(Від нашого кореспондента)
Рим, 24. січня 1941.
Коверзлива доля мистця: гонить за славою, а ця тільки вибранцям прихильна та ласкава. Та поетові, письменникові, маляреві, різьбареві ота навіжена слава, бодай по смерти війне над ними своїм жорстоким крилом: заплата за їх біль, тугу, нужди, терпіння.
Ще гірше зі співаками-мистцями: він чи вона, що не творить, а тільки ще раз перетворює, переживає створене, пережите, мусять ту славу здігнати за свого життя. Бо інакше — даремні всі труди їх. І тому, як співак здобуває найвищий пункт мистецької слави — він, перед світом щасливий.
До цього пункту слави, при все нових і постійних зусиллях і праці над собою, доходить уже наша землячка Евгенія Зарицька. Хто з нас не знає цієї нашої милої, веселої, як ми тут її називаємо, Ївги? Почала вона вчитись у Львові, потім училась у співака Дідура; у Львові й почала свої виступи-концерти, а найудатніший був її виступ у "Піковій дамі" П. Чайковського у львівському театрі 1937 р.
Потім поїхала в Італію: ця жива, інтеліґентна, проворна співачка, вичула, що хто хоче справді співати, той мусить їхати на біржу співу. Тут знайомиться з мистецьким впливовим світом у Miляно, в Pимі. І починає свої виступи на концертовій естраді, у кіні співає. У 1940 р. Е. Зарицька своїм співом та мистецькою інтерпретацією арій і пісень здобуває собі прихильність серед цієї вибагливої італійської публіки. Співає на кожному свому концерті в Міляно, в Торіно, в Римі, на естраді й у радіо, й українські народні пісні і наших композиторів: В. Барвінського, С. Людкевича, Н. Нижанківського, Б. Кудрика, В. Балтаровича, Кишаковича, Р. Купчинського.
У вересні 1940 р. їде до Сієни й там у палаті ґрафів Кіджі-Сарачіні — і на їх запрошення — виступає у клясичній опері Олександра Скарляттія (1660—1725): "Тріюмф чести". Тут наша землячка осягає великий успіх: вистачає кинути оком на голоси критики, що зїхалась була туди з усієї Італії — до того таємничого, чарівного міста: Сієна.
А в перших днях грудня співала концерт у Міляно: концерт церковної і народньої музики. Український репертуар уложив їй і дібрав молодий італійський композитор Фаверетто, що дуже захоплюється нашою піснею, він теж акомпаніював Е. Зарицькій. А входили там: "Вірую" — о. Кишакевича, "Христос Воскрес", "Верховино, світку ти наш" (що викликало нечувану бурю оплесків), "Полетівбим на край світу" — і ще декілька. На цьому концерті, що пройшов серед великого ентузіязму публики, був приявний один із директорів орхестри опери Ля Скалі у Міляно. І по концерті, цей директор, попросив Евг. Зарицьку, щоб на другий день зійшла до Скалі на авдицію.
Ми певні, що й цій відважній співачці серце забилось зі зворушення: на цю авдицію багато співаків усе життя жде і мріє та тільки 2—3% діждеться її. На такій авдиції знавці сидять і нотують: музикальність, витривалість голосу, як несе, колір, тембр. Після такої проби Евгенія Зарицька стала заанґажована на співачку опери "Ля Скаля" у Міляно. Співатиме головну ролю в опері В. Моцарта "Cosi fan tutte" також співатиме в опері М. Mycopгського "Борис Ґодунов" і, мабуть, в опері Россінія "Ченеронтоля".
Перша з отих передбачених опер пішла вперше у цьому сезоні 23. січня. Про цей дебют Е. Зарицької у "Ля Скалі" мілянський щоденник "Корpiєре делля Сера" приніс довшу замітку. Фаховий критик каже, що "Евгенія Зарицька у ролі Дорабеллі" подобалася своїм "глибоким і мягким голосом у гнучкій і шляхотній поставі". Цими днями ця опера піде у Дженові.
Мрія мистця співака осягнена. По Сальомеї Крушельницій, це друга наша землячка, що виступає як українка, на цій світової слави сцені.
Музикальність, культура голосу, його колір — гарячий, мягкий і глибокий — мила постава й поява Евгенії Зарицької зробили своє. А при послідовній, упертій і постійній праці, чого наша землячка не тільки ніколи не забуває, а й не занедбує та іншим про це нагадує, — вона піде далеко-далеко вперед.
[Краківські вісті]