Малий фейлєтон
На німецькі осяги глядить тепер з подивом цілий світ. Я також. З подивом гляджу на німецькі осяги, а також на німецькі звичаї, що є для мене, як українця, часто подивугідні. Не хочу бути голословним, буду оперувати фактами. Недавно давали ми імпрезу, на яку запросили ми також одного німця. Початок був заповіджений на годину восьму вечором.
І що ви скажете? Наш гість прийшов — подумайте собі, в годині — восьмій! Слово чести! Мене попросту заткали. Я спеціяльно дивився на годинник.
Думаючи собі, що тут зайшло якесь непорозуміння, я приступив чемно до нашого гостя і сказав:
— Вибачте, але ми заповіли імпрезу на годину восьму.
— Ну, то все в порядку, — сказав німець. — Тепер є година восьма.
— Як то? — закликав я зі здивуванням. — То в вас година восьма — у всяких імпрезах — не є година девята?
— Hі.
— "Цікава річ" — подумав я, — "що край, то обичай". — А потім кажу: — А як у вас, наприклад, хтось заповість з централі — з кооперативної, чи іншої — що такого-то дня приїде в такій-то справі, на таку-то годину — то що він в такому разі робить?
— Приїзджає.
— Як то? — здивувався я. — Навравду приїзджає? Нема так, що гості зійшлися, чекають годину, другу, третю — а з централі нема нікого? І навіть нікого це не дивує, бо це є природня річ, що не приїзджає, а надприродня була б, як би приїхав? В вас так нема?
— Ні. В нас є якраз навпаки.
— Дивна річ. — Я щиро хитав головою. — А як у вас є в такім випадку — говорив я дальше: є, скажім, установа, а ця установа проголошує одного дня таке: "на відповідь залучити значок". Ви пишете, залучуєте значок і чекаєте відповіді. Очевидно — і це є природня, самозрозуміла річ, що ніякої відповіді нема. А в вас як?
— В нас відповідають.
— Що?! — закликав я, не довіряючи. — Так-ось — найдальше до 2—3 місяців і приходить відповідь??...
— До тижня.
"Неймовірні речі" — подумав я і хотів питати дальше, але мене штуркнули в бік і повідомили, що головного актора нема. Десь пропав. Я подякував гостеві — і зайнявся своїми комітетовими справами.
[Краківські вісті]
13.11.1940