Галицкі Русини від доисторичних часїв займали землю, котру нинї замешкують. З-разу займали єї самі, без примішки инших народів, і стояли, як і позагалицкі Русини, під своїми удїльними князями, з-помежи котрих король Данило Романович злучив майже всїх Русинів в одну державу. В роцї 1340 галицка Русь була першій раз, а року 1387 другій раз прилучена до Польщі; з-початку оставала она там яко окремий край під зарядом намістників, маючих титул старостів, аж від року 1432 буда вже стало прилучена яко польска провінція під назвою Руского воєвідства. Від того часу, по части вже й від першого прилученя, стали і Поляки, особливо шляхта і міщаньство, в нїй поселяти ся, польскі шляхотскі родини діставали від корони добра на Руси яко староства, а пізнїйше стала руска шляхта, як і часть руского міщаньства, приймати найперше пануючу латиньску віру, потім і польскій язик, і тим способом перетворювати ся в Поляків. Звідси взяв ся польскій елемент в галицкій Руси. Все-ж таки галицка Русь мала окрему управу провінціяльну, а в три роки по унії люблиньскій, котра литовско-україньску Русь злучада на рівних правах стало з Польщею, дипльом короля Жигмонта Августа з 20 марта 1572 признав, зсилаючись на тую-ж унію, і галицким особливо-ж львівским Русинам вільности, права і привилеї рівні з Поляками. В повстанях і війнах против Польщі україньскої Руси, именно гетьмана Хмельницкого, ведених в оборонї прав руского народу, брали участь і галицкі Русини, a гадяцкій договір, заключений року 1658 межи україньским гетьманом Виговским і польским королем Яном Казимиром, запоручав декотрі права і галицкої Руси. При першім роздїлї Польщі галицка Русь прилучена була до Австрії на основі давних претенсій угорскої корони (угорскі королї за часів самостійности галицкої Руси часово в нїй панували, Андрій в рр. 1188 і 1227, Кольоман в рр. 1214—1219), польска же часть Гадичини прилучена була на основі претенсій корони ческої. Хотя обі части за-для упрощеня адміністрації злучені зістали в оден край коронний; однакож Австрія все узнавала Русинів за окремий нарід, a цїсарскі дипльоми, надворні декрети і ґуберніяльні розпорядженя признавали Русинам, рускому обрядови і язикови рівні права з Поляками. Розпорядженє міністерства просвіти з 31 серпня 1848 признало рускій нарід рівноуправненим з другими і обявило рускій язик викладовим в львівскім універтитетї, ґімназіях і низших школах. Відтак і конституція з 29 вересня 1850 признала рускій нарід в Галичинї рівноправним з иншими племенами а заразом установила три курії галицкого сойму краєвого, відповідаючі трьом округам адміністраційним в Кракові, у Львові і в Станіславові. Тота конституція не війшла вправдї в житє, але край роздїлено на два округи адміністраційні, львівскій для рускої і краківскій для польскої єго части, аж цїсарске постановленє з 22 цвітня 1860 знесло той подїл. Наконець конституція з 21 грудня 1867 запоручила Русинам, на-рівни з всїми племенами держави их національні і реліґійно-церковні права.
§. 19 основних законів державних постановляє, що в "краях, де єсть кілька племен, публичні школи мають бути так уладжені, щоби без уживаня примусу до науки другого краєвого язика, кожде племя мало достаточні средства образувати ся в своїм язицї". Одвітно сїй постанові повинні бути в Галичинї, именно в всхідній, школи так уладжені, щоби кождий Русин міг всю науку, від елементарної аж до найвисшої, побирати в своїм язицї, нe потребуючи зовсїм учити ся язика польского. Крім того постановляв сей-же 19-ий §. що "всї племена в австрійскій державі суть рівноуправнені, і що кожде племя посїдає ненарушиме право береженя і плеканя своєї народности і язика, а держава узнає рівноуправненє всїх краєвих язиків в школї, урядї і публичнім житю". Отже на тій основі всї репрезентациї тїла, всї власти, правительственні чи автономічні, уряди і суди в Галичинї, именно в всхідній, повинні бути так уладжені, щоби рускій язик не був в них низше поставлений від якого небудь другого язика і щоби кождий Русин за помочію тілько свого власного язика міг в них всї свої справи залагоджувати. — 15-ий §. основних законів постановляє, що "кожда правно узнана церков уладжує і завідує самостійно своїми внутренними справами, і остає в посїданю і уживаню своїх закладів, институцій і фондів". Одвітно сим постановам нїяка друга церков анї також держава не має права мішати ся у внутренні справи греко-католицкої церкви в Галичинї.
Цїсарскій дипльом з 20 жовтня 1860 заповів конституцію, котра би, як виходить з тронової промови з 1 мая 1861, відповідала историчним правам і индивідуальним интересам кождого племени, входячого в склад австрійскої держави, і котра би всїм народам держави забезпечила рівноуправненє. Така конституція мусить очевидно передовсїм кождому народови дати відповідну репрезентацію краєву і державну. Репрезентація-ж буде именно тогди відповідною і на справедливих підставах опертою, коли головно опре ся на числї людности a відтак в другім рядї на участи народу в утримуваню краю і держави як що до оплачуваних податків так і що до достарчуваного войска. Отже одвітно до числа людности повинен рускій нарід в галицкім соймі мати 64 репрезентантів на 150 (а в радї державній 27 на 63). Навіть при так званім заступництві интересів, на котрім основує ся конституція з 26 лютого 1861, Русини повинні мати около 60 послів в соймі, бо, одвітно оплачуваному в роцї 1861 податкови, всї селяне, оплачуючи 3,293.400 зр. реальних податків, повинні були дістати 97 репрезентантів в соймі, більші посїлости, оплачуючи 1,254.700 зр., лише 37 репрезентантів, a міста, при 574.000 зр. податку, 16 репрезентантів.
Однакож фактичний стан дїл зовсїм не відповідає тим правам і интересам. Сам законодавчій спосіб переведеня конституції і основних законів поставив Русинів в далеко некористнїйше положенє. І так після галицкої ординації виборчої Русини можуть мати в соймі найбільше 47 послів (вибраних з 47 округів селяньских в всхідній Галичинї) і 3 членів сойму, разом 50 заступників, т. є. третю часть, а в радї державній найбільше 17 послів на 63, т. є. четверту часть всїх репрезентантів Галичини! — Так само права руского язика краєвими законами і найвисшими постановами зістали дуже ограничені. Закон краєвий з 22 червня 1867 признав Русинам тілько одну ґімназію на цїлий край і унеможливив им майже цїлком мати навіть більшеклясові школи народні і взагалї школи народні по містах. Реґулямін соймовий з 27 падолиста 1865 завів польскій язик урядовий в соймі, а найвисша постанова з 4 червня 1869 завела польскій язик ві всїх урядах і судах Галичини.
Ще гірше стоїть справа з виконанєм законів і розпоряджень. Від майже чверти столїтя попередня система правительственна, старавша ся бодай в якійсь мірі удержувати рівновагу межи обома народами Галичини, змінила ся зовсїм в некористь Русинів. Поляки уважають ся тепер підпорою трону і держави, а Русини уважають ся за елемент або непевний або без ваги і значіня. Длятого система увзглядняє ві всїм тілько интереси, волю і бажаня Поляків, а не оглядає ся зовсїм на Русинів. Наслїдки того такі: Важнїйші посади в адміністрації і судівництві не заміщує ся майже зовсїм Русинами; руских урядників і учителїв переносить ся в західну Галичину, противно польских в рускі сторони; рускому язикови в урядах і судах ставлять ся всякі перепони і трудности; в радї шкільній краєвій єсть тілько оден сталий член Русин, майже так само буває в радах окружних, на університетї львівскім роблять ся всякі перепони руским доцентурам і професурам, в многих ґімназіях всхідної Галичини рускій язик навіть яко предмет науки єсть дуже упослїджений, в руских школах народних цїле дїловодство веде ся по польски a польскій язик протеґує ся на некористь руского; при виборах до ради державної, сойму, навіть рад повітових, ба нераз і громадских протеґують ся a навіть з всяким напором посуваючим ся і до переступленя законних форм, підпирають ся кандидати Русинам противні; правительственні власти і орґани упослїджують интереси селяньства в користь интересів инших кляс; рускі урядники, учителї, священики дізнають всяких секатур і поминають ся при компетованю о висші посади; руских товариствам, згромадженям, прасї, взагалї розвоєви рускої народности кладуть ся всякі перепони, і т. д. і т. д.
Щоби теперішне так тяжке і прикре положенє Русинів поправило ся, мусять наступим зміни: а) в виконуваню обовязуючих законів і постанов і взагалї в цїлім поступованю правительства і єго орґанів, б) в некористних для Русинів постановах і розпорядженях, усуненєм их і заступленєм новими в дорозї адміністраційній, в) в некористних для Русинів законах, знесенєм их і заступленєм новими в дорозї законодательній.
Що-до першої справи потрібна єсть взагалї зміна цїлої системи правительственної, цїлого поступованя правительства супротив Русинів в тім напрямі, щоби Русини і рускі справи та интереси були зовсїм з рівною прихильностею трактовані, як кожді инші. А именно потрібно: 1)щоби при обсаджуваню висших посад в адміністрації і судівництві увзгляднювано також Русинів; 2) щоби рускі урядники і учителї против своєї волї не були переношені в західну Галичину, а ті, що суть вже в західній Галичинї, щоби могли звідтам вернути до всхідної; 3) щоби урядники і учителї Русини при авансах і в кождім иншім взглядї були на-рівни трактовані з другими; 4) щоби в міністерстві просвіти був оден висшій урядник Русин для справ руского шкільництва і гр.-к. церкви; 5) щоби для руских шкіл народних инспекторами окружними і учителями именовано тілько такі особи, котрі докладно знають рускій язик; 6) щоби при обсаджуваню гр.-к. капітул і парохій уважано перед всїм на спосібність і заслуги компетентів; 7) щоби при виборах до всяких тїл репрезентаційних правительственні власти і орґани заховували ся зовсїм безсторонно і тілько строго пильнували законного порядку, а при виборах до рад громадских і повітових уможливляли при тім ще вибір людей вповнї спосібних і відповідних; 8) щоби рускі товариства, институції, корпорації, згромадженя, як і поодинокі особи під кождим взглядом були на-рівни трактовані з другими.
Дорогою адміністраційною, постановами і розпорядженями, повинні бути отсі справи переведені: 1) щоби у всхідній Галичинї були поставлювані лише такі урядники і судії, котрі викажуть ся докладним знанєм руского язика в слові і письмі; 2) щоби всї ц. к. цивільні власти, уряди і суди в всхідній Галичинї супротив руских сторін, навіть без иніціятиви сих-же, в слові і письмі уживали тілько руского язика, а до руского письма тілько руских букв; 3) щоби на всїх урядових будинках в всхідній Галичинї всї написи з верху і в серединї були також рускі — (сі три точки суть вже в більшій части унормовані цїсарскими постановами [з 20 жовтня 1852, 10 цвітня 1861] і міністеріяльними розпорядженями [міністерства справ внутренних з 22 жовтня 1852, міністерства справедливости з 24 марця, 8 червня, 9 липня, 7 серпня і 28 жовтня 1860, 21 цвітня і 24 падолиста 1861, 5 червня і 11 серпня 1869], однакож тії постанови і розпорядженя не виконують ся); 4) щоби орґанізаційний статут Ради шкільної краєвої (з 22 липня 1867 ч. 4. Д. з. кр.) так змінено, аби в нїй була або окрема секція для руского шкільництва або половина єї членів були Русини; 5) щоби в львівскім університетї системізовані були катедри з руским язиком викладовим для біблійної исторії доґматики і исторії Руси, щоби за помочію стипендій і підмог уможливлено обсадженє більше катедр руских на правничім і фільософічнім факультетї; і щоби урядовим язиком того університету (побіч польского) був також і рускій; 6) щоби окрім академічної ґімназії у Львові і руских паралельок в Перемишли заложена була ще одна руска ґімназія в Бучачи або Чорткові і рускі ґімназії а по крайній мірі сталі рускі паралельки при одній ґімназії на Покутю (в Коломиї або Станіславові), одній на Поділю (в Тернополи або в Бережанах) і одній в підгірю горішного Днїстра (в Стрию, Дрогобичи або Самборі; 7) щоби заложена була бодай одна нова учительска семінарія мужеска (по можности в полуднево-всхідній части краю) з руским характером a семінарії учительскі мужескі і женьски у Львові, Станіславові, Тернополи і Перемишли щоби були вповні зутраквізовані як що до язика викладового так і що до урядового, і щоби при кождій з тих семінарій була 4-клясова руска школа вправ; 8) щоби у всхідній Галичинї всюди, именно в містах і місточках, де нема рускої школи а єсть достаточне число руских дїтей обовязаних до шкільної науки, закладані були рускі школи народні, щоби в руских школах народних наука польского язика мала на цїли тілько розумінє єго а не поправне уживанє, і щоби в них урядовий язик був рускій; 9) щоби в рускій церкві усунений був всякій вплив чужосторонний, а рускі монастирі василіяньск і вихованє василіяньских новиків, віддані року 1882 Єзуїтам, щоби були назад привернені Василіянам.
Змін в законах мусять Русини домагати ся именно таких: 1) в статутї краєвім і краєвій ординації виборчій знесеня курій, заведеня безпосередних виборів з тайним голосованєм і розширеня права активного вибору; 2) того самого в законї о репрезентації державній і в ординації виборчій ради державної; 3) основної peформи закона о репрезентації повітовій і повітовій ординації виборчій в подібнім напрямі; 4) знесеня патронату.
Точки відносячі ся до зміни системи правительственної, як і взагалї ті, що дадуть ся в адміністраційній дорозї перепровадити, уважаємо за наші постуляти до правительства і домагаєм ся сповненя перших зараз, других по-части зараз по-части в недалекій будучности; заспокоєнє тих наших потреб, котрі дадуть ся залагодити тілько в законодательній дорозї, взагалї здобутє всїх наших прав, які випливають з конституції, буде обовязком нашої політичної репрезентації як і Народної Ради у Львові і других політичних товариств з подібними тенденціями, котрим всї Русини повинні при тім помагати.
Взагалї ми стоїмо на основі конституції з 1867 року, тілько бажаємо точнїйшого і з єї духом згіднїйшого переведеня єї і виконуваня єї як що-до прав національних так і що до політичних прав і свобід. А именно жадаємо такого переведеня виданєм закона о народностях або законів і розпоряджень спеціяльних, і знесенєм теперішних далеко сягаючих ограничень свободи праси, зборів і т. п. Під взглядом економічним стоїмо за рівномірнїйшій розклад податків і всїх тягарів публичних з особлившим увзглядненєм найубожших верств народу, за уможливленє більшого розвою рільництва і промислу (особливо дрібного) увільненєм від спиняючих єго пут і підмогою державною, за хороненє, з иніціятиви і при помочи держави, визискуваних і придавлюваних від визискуваня, гнету і нужди.
Остаточного цїлію галицких Русинів єсть: хоронити, плекати і розвивати свою національність, яко окремішню индівідуальність, щоби рускій нарід з можливою скоростію поступав наперед в добробитї, культурі і значіню і чим скорше станув бодай поруч таких менших числом але значно дальше поступивших славяньскпх племен, як Поляки і Чехи. До тої цїли хочемо стреміти в тїснім сполученю з австрійско-уторскою монархією, котра і своєю минувшостію і своїм конституційним устроєм і самою рацією своєї екзистенції найбільшу дає нам поруку на осягненє сеї цїли. Стоїмо отже і будемо стояти при наймилостивійше пануючім цїсари і Єго домі як і при австрійскій державі. Хоронячи нашу народність, хочемо також хоронити нашу віру і наш обряд, тїсно звязані з нашою народностію. З другими народами краю і держави (отже очевидно перед всїм з найблизшим нам народом польским) хочемо жити в згодї, не бажаючи рости зо шкодою або коштом других. Австрійску державу і цїлу монархію бажаємо видїти кріпкою у внутри згодою і задоволенєм всїх єї народів, а тим самим, як і своїм достатком та могучостію, також кріпкою і поважаною на внї. До сего ж хочемо і ми після сил наших і після даваної нам можности причиняти ся.
[Дѣло]
29.12.1890