Онлайн-проект про успішних українців зібрав понад сто тисяч гривень на перезапуск і розширення. Керівник проекту Тарас Прокопишин розповідає про нову концепцію, команду і джерела коштів.
Навесні 2014 року троє львів’ян – Тарас Прокопишин, Володимир Бєглов та Інна Березніцька – створили онлайн-журнал the Ukrainians. Основну мету, яку перед собою ставила команда львів’ян – розповідати про непересічних українців, що завдяки праці та наполегливості стали успішними. Проект протягом року публікував один матеріал на тиждень і позиціонувався як медіа і водночас соціологічний експеримент: усі респонденти відповідали на однакові запитання про успішність, відповідальність та цінності. Таким чином, показуючи ці позитивні моделі, команда спонукала українців до переосмислення та змін у суспільстві.
За час існування проекту було опубліковано понад п’ятдесят інтерв’ю. Серед героїв були як публічні люди, так і менш відомі, але такі, що, на думку творців проекту, досягли успіху чи стали рушіями змін у країні. Своєрідним підсумком першого етапу проекту стала книга, у якій було опубліковано двадцять мотивуючих розмов – «TheUkrainians: історії успіху», що вийшла у «Видавництві Старого Лева».
У травні 2015-го проект зупинили і розпочали збирати гроші на його оновлення та розширення: тепер The Ukrainians розповідатимуть не лише про людей, а й про явища, події та процеси, які формують нову Україну. Про перезапуск, новий формат та команду проекту розповідає Тарас Прокопишин – соціолог, координатор львівського Вуличного університету.
Навіщо ми перезапускаємось? Буває зупинка, коли все набридло, а буває зупинка перед новим стартом. Ми вирішили оновити проект, зрозумівши, що нам необхідний level-up. Це те, про що говорив Ярослав Грицак в контексті модернізації країни: щоб стати успішними мусимо перейти з першої космічної швидкості на другу. Формат, із якого ми починали – історії успіху українців – не втратив актуальності, але ми відчули, що нам мало такого формату The Ukrainians як інструменту впливу. Я не маю журналістської освіти, але знаю, що є концепт «журналістики впливу». Це саме те, що ми маємо на меті будувати: медіа, що позитивно впливає на суспільство.
Наприклад, тема соціальної довіри. В нашому суспільстві довіра існує лише в найближчому оточенні. Та кожен із нас повинен розуміти, що з довірою в суспільстві стає простіше жити, комунікувати, реалізовувати нові проекти. Серед українських медіа ця тема не є популярною, бо це не про Путіна і не про війну на сході. Врешті, це не клікабельна тема, а кількість кліків – це відвідуваність сайту і, врешті-решт, рекламні гроші. Як відповідальний громадянин я усвідомлюю значимість проблеми, на яку потрібно звертати увагу та вирішувати її. Тому в новому проекті ми намагатимемось говорити про важливі, але водночас не рейтингові проблеми.
У нас не буде новин: ми не ставимо собі завдання інформувати, натомість нам важливо розповідати, розвивати, пояснювати й надихати. Якщо описувати місію оновленого проекту простими словами, то це уможливлення позитивних соціальних змін за допомогою інструментів журналістики.
Нова структура. Якщо у The Ukrainians ми були у вузькому коридорі, то тепер матимемо ширший спектр інструментів. Інтерв’ю залишаться одним із розділів. Другий – репортажі. Третій – авторські колонки. Колумністів на першому етапі ми добиратимемо самі. Окремими розділами будуть відео та спецпроекти.
Також окремим розділом буде «пояснювальна журналістика». Наведу один приклад. Кожен із нас може заґуґлити про події у Сирії, але розібратися самому в тому, хто такі курди, чи які стосунки між Обамою і Башар аль-Асадом, доволі складно. Те, що ми хочемо зробити, певною мірою схоже на «Картотеку» на сайті Meduza. Проте, ми не рівняємось на «Медузу», а намагаємось брати приклад із Vox– американського видання, заснованого Езрою Кляйном. Останнім часом пояснювальна журналістика популярна, адже інформації стає дедалі більше, а розібратись у ній дедалі важче.
Ще одним розділом буде «читанка». Це те, чого бракувало мені й багатьом іншим людям – тексти для читання на вихідних. Поки що ми плануємо кожних вихідних публікувати прозові та віршовані твори українських авторів, а також маємо намір співпрацювати з видавництвами, які надаватимуть нам право публікувати уривки нових творів.
Нещодавно я читав про кілька рівнів прочитання. Перший – це фотографії. Припустімо, людина не знає, хто такий Лев Скоп, але його фотографії вона подивиться. Другий рівень – цитати й найкоротші запитання. І тільки третій – читання всього тексту. Безперечно, основний акцент буде на змістовні, розлогі матеріали – лонґріди, та разом із тим нам важливо зберегти певну взаємодію форматів. Ми – медіа для розумних і тих, хто хоче бути розумними. Ми хочемо писати як про складні й теоретичні речі – як-от «когнітивний дисонанс» чи «громадянське суспільство», так і про простіші й більш практичні – чому Фейсбук і Твіттер краще за Вконтекте. У нас не буде розважальної журналістики, але ми сподіваємось, що розмаїття форматів й підходів заохочуватиме аудиторію читати більше.
Нові обличчя в команді. Раніше ми готували один текст на тиждень. Тепер структура проекту ускладниться, і команда розшириться. Будуть люди, відповідальні не тільки за рубрики, а й за окремі теми. Володя Бєглов, найбільш творча людина нашого колективу, що знається на літературі, займатиметься рубрикою «Читанка». Роман Рак – пояснювальною журналістикою. Марічка Паплаускайте буде редактором рубрики «Репортажі». Зараз ми пишемо тексти і обговорюємо теми колонок із авторами. Плануємо стартувати в перші тижні грудня.
Звідки гроші. Ми поставили собі амбітну мету – зібрати на Спільнокошті «Великої ідеї» сто тисяч гривень. Спершу хвилювалися, що забагато просимо, але, як виявилось, наш народ здатен на більше: необхідну суму зібрали за 35 із планованих 50 днів. Ці гроші підуть на модернізацію сайту та формування базового гонорарного фонду. Ми розуміємо, що цього вистачить максимум на шість місяців. Тому моє завдання як керівника проекту – зробити так, щоб за чотири місяці після запуску проекту в нас було декілька альтернативних джерел фінансування.
Ми не живемо у «вежі зі слонової кістки», а стежимо за медійними трендами і знаємо, яка ситуація на ринку. Подались на два ґранти, зараз чекаємо відповіді. Ще одним джерелом буде мікрокраудфандинг на нашому сайті: читачі зможуть фондувати гроші на серію репортажів або конкретний текст. І ще одне джерело – офлайнові події, які, крім доходів, допоможуть залучити нову аудиторію.
Для нас оновлення проекту – це великий челендж і експеримент. Але якщо ти хочеш щось змінювати і відчуваєш, що можеш це робити, то чому б не спробувати?
Фото: Катерина Головко.
11.12.2015