Слово про свободу та відповідальність

Євген Сверстюк дуже точно сформулював одну з найсуттєвіших характеристик радянського і пострадянського стану нашого суспільства: втрата сенсу слів. Ідеться про девальвацію слів і понять, про фальш, що стала віддзеркаленням суті тоталітарного режиму і, на жаль, знайшла продовження в Україні олігархічній.

Наше звернення про свободу та відповідальність присвячуємо Євгену Сверстюку та адресуємо це звернення всій країні: пройдене нами всіма і те, що переживаємо зараз, має повернути значення слів, які вкладаємо в Україну.

* * *

Наш стан нагадує великий похід. Долаємо великі відстані. На вершині одного історичного пережиття ми ясно побачили наступну височину, яку хочемо досягти. Але зараз наш похід триває поміж небезпеками, серед яких найбільш виснажливим і грізним є блукання в тумані низин, де панують сумнів і недовіра до всього – орієнтирів, провідників і власних сил.

Наш найнадійніший провідник – людський дух: коли він сильний, він обов’язково виведе на чергову вершину; коли слабкий, то неминуче прив’яже нас до низин. Отож, пригляньмося до потреб нашого духу.

Хочемо ясності. Наше становище – небачене, надзвичайне, воєнне. Ясність насамперед означає зрозумілість та арґументованість дій керівництва держави і влади загалом: суспільство вимагає від влади постійної розмови, бо така розмова потрібна не для психологічного заспокоєння, а для підзвітності і контролю.

Ясність означає осмисленість вектора руху. Ми, українське суспільство, потребуємо спільної мрії, а отже – спільної мети. Без неї порожнітимуть наші військкомати, а молодь обсяде посольства благополучних країн. Чіткої відповіді на запитання, що конкретно означає «європейський вибір України», потребують у воєнних окопах, національних банках і в освітніх закладах країни.

Ясність мети передбачає готовність до випробувань. Прагнення свободи – це не раціональний розрахунок, а глибока внутрішня мотивація. Кожен, хто пережив несвободу, знає, що з цієї потреби розпочинається усвідомлення власної гідності. Це те, що дозволяє нам подолати розпач, розчарування і спокусу перекласти відповідальність на іншого. Це – довга дистанція, яка вимагає готовності до тривалих випробувань.

Похід до свободи вимагає від суспільства іншого ритму життя, ніж у звичайний час. Той, хто обіцяє швидке полегшення, каже неправду. Як і шарлатанство, всі прості відповіді є втечею, що ведуть до катастрофи. Прості рецепти за складних проблем мають ту ж саму природу, що й корупція: вони розраховані на те, аби отримати зиск на мимовільних очікуваннях людей. Маємо розуміти, що свобода і добробут не приходять з чужої ласки, ані задарма; скорого порятунку не настане. Втім, наша розсудливість, зосередженість і переконаність наблизять мету.

Праця, як єдиний засіб самозабезпечення, самоствердження і самоповаги. Не буває легкої праці. Але й найтяжча праця, предметно спланована, взаємопідтримувана і солідарна від родини до всього суспільства, принесе нам добробут і визнання нашої потрібності у світовій спільноті. Не випрошувати, не жити єдиним секонгендом, не спекулювати предметами чужої праці, а створювати самому – ось наш активний лозунг.

Господарність. Ми не бідні від природи, ми не живемо ні в пустелі, ні за полярним колом. Ми маємо багаті копалини, родючі землі, розлогі пасовища, якісні лісостани, виробничий спадок минулого. Усе це має бути загосподаровано. Наша мета – найвищі світові технології і потрібний для цього високий розвиток освіти і науки.

На шляху до свободи потребуємо взаємної довіри. Війна Росії проти України цілиться в наше майбутнє, хоч живиться хибами нашого минулого. Ворог добре вивчив притаманні нам вади і комплекси, схильність до чвар та емоційність у реакціях. Тому й атакує нас не лише збройним, а й психологічним чином. Наше забороло – це взаємна довіра і здатність до солідарних дій.

Щоб перемогти, ми повинні навчитися довіряти собі. Немає в світі жодної сили, яка б виконала нашу справу замість нас. У світі є багато союзників України, і ми вдячні за їхню підтримку. Але в світі є ще більше тих, хто може байдуже перегорнути сторінку зі словом про Україну. Лише ми самі здатні продовжувати свою історію.

Для довіри потрібні зусилля і влади, і підприємців, і церков, і громадських лідерів, і волонтерів, і всього суспільства.

Сьогодні головним критерієм довіри до влади є її реакція на корупцію: тут замало слів чи поодиноких арештів. У цій справі потрібна найвища державна тривога і миттєва дія, яка переконає, що в країні немає недоторканних. Умовою такого стану речей є рішуче відділення бізнесу від політики (влади), скасування режиму олігархату, що руйнує державу.

Водночас свою роботу має виконати і суспільство: не брати участі в політичному підкупі, зректися популізму й подолати той психологічний стан слабкості, який зветься патерналізмом, – розрахунку на подачку чи ласку чиновника чи будь-якої іншої більш-менш впливової сили. Корупція і патерналізм – це дві глибокі ментальні проблеми, які не дають нам повірити в свої сили. Лікування тут ніколи не буде замало, і воно має відбуватися вже негайно. Homo sovieticus повинен поступитися місцем Homo respondens (людині відповідальній).

Перебуваємо в умовах війни. Вся Україна хоче миру. Війну спричинив не Майдан. Її розпочав путінський режим, побачивши, що Україна вислизнула йому з рук. Тому наша війна – оборонна, змиритися з агресією означатиме для України не мир, а поразку. Ми повинні створити власну досконалу оборонну техніку. У наш час головні зусилля науки мають бути спрямовані на оборону.

Поза будь-якими компромісами має стояти вільне майбутнє України і суверенне право нашого народу самостійно визначати свою долю, власну внутрішню і зовнішню політику. Поступитися цим немислимо і неприпустимо. На полі зовнішньої політики Україні як державі бракує певності себе. Певність своєї правди мала б спонукати нас домагатися міжнародного визнання Росії країною-агресором.

По тому впізнають, що ми вільні, коли станемо носіями нових цінностей і творцями нової України. Про це судитимуть з етики нашої праці, додержання порядку біля свого дому чи елементарної ввічливості у взаєминах.

У цих міркуваннях ми ґрунтуємося на принципах Хартії вільної людини. Із великою повагою ставимося до близьких по духу думок багатьох видатних співвітчизників.

Відчуваємо, що в нашому суспільстві все виразніше постає запит на появу великої домовленості про майбутнє – нового й свідомого суспільного договору, чиї засадничі принципи формуватимуть правила нашого життя, а отже, окреслюватимуть мрію, до якої прагнемо.

Лише ті правила існуватимуть і формуватимуть наше майбутнє, за які кожен буде готовий віддати найдорожче.

***

Бажаний суспільний договір в Україні, на нашу думку, має спиратися на чітке розуміння десяти засад:

1. Свобода. Наш обов’язок – збудувати такий устрій, за якого Україна буде вільною і захищеною. Це передусім свобода «від»: від загрози загарбання і знищення; від несправедливості і суспільної нерівності; від зубожіння; від ненависті і нетерпіння. Проте не менш важливою є і свобода «для»: задля належного і критичного вивірення курсу держави; задля повної реалізації потенціалу української політичної нації, задля творчого преображення життя, задля ширення добра.

2. Відповідальність. Вона лежить і на керівництві держави, і на громадянському суспільстві. У керівництва держави повинен існувати суворо дотримуваний баланс відповідальності. Будь-який переступ цього балансу переросте у конфлікт чи в замах на узурпацію влади. Знаходження цього балансу не має залежати від політичної кон’юнктури й мінливого вектора політичних впливів. Державний апарат загалом має не панувати, а служити. Критеріями відповідності чиновників займаній посаді є професіоналізм, моральна зрілість та служіння національним інтересам України. Громадянське суспільство має позбутися звичок, властивих патерналістській державі, відмовитись від насильницьких практик і взяти на себе свою частку відповідальності за стан справ у державі та своє в ній майбутнє.

3. Економічна самостійність. Вона можлива лише через утвердження права власності та свободи підприємництва. Власність сприяє незалежності та відповідальності особи перед суспільством, є основою для зростання та зміцнення середнього класу, який забезпечить поступ країни в усіх суспільних сферах. Для здійснення економічної самостійності держава має гарантувати вільний рух осіб, товарів, послуг та капіталу, не обмежувати законну підприємницьку ініціативу та гарантувати свободу договору. Замість делегувати своє право впорядковувати своє життя владі, отримуючи взамін певні соціальні гарантії (патерналізм), слід розбудовувати горизонтальні зв’язки, опираючись на солідарну взаємодію з партнерами.

4. Єдність. Єдність в Україні мозаїчна, а не гомогенна; регіональні відмінності є багатством народу, а не його нещасливою кармою. Політична маніпуляція регіональними відмінностями недопустима; увага і толерантність один до одного – обов’язкова. Вільний розвиток української мови та культури творить суспільну атмосферу, яка є сприятливою для вільного розвитку культур національних меншин і консолідації суспільства довкола спільних цінностей і спільних завдань. Свою національну долю і цілісність спільної історії творимо не силою чи примусом, а усвідомленим і вільним вибором на користь спільного майбутнього.

5. Верховенство права і справедливість. Основою правопорядку є верховенство права, а не верховенство закону. Обов’язок парламенту – сформувати таке законодавство, яке відповідатиме сучасним вимогам міжнародного права і засадам демократії, зокрема принципу «захищаючи права іншого, захищаємо себе». Від держави вимагаємо докорінного оновлення судової гілки влади і правоохоронних структур, а також подолання системи олігархату, яка стала гальмом на шляху реформування країни. Усім суспільством домагаємося втілення реформ справедливості, під якими маємо на увазі весь масштаб завдань, що стосуються надійного захисту фундаментальних свобод та всіх мешканців України, незалежно від їх походження, мови спілкування, віри чи переконань.

6. Відкритий доступ. Доступ до політичної влади та економічних ресурсів забезпечується не хабарами чи привілеями, а чесною конкуренцією. Завдяки цьому зміниться розуміння справедливості: від справедливості рівного розподілу до справедливості рівних можливостей. У країні мають бути створені вільні і непорушні правила для ведення бізнесу та ефективні перешкоди для появи монополій, що знищують конкуренцію, введені прості й зрозумілі процедури розмежування влади й бізнесу, а також санкції за їх порушення.

7. Причетність – це відчуття, що стан справ у країні залежить також і від тебе. Воно передбачає відповідальність як держави, так і громадянина.

Причетність з’являється як результат національного самовизначення і формується через доступ громадянина до законодавчого, зокрема конституційного процесу та управління державою. Децентралізація влади є головним заборолом перед можливою узурпацією влади, а також служить важливим «соціальним ліфтом» для перспективної управлінської еліти. Потрібно дбати про постійне оновлення влади. Нове виборче законодавство має відповідати інтересам держави, а не панівної в ній політичної сили. Воно має ґрунтуватися на принципах прозорості, відповідальності, підзвітності та незалежного контролю.

Відчути себе причетною до стану справ у державі може лише вільна людина, яка є відповідальною за дотримання законності, сплачування податків і примноження спільного блага. Тоді вона по праву може вимагати від держави послуг, захисту і справедливості.

8. Протест. Людина має право на незгоду. Мирний протест суспільства покликаний здійснювати прямий вплив на владу, якщо вона переступає закон або порушує права людини. Водночас неприпустимо доводити протест до радикальних громадянських протистоянь, що ведуть до руйнації держави.

9. Діалог. Це спільний і постійний пошук правди, до якого повинні бути залучені на рівних влада і громадяни. У державі, в якій головним носієм влади є народ, розпорядники влади зобов’язані повно, вчасно й правдиво інформувати суспільство про стан справ у країні й періодично дізнаватись про його волю. В еру комунікації закритість влади є рудиментом авторитарних епох, який можна подолати постійним діалогом інформаційно рівних держави та суспільства.

10. Свобода слова та інформації. В Україні мають бути створені й гарантовані всі необхідні умови для свободи слова та інформації. Свобода слова передбачає право громадян на вільну думку й на отримання відкритої інформації. Монополізація інформаційного простору олігархічним капіталом – неприпустима. Вона спотворює принципи і руйнує цінності демократичного суспільства. Свобода слова вимагає від журналіста й медіа вірності своєму професійному обов’язку говорити суспільству правду, захищаючи її від будь-яких маніпуляцій і політичної кон’юнктури. Журналісти й медіа, їхні права мають бути надійно захищені законом.

В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Євген Захаров, Мирослав Маринович, Володимир Панченко, Мирослав Попович, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак, Ігор Юхновський