Почесний секретарь анґлїйського "Українського Комітету", в члени котрого входять бритійські горожане симпатики України, Джордж Рафалович, визначний публїцист й автор, виїхав з Анґлїї до Злучених Держав. Пан Рафалович недавно тому приїхав до Ню Йорку та в листї до редактора "Народної Волї" так пояснює причину свого виїзду до Америки:
Високоповажаний пане! З великою приємністю повідомляю вас про мій приїзд до Злучених Держав. Вислуживши декілька місяцїв у бритійській армії, стараючи ся потім ріжними способами доказати щирість мого привязання до Анґлїї й анґлїйських прінціпів індивідуалїзму, які, справедливо чи нї, кождий Анґлїєць уважає та піддержує в сїй великій війнї, я ступнево переконав ся про конечність і заразом про безвиглядність продовжування моїх змагань в Анґлїї для вашої справи, ваших національних, культурних і духових ідеалів.
Коли Анґлїйцї, Шотландцї, а зокрема Ірляндцї слухали навіть зі співчуттєм про українську справу в моїх приватних розмовах з ними, в котрих я старав ся пояснити їм становище України, та навіть і ще декілька видавництв відкрили для мене свої журнали в імя справедливости, то в Анґлїї все-таки була сильна течія проти моїх змагань, яка щораз то все змагала ся. Російські аґенти ревно працювали в Лондонї, полїційні пласти були все готові вчіпити ся якої небудь приключки, щоби спинити заходи та працю "Українського Комітету". Одобрена парляментом цензура, яку заведено, щоб наглядати над військовими відомостями, заборонила менї одержувати "Lа Revue Ukrainienne", той одинокий поважний журнал про Україну, доступний Французам і Анґлїйцям. Переговоривши справу з декількома приятелями України в Анґлїї, а були між ними також члени Парляменту, я прийшов до пересвідчення, що зближає ся той день, коли всї документи й папери "Українського Комітету" впадуть у руки російських шпіонів, — а тодї я й мусїв би стратити всяку надїю на яке небудь зайняттє, а що гірше, мої заходи для України зрозумів би дехто, або радше обернув би в виступленнє проти Росії й тим самим признав би зрадою супроти Порозуміння. За працю, яку я старав ся продовжувати для такої мало знаної української справи, але справи такої гідної співчуття, треба було конче комусь узяти ся в Анґлїї. Я не взяв ся до сеї працї з поспіхом, без розваги, без переглянення всїх її сторін і напрямів. Оскільки се можна зробити в теперішнім воєннім часї, зроблять инші приятелї вашого народу. Тепер по трьох роках, коли я вже довідав ся далеко більше при українську справу й нарід і коли так багато з тих Українцїв, котрих я знав, любив і поважав, томлять ся по російських тюрмах, або на засланню в Сибірі, або котрих повбивало військо тої найбільше некультурної на світї нації Московщини, я скорше рішив ся-б на самовбійство, нїж на занехаянє працї, яку я почав на користь України. Сю працю я думаю продовжувати в сїм краю, коли ви на се згодите ся. Се справа сумлїння для мене, бо я знаю, що по її сторонї є справедливість, є вони також і справою сентименту для мене, бо, будучи католиком й індивідуалїстом, уважаю, що треба вище ставити поодиноку людину, чи краще сказавши, душу людини, нїж колективний дух суспільности, чи цїлого народу. Тому я й дальше буду працювати для справи, котру я вважаю за справедливу, хоч мої анґлійські приятелї радять, що теперішнї обставини вимагають мовчати. Вкінцї, справа України по всякому здоровому розумови говорить ясно, що самостійна Україна буде ґваранцією будучого світового мира й колись Бритійська Імперія благословитиме ту годину, в котрій перший раз подумано про волю України.
Фактом є, що нїхто не може мене оскаржити, щоб я хилив ся до тих "прінціпів", по яким або за які Нїмеччина веде війну, тому виключені всякі закиди ґерманїзму проти мене. Я ненавиджу принціп державного наставника над тїлом і душею людини; вірю, що найкраще таке правительство, яке править як найменше; я держу ся тої засади, що одиниця щось більше в очах Господа, нїж загал. Ті, що читали мої писання, вже знають про те. Тому вірю, що не буде нїякого непорозуміння серед Американцїв, коли я часто признаватиму, що австрійське правительство було далеко милїйше для Українцїв, нїж російське.
Зробивше се потрібне поясненнє, за довгість якого перепрошаю вас і про що вже більше не згадуватиму, я предкладаю себе вам, всї мої змагання, мій голос і моє перо на ваші услуги й т. д., услуги американських Українцїв.
З вами, панове, та з вашими читачами, як рівнож і з вашими американськими приятелями, з ріжними українськими ґрупами й орґанізаціями в сїм краю — я думаю працювати разом, аби запобігти тому, щоб не стала ся велика несправедливість Українцям при мирових переговорах. До сього потреба менї вашої помочи та сконцентровання всеї нашої енерґії. Я не приїхав дораджувати, але порадити ся з вами. Наша цїль, одним словом, така: ми просимо анґлійсько-саксонський світ помочи, бо він може дати таку поміч. Будучи вірними й льояльними засадам, по яких управляєть ся велика република й сусїдня Канада, ми тільки бажаємо справедливости для України. Зрештою я хочу підкреслити один факт, а саме до української справи прикласти слова cip Едварда Ґрея: "Всї народности мають право жити самостійним життєм, виробляючи для себе свої власні форми правлїння, свої власні правительства, дбати про свій власний розвиток, все одно, чи є вони великими державами, чи малими народами. Всїм належить ся повна свобода".
Який Американець, який Анґльо-Саксонець відважить ся твердити, що одній нації треба сього права відмовити — й то українській нації?
Джордж Рафалович.
Увага. Почесний секретарь анґлїйського "Українського Комітету" Джордж Рафалович є по своїй мамі нащадком Jeanіa Chaрtal, Comte de Chanteloup, знаного вченого й державного мужа, мінїстра внутрішнїх справ за часів Наполєона. Вислуживши довший час у французькій армії, д. Рафалович прийняв анґлїйське горожанство, спеціялїзуючи ся в міждержавній полїтицї. Він широко подорожував по "близшім сходї" й дописував до багатьох періодичних видавництв в Анґлїї й Франції. Його теперішня адреса: 527—529 West 124 Str. New-Jork.
[Вістник Союза визволення України]
30.01.1916