Чи дійсно українська національна (етнічна) границя на заході доходила до Висли? Адже відомо, що Хмельницький мав замір відкинути польську державу з наших земель за Вислу!
Переглядаючи назву місцевостей у смузі земель поміж Вислою та сучасними нашими етноґрафічними межами, зустрічаємо такі українські назви:
Радомишль — 2 рази біля Мєльця (Великий) і біля Розвадова,
Івановичі (Івановіце) повіт Мєхув — Міхів,
Красник, повіт Янув Любельський,
Боянів (Боянув), повіт Ніско,
Холм (Хелм), біля Бохні,
Громник (Ґромнік), повіт Тарнів, колишній Тернава,
Горличина, повіт Переворськ,
Чудєць, (Чудзєц), повіт Стрижів,
Щучин (Щуцін) над Вислою, на північ від Тарнова,
Поповиче (Поповіце) біля Старого Санча,
Красне на півн. захід від Нового Санча.
Багато наших назв напевне спольщено, як зрештою ми це бачили підчас останньої 20-літньої польської державности.
Ця справа вимагає ще точнішого досліду, що є вже вдячною працею для наших мовознавців і етноґрафів.
Для мовознавців окрему тему уявляє собою справа дослідів над польськими говірками у Люблинщині на захід від нашої мовної теперішньої границі а саме мова соколівського повіту, де ще можливо частинно збереглась наша мова, де ще є наші Тимчуки, Петруки, Іванюки... — і далі на захід від лінії Межиріччя, району Радина, Любартова, Люблина, Красностава, Білгорая, Лежайська, Ряшева, Ясла, Нового й Старого Санча у цілій смузі аж до Висли.
Зокрема про Люблинщину мав я інформацію, що там народ говорить мовою найбільш зближеною до літературної, що там брак "правдивих" мазурів; хіба кольоністи.
Цікаво ще довідатись, чи народня память не зберегла слідів взаємин українського масиву з заходом, з Вислою. Між іншим, пригадую одну нашу приказку, яка не подобалась нашим західнім сусідам, коли хто її цитував: "Від Києва до Кракова, всюди біда однакова".
Коли придивимося до лінії Висли на мапі і до лінії теперішніх наших мовних земель, то спостерігаємо цікаве явище: ці лінії згрубша зберігають рівнобіжний напрямок. Правда, відстань вагається поміж 60 і 100 кільометрів, але пересічна віддаль є коло 75 км. Крім того лінія Висли, починаючи від Кракова, через Щучин (Щуцін), Сандомир і до Пулав та Дембліна (Дублин) творить згрубша частину кола з промінем коло 150 кільометрів і з центром у Пйотркові. Коли ми закреслимо з цього ґеометричного центра коло з промінем яких 200 км, то воно перейде крізь такі близькі до наших земель місцевості: Соколів Підляський, Сідлець, Луків, Радин (Підляський), Любартів, Люблин, Янів, Ніско і Судишів (Сєндзішув).
Закреслюючи коло промінем яких 225 км. (75 км. від Висли), одержимо вже частинно такі наші місцевості:
Межиріччя, Парчів, Білгорай, Ряшів, Ясло, Горлиці, Шляхтова коло Щавниці.
Коли ще збільшимо промінь кола до 250 кільометрів (100 км. від Висли), то осягнемо ще більше наших місцевостей: Біла, Красний Став, Лежайськ, Переворськ, Березів, Коросно, Криниця.
Із цих кол яскраво можемо собі уявити, як правильно, систематично, вперто зупинювали наші діди наступ нашого західнього сусіда на наші народні землі і коли б історія була для нас трохи прихильніша, то ці втрати не були б такі велика.
Значіння залізниць при нашім відступі не було, як бачимо, так велике, як дехто припускав, тим більше, що наші страти сягають на загал на 200—300 літ тому, коли залізниць ще не було. Тільки на Холмщині й Підляшші наші втрати свіжіші і то тут більш зашкодила власне та московська невміла політика на наших землях, (головно націоналістично-ісповідна), ніж залізниці.
Підраховуючи згрубша теренові втрати у смузі: Висла — наші сучасні мовні границі, знайдемо, що вони доходять до яких 40 тим. КВ. кілометрів.
Коли б навіть ми ще привернули назад біля 5 тис. кв. кілометрів (що ще є можливе), то все ж наші втрати будуть величезні: вони творять нині 80 відс. наших колишніх земель, коли брати нинішні границі Ґен. Ґубернаторства. Очевидно, що при нагально-національному мірилі, ці втрати на заході не виглядають так прикро.
Під кінець зазначу, що найбільш вдержали натиск польського наступу такі наші околиці:
На Холмщині Тарногородщина (60 км. від Висли) і Лежайщина (65 км. від Висли).
Ще раз дозволю собі підкреслити те велике значіння, яке має для української науки точніше дослідження порушеної тут справи дійсного відступу наших західних границь.
Пйотркув, в грудні 1940 р.
[Краківські вісті]
15.01.1941