Львів. 28, березня 1938.
Ми є свідками дуже дивного явища, характеристичного однаково для нинішніх міжнародніх відносин, як і для відносин внутрішньо-українських. Маємо на увазі розвиток міжнародніх подій, який щораз більше актуалізує питання війни та який створює для всеукраїнської проблєми надзвичайно корисну конюнктуру. Адже для кожного сірого чоловіка у всьому світі, що сяк-так орієнтується у нинішніх міжнародніх течіях, ясно, що найближча війна мусить поставити руба визволення нинішніх поярмлених народів Росії (Сов. Союзу). Адже кожному, ясно, що найближча европейська війна без огляду на те, які обхопить держави, на протисовітському терені буде вестись під тими самими гаслами, під якими велась в останній війні на терені протиавстрійському.
Розпад Совітів на національні держави — це одна з кардинальних справ, довкола яких буде вестись вся воєнна пропаґанда і довкола якої буде крутитись головний воєнно-політичний плян. І коли хтось ще мав сумніви щодо міжнародніх розвоєвих тенденцій, то ті сумніви відпали в останній історії „аншлюсу": в усіх статтях і вістках, які згадували про небезпеку для цілости Чехословаччини, казалось одночасно, що польсько-угорсько-німецькі пляни щодо „звороту" мадярам українського Закарпаття чи німцям чесько-німецьких Судетів — що ці пляни найтісніше звязані з думкою відрізати Совіти від Европи та зліквідувати базу евент. воєнних операцій совітських військ. Так само історія останнього польсько-литовського конфлікту викликала в широкій світовій пресі безліч статтей на тему ситуації у Сході Европи, конкретно — про можливості війни з Совітами. Після висилки ультиматуму до Литви ніхто не звертав уваги, які настрої на Литві, тільки на те, що скаже — Москва. І нині не говориться про ліквідацію формально-престіжевого спору між Польщею і Литвою, тільки про реалізацію пляну „смуги центральних держав від Балтику до Чорного Моря", з тим, що у тих державах булиб зліквідовані совітські впливи і що на випадок війни ледви чи ті держави змогли зберегти свою невтральність, будучи загроженими тривко й постійно — велитнем "єдиної неподільної" Росії.
Але від цього місця починається містерія. Про війну говориться більше, ніж колинебудь, про те, що війна — без огляду на її формальний початок і точку виходу — буде фактично вестись під гаслом хрестоносного походу проти осередка комуни, не підлягає сумніву для ні одного із тих політиків, що стверджують посилену діяльність держав протикомуністичного фронту. І ясно теж кожному, що Совіти будуть у тій війні боротись за свою екзистенцію і як держави і як твердині світової революції. Та країна і той нарід, що в першу чергу мають відновити свою державність — це Україна й українці, і про це теж усі ніби знають. Зрештою, пригадують про це всьому світові самі московські большевики, в кожному свому монструальному процесі та при кожних масових репресіях кричучи про український визвольницький сепаратизм. Але разом з тим про українські справи у світовій пресі в останньому часі — не тільки місяцях, але й останніх роках — страшенне мало, а українська інформаційна служба серед чужинців не займає в діяльності українських краєвих політичних чинників майже ніякого місця.
Не хочемо цим казати, що ніхто з українців нічого не робить на терені пропаґанди української справи. Зокрема не будемо тут порушувати діяльности центрів української наддніпрянської політичної еміґрації, признаючи згори, що та еміґрація, хоч бідна та обмежена у своїх засобах і свободі рухів, проте активна і працює no змозі своїх сил. Але тут маємо на увазі виключно українські політичні чинники в краю. Не кажемо теж, що все те, що колись під цим оглядом робилось, робилося добре і правильно. Може підлягати дискусії питання, чи нпр. правильний був український підхід до установи Ліґи Націй та чи правильна була стосована у давніших роках тактика пропаганди українських справ на чужині. Все це — повторяємо — речі дискусійні. З роками зміняються можливости праці, зміняються умовини, які диктують iнші методи, ба навіть инший терен діяльности. Для заспокоєння пп. цензорів зазначимо відразу, що не маємо тут теж на увазі ніякої протидержавної пропаґанди, яка зрештою є внеможливлена законом і підлягає ригорові карного кодексу. Обмежуємося тільки до одної точки, а саме, до ствердження, що взагалі якийнебудь відтинок із цілого комплєксу проблєми української інформаційної служби серед чужинців якось немов перестав цікавити відповідальні українські політичні кола.
І тут сам собою накидається висновок, що коли навіть у нинішній ситуації, навіть у такій знаменитій конюнктурі для пропаґанди всеукраїнської проблєми міжнародня преса, така хапчива на все, що має якийнебудь зв'язок з медитаціями на тему війни, так розмірно мало згадує про українство, що тут чимало винуваті ми самі. Ми, які в першу чергу зацікавлені в тому, щоб про нас, українців, писали, найменше в цьому напрямку витрачуємо зусиль.
На цьому місці не говоримо про інформування чужинців про українську дійсність у Польщі — це зовсім окрема тема, на яку дозволимо собі в найближчому часі висловити окремих кілька уваг. Обмежуємось тут виключно до справи пропаґанди української проблєми в її актуальному міжнародньому значінні, про яке ми згадували на вступі. І тут з притиском треба зазначити, що найбільша активність еміґраційного наддніпрянського центру не всилі заступити активности краєвого політичного центру, бо для чужинецького світа це не те саме, що говорять наддніпрянські політичні еміґранти, а що — представники кількаміліонового відлому українського народу, який компактною масою живе по цьому боці Збруча. І тому не можна залишати цієї справи виключно лише закордонному емігрантському центрові, бо це зовсім окремі завдання, яких один за другого не виконає.
У звязку з нездоровими нинішніми нашими політичними відносинами чули ми недавно на одних сходинах заміт: панове, міжнародня ситуація вимагає того, щоб заперестати внутрішню скаргу та щоб у першу чергу не викликувати, борони Боже, вражіння, що „Діло" і наші відповідальні політичні чинники не йдуть рука в руку у найбільшій взаємній гармонії. Заміт надзвичайно влучний: ніколи ще міжнародня ситуація так нетерпляче, так рішуче не накидувала внутрішньої української консолідації, як тепер! Ніколи ще в обличчі міжнародньої ситуації не виглядали такими маленькими внутрішні наші суперечки, як тепер! Але ми не ведемо суперечок. Ми боремось саме за активізацію української політики, закидаючи їй м. ін., що це вона собі саме видно не здає справи з поваги нинішньої міжнародньої ситуації, не проявляючи потрібної на тому ґрунті діяльности. Що нам поможе найбільша формальна „згода в сімействі", коли фактично нічого у стані річей не зміниться, себто, коли надалі має панувати та інерція, та апатія, той маразм і якийсь параліж волі та діла, що панують — на превеликий жаль — тепер?!
Нема ніякого національного інтересу заперечувати тому, що дійсно позитивного на терені закордонно-інформаційної служби робиться. Ось нпр. знаємо, що наші чинники використали деякі міжнар. зїзди для поінформування чужинців про міжнароднє значіння української проблєми, про що своєчасно ми наших читачів інформували. Але чи істнує у цій справі якийсь плян? Якась зорґанізована акція? Якась власна ініціятива? Чи бувають використовувані всякі обєктивні можливости? Чи наприклад не було дійсно можливости використати таку знамениту нагоду, як дві великі останні події — „аншлюс" та литовську справу — щоб дати світові почути український голос?!
Критичне становище „Діла" супроти нинішніх наших внутрішньо-українських відносин не суперечить українському національному інтересові, не шкодить українській справі за кордоном. Навпаки: ми мусимо давати вислів нашим критичним міркуванням саме з огляду на український національний інтерес, який кровно терпить на нинішньому стані. Не маючи ніякої іншої змоги впливати на зміну цього нинішнього стану, як тільки шляхом прилюдної ґазетної критики — робимо її тому, що вважаємо продовжування нинішнього стану річчю абсолютно неможливою і анормальною: так каже сама льогіка нинішньої і польсько-української міжнародньої ситуації.
29.03.1938