Львів, 23. марта 1916.
Як тільки розпочала ся війна, польська пpeca зараз рушила в похід проти українства, обезцїнюючи з одної сторони значінє українського питаня на сходї Европи. В сїм походї заманїфестувала ся солїдарність польських орґанів найріжнороднїйших напрямів: так само писала і "Gazeta Wieczorna", тодї "архиавстрійська", потім так змінена, могла спокійно виходити під російською воєнною цензурою, а тепер знов "архиавстрійська", містячи тільки між рядками кпини, що хтось сміє домагати ся в Австрії завстрійщеня державного житя; і "Słowo Polskie", тодї так само "архиавстрійське", а потім так явно антиавстрійське, що не важило ся оставати у Львові й утїкло разом з своїми російськими протекторами: і "Gazetą Narodówą" консервативне виданє вшехпольського орґану, яка перестала виходити з уступленєм російської інвацїі; і "Kurjer Lwowski", що гуртує тепер кругом себе вшехполяків і подоляків, і краківські: консервативний "Czas", демократична "Nowa Reforma", вшехпольський "Głos Narodu".
Як сказано, часть тих орґанів преси звязала свою долю з російською інвазією так, що з випертєм російської інвазії й її не стало. Друга часть починає знов займати супроти української справи давну боєву позицію з початку війни.
В останних днях бачимо по тій сторонї особливий рух.
З приводу зарядженя еп. Хомишина витягнено з арсеналу старе оружє, що мовляв тільки той є добрий Українець і син гр.-кат. церкви, хто дістане польську апробату, тай надїлено тою апробатою станиславівського епископа, називаючи всїх тих, що не годять ся з його зарядженєм, себто буквально весь наш загал, "радикально-націоналістичним табором". Се з термінольоґії "Czas-у".
Вшехпольський "Głos Narodu" розписуєть ся широко про невластивість назви "Україна", рекомендуючи назву "Русь" і бачучи в тій "Руси" дві партії: "українську" і "москвофільську", тай іронїзуючи, що се за Україна прим. Коломийщина, коли там жив і працював москвофіл Дудикевич. Могли-б ми на се іронїзованє відповісти, що прим. львівський унїверситет є австрійським ц. к. унїверситетом мимо того, що в нїм працював і верховодив п. Ґрабський. А що назва "Україна" не подобаєть ся Полякам, — що-ж, Росіянам вона також не подобаєть ся! Назва "Русь" безперечно обом сторонам вигіднїйша: вистане взяти польські публикації з часів інвазії: "ruski" отже обороняючи назву "Ruś", "ruski", можна в разї потреби похвалити ся заслугою в поборюваню "українського сепаратизму".
"Kurjer lwowski", який, вірний традиції "Słow-a polsk-oгo" (імена, які були прикрасою названого орґану, як проф. Ґломбінський і т. п., тепер прикрашують його шпальти), також при кождій нагодї іронїзує на тему назв "Україна" і "Русь", — виказує, що з огляду на економічні відносини не треба відривати України від Росії, тільки старати ся наситити Росію, давши їй доступ до вільного моря.
Той сам "Kurjer lwowski" виступає в бій проти заложеня українського унїверситету у Львові, подаючи з обезцїнюючо-денунціяторськими увагами меморіял, який — як він каже — внесло в сїй справі до правительства Наукове Тов-о ім. Шевченка. Для характеристики сього виступу сконстатуємо, що доси Наук. Тов-о імени Шевченка свого меморіялу в справі заложеня українського унїверситету у Львові ще не внесло. Видно, що в відношеню до Українцїв метода Раковського і Крисяка, метода підроблюваня й викраданя документів, користуєть ся по тій сторонї загальним приміненєм.
Солїдарно з "Gazet-ою Wieczorn-ою" "Kurjer lwowski" іронїзує собі, що "Дїло" говорить про австрійські інтереси, домагаєть ся завстрійщеня державного житя, уживає терміну "Австрійцї" на означенє всїх тих, що хотять сильної і могучої Австрії. Не будемо з сим полємізувати, висловимо тільки здивованє, що такі річи можливі. Невжеж Галичина не є часть Австрії і ц. к. цензура у Львові не є австрійська цензура.
Не бракує в сїй компанії й "Gazet-и Wieczorn-ої", яка попри фалшованє історії в справі Холмщини при кождій нагодї повторяє на ріжні лади польську пісоньку, що про подїл Галичини не може бути мови, бо Поляки в сїй війнї не тільки не можуть нїчого втратити з свого "stanu posiadania", але ще мусять зискати.
Може собі "Gaz. Wiecz." повторяти ту пісоньку в нескінченість. Все одно не від неї і не від Поляків залежати-ме рішенє в сїй справі. Тільки нехай тямить, що смієть ся найлїпше той, хто смієть ся на кінци.
Так виглядає теперішний похід польської преси проти українства. Не думаймо вдавати ся з панами з тої сторони в подібну полєміку, простувати їх видумки, брехнї й тенденційности, — за богато було-б чести!
За те займемо ся справою цїкавійшою, з якого жерела виходить те україножерство і в чиїм інтересї лежить воно.
[Дїло]
24.03.1916