«Нині Захід переживає серед свого політичного персоналу страшну нестачу «дурнів» з простими ідеями, які самі редагували б свої виступи зрозумілою мовою і чиї дії збігалися б з їхніми переконаннями»
Смерть Ненсі Рейґан воскрешає в моїй пам'яті деякі зустрічі, які відбулися на початку 1980-х у Білому домі, коли її чоловік був президентом. Сподіваюсь, ви пробачите мені особистий характер моїх свідчень: моя єдина мета — нагадати про ту епоху, коли Захід спонукала доктрина, яку ми означили як неолібералізм, що її втіленням та символом був Рональд Рейґан. Щоб дістатися до президента, треба було попередньо переконати Ненсі, що я не один з тих французьких інтелектуалів, найпевніше соціалістів, які з'являлися, аби влаштувати її чоловікові пастку. Вона була людиною, сповненою контрастів: невеличка, мов порцелянова статуетка, з великими інквізиторськими очима і залізною волею. Я дістав її згоду, висловивши свій захват білими рододендронами, які росли в її приватному садку: француз, що розуміється на ботаніці, не міг бути гидкою людиною.
Ненсі Рейґан ніколи не говорила про політику при інших: єдиним серйозним питанням, в яке вона анґажувалася, була боротьба з наркотиками. Говорила вона про це з емоціями, які заледве приховували якусь родинну таємницю. Рональд Рейґан, в якого я брав інтерв'ю, підтримував кампанію своєї дружини Just Say No to Drugs («Скажи наркотикам "ні"») либонь через відданість, а не з переконання. Він радше схилявся до арґументації економіста Мільтона Фрідмана і свого міністра Джорджа Шульца, які вважали, що леґалізація всіх наркотиків була б не таким вже й поганим рішенням супроти епідемії передозування. Я здогадувався, що Рональд Рейґан є тим, до кого в Сполучених Штатах застосовують термін «анархокапіталіст», який не піддається перекладові в Європі: дозволити, щоб ринок вирішив усі економічні та соціальні проблеми, дозволити, щоб кожен вибирав своє життя і поведінку, і зведена до мінімуму держава — ось узагальнення цієї доктрини. Рейґан, який був лібералом у всіх аспектах, також прихильно ставився до міґрацій, вважаючи, що вони приносять користь і самим імміґрантам, і країнам, які їх приймають. Тодішні ліві пояснювали цю позицію близькістю президента до підприємців Каліфорнії, які шукали дешеву робочу силу. Мені здавалося, що відкриття кордонів було радше питанням принципів, які поділяли усі неоліберальні мислителі. Який контраст з кандидатами від республіканців 2016 року, що покликаються на Рейґана і водночас обіцяють вигнати 12 мільйонів нелеґальних імміґрантів, які нині працюють в Сполучених Штатах! Але Рейґан також був проникливим політиком, який вмів примирятися з реальністю і своїми супротивниками.
В Європі його вважали дурнем, можливо, тому що будь-яку складну ситуацію він зводив до кількох елементарних принципів: капіталізм функціонує, соціалізм не функціонує, держава пхається в те, що її не стосується, і робить це зле, СРСР є імперією зла і вона зникне. Окрім того, Рейґан розвивав своє мислення, спираючись на анекдоти, й американські громадяни це обожнювали, а от європейців це спантеличувало.
Під час моїх розмов з Рейґаном мою увагу привернула автентичність його переконань. Рональд Рейґан став неолібералом задовго перед своїм обранням, коли був губернатором Каліфорнії, і завдяки постійному читанню хронік, які публікував Мільтон Фрідман в журналі Business Week. Фрідман щотижня майстерно перераховував принципи того, що згодом стало рейґанізмом, для вжитку цією видатною постаттю, яка ніколи не читала ані його книжок, ані книжок інших теоретиків, як-от Фредерік Бастіа чи Жан-Батіст Сей (Фрідман вважав, що французи Бастіа і Сей були, вже в ХІХ ст., засновниками неолібералізму).
Так само на нетерпиме ставлення до СРСР Рейґана надихнули стратеги Галактичних воєн, як-от Едвард Теллер, та економісти, як-от Джордж Шульц, які переконали його в тому, що радянська економіка виявиться неспроможною фінансувати гонку озброєнь, що виявилося правдою, і змусило Горбачова поступитися. Мені також здавалося, що неморальний характер Радянського Союзу (в етичному, а не релігійному сенсі, тому що Рейґан був найменш релігійним президентом) зумовлював його думку і переконаність в тому, що «радянське зло» не може перемогти.
Нині Рональд Рейґан вважається одним з найважливіших президентів Сполучених Штатів. Ностальгія за тією епохою затьмарила похмурі аспекти: безробіття було серйознішим, ніж зараз, воєнні вторгнення в Нікарагуа і Ліван закінчилися катастрофою, епідемію СНІДу було зіґноровано, расова аґресія з боку поліції зазвичай залишалася безкарною, а падіння СРСР сталося вже після того, як Рейґан покинув президентський пост. Запал щодо Рейґана — насамперед серед правих, хоча й ліві перестали його зневажати, — безперечно, пояснюється простотою його дискурсу, його вірою у цінності Заходу і збігом людини, послання і його вираження.
В Інституті Гувера Стенфордського університету зберігаються рукописи Рейґана: можна пересвідчитися, що він сам, авторучкою, редагував свої промови, які вирізнялись незвичайною чіткістю стилю. Він не оточив себе, як його наступники, групою консультантів з маркетинґу, які зважують кожне слово перед тим, як президент повторить його, як папуга, без переконання. Лише Ненсі Рейґан перечитувала його рукописи, щоб висловити свою думку. Нині Захід переживає серед свого політичного персоналу страшну нестачу «дурнів» з простими ідеями, які самі редагували б свої виступи зрозумілою мовою і чиї дії збігалися б з їхніми переконаннями.
Guy Sorman
Recuerdos de la casa de los Reagan
ABC, 14.03.2016
Зреферувала Галина Грабовська
