеґреґація є суттєвою, як це показує повсюдне масове безробіття молоді арабського походження.
Минула сеґреґація пояснює цю американську відмінність, але також конститутивне право США.
Європейцям трохи важко зрозуміти священний і незмінний характер Конституції, повноваження штатів і верховенство суддів. Жодної з цих трьох підвалин американської нації нема в Європі. Перша поправка до Конституції США (Декларація прав, перші десять поправок, які є так само важливими, як сама Конституція) дозволяє говорити все, без стриманості й цензури, і забороняє забороняти, тож протилежності співживуть і нейтралізують одна одну. На протилежному краю, в Європі, ми маємо французьку і бельгійську секулярність, яка беззаперечно є справжньою — і навіть репресивною — національною релігією (наприклад, заборона мусульманського нікабу), яка визнає лише однакових громадян, в той час коли вони такими не є. Саме це є причиною того, що американське суспільство має демократичні звичаї, тимчасом як Європа є республіканською, але не завжди є толерантною.
Guy Sorman
EE.UU. insólito
ABC, 11/Abr/2016
Зреферувала Галина Грабовська