Над Стрипою.

По зміннім щастю на подільських рівнинах уставили ся війська центральних держав над Стрипою, щоб тут перебути зиму, що грізно заповідаєть ся. Пороблено всякі старання, щоб уможливити війську видержати зиму. Цїлі ряди фір везли що дня на становища папу, дошки, солому, трачиння, залїзні полеві печі, і т. и. Та зима прийшла легка й не дала ся в знаки. Тільки раз у велику завірюху дала себе відчути.

Тепер тут теплі, ясні днї, які нїчим не нагадують торічньої карпатської зими. Там і сїл не було так густо, як тут, і хати не такі просторі. Довіз живности й мунїції був без порівнання тяжший. Одно тільки було лїпше, — був захист гір перед вітрами й кулями. А тут поле, як стіл. Станеш над Стрипою, то бачиш горби над Серетом. Нї ми непомітно не можемо підсунути ся, нї Москалї. А ще, як рівне поле притрусить білий снїг, видно на нїм кождий пункт.

Ночі, хоч бувають і темні, так і вони не багато помагають. Австрійські й російські рефлєктори просвічують темряву, заходять у кождий куток, перешукують кождий корчик, чи де часом не криєть ся небезпека. Австрійцям ще остільки лїпше, що всякий довіз заслонюють перед оком ворога надрічні горби. — Села над рікою одні знищені, инші вилюднені.

В однім такім вилюдненім селї зимує й 1 полк Українського Сїчового Війська. Село невелике та знищене. Стрільцї застали хати без вікон і дверей, декотрі й без дахів. Щоб можна було там перезимувати, треба було все привести до порядку. Тим зайняли ся передовсїм наші піонїри. Почала ся робота. Хата за хатою прибирала назад свій вигляд.

Та хати не могли помістити всїх хлопцїв. Треба було стодоли й шопи поперемінювати на мешкання. Повставлювано там причі, полеві печі, позатулювало дїри, щоб сяк-так охоронити ся перед студїню й вітрами.

Поряднїйші хати зайняла старшина сотень, курінїв і полку. Зараз на вїздї до села курінна управа ІІ куріня. Хатина з одним низшим боком, немов хоче валити ся. В инших обставинах нїхто й не оглядав ся-б на неї. Тут вона одна з лїпших. Дїлить ся на дві кімнати. З одного боку мешкає курінний отаман Василь Дїдушок з адютантом Петром Дїдушком. Кімната невеличка. Дві причі, столик, три крісла, от і все її умебльованнє. По стїнах висять револьвери й одїннє. В кутику телєфон.

По другій сторонї мешкають телєфонїсти й чури. Їх кімната більша, але темна, бо одно вікно, з недостачі шкляного матеріялу, забите дошками.

Яких 200 ступнїв дальше від курінної управи II куріня має свій осїдок "Перша Поміч" сїчового полку. То велика й гарна хата. В нїй урядують стрілецькі лікарї, медики й санїтети. Отже: полковий лїкарь др. Беляй, курінний лїкарь др. Білозор, медики: хорунжі: Ґілецький, Ґаванський, Солтикевич і Нїжанковський, підхор. Перфецький і санїтети.

В "Першій Помочи" цїлий день рух. Сливе що днини відбувають ся там усїлякі можливі щіплення: на холєру, тиф і віспу. Хлопцї сміють ся, що якби ще защіпили від кулї, то вже була-б людина спокійною.

За "Першою Помічю" є "Музичний Інститут", де находить приміщеннє полкова музика. Се хата простора, але таки замала, щоб помістити 30 людей. Директором "Інституту" себто діриґентом орхестри є підхор. М.Ґавронський, а вчителями підхорунжі Лесик і Якимів. Музичне брацтво в часї проб мусить залазити й під причі й на піч, бо годї всїм з інструментами помістити ся. Не зважаючи на се, що дня відбувають солїдно проби й пригравають до вправ. Біда лишень, що мало мають зінструментованих українських пісень і мусять грати чужі марші.

За "Музичним Інститутом" виднїє курінна управа І куріня, а зараз за нею Полкова управа.

Полкова управа займає дімок, ще найпоряднїйший. Має 3 просторі й ясні кімнати. Особливо гарна кімната, в якій мешкає полковник Гриць Коссак, полк. адютант Панчак, стрілецький курат о. Микола Іжак і полковий писарь четарь др. Новаківський. В нїй є дві причі й ліжко, здаєть ся, одиноке в цїлім полісу. В кутї шафа на річи. Під стїною напроти дверей отомана, а перед нею стіл і лавки та крісла. По стїнах два-три образи та зброя.

По другій сторонї є дві кімнати. В одній сплять і урядують урядники полкової канцелярії. Там спить теж і артист малярь Іван Курилас, що саме робить портрети старшин полку.

Рядові розкватировані не так догідно, як старшина. Але не можливо на стільки людей найти відповідних мешкань. Товариство містить ся по більшій части по стодолах і шопах. Кожде мешканнє має піч, з якої сливе без перестанку курить ся. Дим іде коминком, що сторчить у стїнї, й клубить ся попід стріху. Буває інодї, що від іскор займеть ся стодола, чи шопа. Тодї все товариство біжить рятувати. Що можна врятувати, то врятують, але коли вогонь дуже розгорить ся, небезпечно стояти близько, бо розпечені патрони стріляють як навісні.

Зайняттєм стрільцїв, як і всїх військ, що стоять у резерві, є роботи коло окопів, битих шляхів і доріг. Що дня один курінь іде на роботу, а другий вправляє цїлий день з перервами на площі коло полкової управи. Все-ж таки є час на вечірню розривку. Тодї хлопцї сходять ся на спільну гутірку, співи й забави. Декуди бавлять ся в театр чи кабарет. Під сим оглядом визначаєть ся таланом десятник Мицик яко амант і Турок яко комік. Останній грає постійно "увеселенія ради" Макса Лїндера з кіно. По виплатї йдуть у рух також і карти. Гроші не мають великого пошанівку, бо за них не можна нїчого тут дістати. Партія, до якої належить дес. Мицик, звичайно складає оружє в його руки й піддаєть ся як нездатна до дальшої боротьби. — По здачі тов. Мицик ставить усїх програних рядом. Перший з них держить у руцї "аса" на знак цїлковитої програної, а надїї на виграну... за 10 днїв. Тов. Мицик стає тодї коло полевої печі, яка своєю формою нагадує фотоґрафічний апарат, і фотоґрафує діткнене нещастєм товариство. Багато й инших дотепних моментів трапляєть ся в життю наших Сїчовиків. Нї небезпеки та невигоди півторалїтнього походу, нї деякі розчаровання не вбили в них вродженого гумору й веселости. Вони все ті бадьорі та здорові душею хлопцї, що виходили з рівнин угорської України на крівавий тан.

[Вістник Союза визволення України]