В Національному музеї у Львові експонується виставка «Іконопис на тканині XVII – першої половини XVIII століть». Це – другий із запланованих цьогоріч шести ювілейних проектів до святкування 100-річчя дарування митрополитом А. Шептицьким своєї збірки українському народові. Глядачі вперше в такому об’ємі мають нагоду познайомитися із цим унікальним явищем національного сакрального мистецтва.
Намальовані темперою чи олією на полотні та шовку, ці ікони триста років тому прикрашали стіни дерев’яних церков та слугували частиною літургійного обряду. Виразно графічні, виконані в світлому, пастельно-гризайлевому колориті, вони значно м’якші від зосереджено-суворих образів класичного іконопису на дошці і буквально, і в переносному – емоційному – сенсі. Завдяки чому офіційний музейний простір перетворюється на комфортну територію приватного спілкування з історією та сакральним мистецтвом.
Загалом фонд тканин Музею цього періоду (декоративна гаптована тканина та іконопис на тканині без хоругов і плащаниць), за словами куратора виставки, старшого наукового працівника відділу давньоукраїнського мистецтва музею Роксолани Косів, складає близько 400 пам’яток. Більшість з них надійшла до музею у досить знищеному стані, тож реставратори доклали багато зусиль, аби відчистити твори від різноманітних забруднень, здублювати на нову основу, затонувати втрати, усунути діри... Перлиною експозиції є відреставрована «Плащаниця» XV століття із церкви архангела Михаїла с. Жирівка Львівської області. Це – унікальний приклад українського сакрального гаптування доби середньовіччя, аналогів якого в Україні наразі більше немає.
Як розповіла "Збручу" куратор виставки Роксолана Косів:
«Мета виставки – показати іконопис на тканині в українських храмах як окремий феномен. Адже цей період, XVII – перша половина XVIII століть, характеризується найактивнішим розвитком саме цього типу іконопису. Твори цього часу і в манері, і в композиції відображаються традиції національного ікономалярства, що походять ще з середньовіччя. Вже від середини XVIIІ ст. ікони на полотні все більше і більше потрапляють під вплив західноєвропейської іконографії, там починає домінувати глибоке тональне моделювання, просторова перспектива, складні ракурси...
Загалом українська ікона на полотні – це самобутня лінія розвитку національного іконопису, яка не дублювала ікону на дошці. Великоформатна ікона на полотні заміняла стінопис в дерев’яних церквах, там, де це було простіше зробити. Такі ікони менш піддавалися руйнації, ніж стінопис по дошці, яка активно реагує на коливання температурно-вологісного режиму. На мою думку, їх вивішували так само, як ми маємо тут на експозиції – в рамах.
Серед унікальних пам’яток, представлених на виставці, ікона з другої половини XVII ст. з Кам’янки-Бузької авторства відомого маляра Матвія Домарацького. Ми маємо, на жаль, дуже мало його пам’яток, які вціліли. Унікальним в нашій колекції є також велике полотно, 6, 5 метра завдовжки, на якому вміщено три яруси іконостасу: празниковий, молитовний і пророчий. Нижні яруси іконостасу були мальовані на дошці, а верхні – на полотні – кріпилися на стіну, яка відділяла святилище від нави. Пам’яток такого типу збереглося лише три: ще дві є в лемківських церквах на території Словаччини, але там без празникового ряду. Серед представлених на виставці житійних ікон на полотні маємо рідкісну за іконографією ікону «Житіє Святого Євстахія». Культ цього святого походить ще з княжого часу, тому що внук Володимира Великого мав хрещене ім’я Євстахій. Ще один надзвичайно цікавий експонат – «Богородиця Почаївська». В її нижній частині вміщено сюжет облоги Почаєва турками 23 липня 1675 року, коли, як каже оповідь, сталося чудо: після колективної молитви монахів стріли та ядра повернулися і полетіли на турків, які змушені були відступити.
Ми виставили також взірці літургійних творів ужиткового призначення – літургійні покрови на чашу і на дискос. В нашій західноукраїнській традиції такі мальовані покрови та плащаниці домінують над гаптованими, які були популярними в центральній Україні, де були розвинуті монастирські осередки гаптування. Показуємо найдавнішу мальовану на полотні українську плащаницю початку XVII ст. з дерев’яної церкви з с. Потелича, яка виконана автором її настінних розписів і демонструє давню іконографію, коли Христос зображався ще не з ангелами, а з серафимами.
В останньому залі представлена єдина пам’ятка – це унікальна воздух-плащаниця ХV ст. із Жирівки. Можемо сміливо залучити її до кращих творів не тільки українського, а загалом сакрального гаптування ХV ст. Цього року відзначаємо 100 років, як ця плащаниця перебуває в Національному музеї. Вона надійшла в квітні 1913 року від парафіян с. Жирівка в обмін на нову, придбану для них в товаристві «Достава». Експозицію супроводжують матеріали поетапної реставрації плащаниці, яку наша реставратор Надія Сеник провадила впродовж трьох років. Тепер плащаниця повністю почищена, покладена на нову шовкову основу, а фрагменти, які були колись загнуті, відшиті. На жаль, пам’ятка дійшла до нас не повністю. Мав бути напис тропаря, і можливо, символи євангелістів по кутах. Напис на звороті свідчить, що 1775 року плащаницю було поновлено за пароха Андрея Снігуровича. Саме тоді її поклали на цей адамашок – візерунчастий шовк. І тоді було вигаптовано й цей примітивніший за виконанням напис.
Щодо гіпотез авторства, то навряд чи ця високопрофесійна як за композицією, так і за шляхетною пластикою фігур, пропорцій та рівнем гаптування робота могла бути здійснена сільськими майстринями. Можемо допустити, що це гаптував професійний іконописець, який добре знав анатомію та тогочасний іконопис. Інше питання, чи вона була в Жирівці завжди? Не виключено, що плащаницю було подаровано з якогось львівського храму, тому що на той час такі великі коштовні воздухи (ця плащаниця спершу використовувалася як воздух) могли собі позволити тільки великі кафедральні храми чи великі монастирі. Плащаницю гаптовано справжнім, так званим волоченим сріблом, коли розплющеним срібним дротиком обвивали шовкову нитку. А там, де золото – це справжня позолота по сріблу. Вже в ХVІІ ст. використовували просто посріблений і позолочений металевий дріт. А тут маємо ще оту справжню срібну коштовну нитку.
