Нічого зайвого

У холі львівського Палацу культури імені Гната Хоткевича людно. Тут переважно молодь, яка нудиться, чекаючи доки організатори відчинять двері концертної зали. З-поміж інших виділяється життєрадісний юнак із доглянутими вусами і татуюваннями на руках. В руці він тримає пакет, із якого витягає чорні сумки й футболки з похмурими принтами і віддає їх продавчині мерчандайзу. Прощаючись, він лишає їй номер свого мобільного. Трохи подумавши, диктує ще й номер своєї дівчини.

Саша Буль на сцені. Фото: Галина Венглінська.

Цей юнак – молодий виконавець фолку, котрий виступає під псевдонімом Sasha Boole. Менше, ніж за годину він вийде на сцену, щоб підкорити публіку дотепними піснями і влучними жартами. В нього за спиною півтори сотні концертів в Україні і за кордоном, попереду – великий тур Європою. Втім, успіх не заважає йому спокійно ходити переповненим холом і привертати до себе мінімум уваги.

Розслабленість атмосфери, що дозволяє артистам і слухачам ледве зважати на статус, почуваючись радше давніми приятелями, – одна із визначальних рис третього Lviv Acoustic Fest. Збережений із радянських часів антураж Палацу культури провокував ведучих фестивалю на іронічні коментарі. А побудована на контрастах програма створювала для кожного виконавця несподіваний контекст. Саме тому непоєднувані на перший погляд в рамках одного фесту музиканти лишень вигравали від несподіваного сусідства.

Першими того вечора вийшли на сцену психоделічні рокери Sinoptik. Потужна енергія голосу лідера цього тріо із Донецька Дмитра Афанасьєва-Гладких, більше відомого як Діма Синоптик, від самого початку задала вечору курс на емоційність. Донеччани запам’ятались похмурим, ледь не гранжевим настроєм і надзвичайно якісним звучанням.

Історія гурту нетипова й типова для української незалежної сцени водночас. Нетиповість полягає в тому, що перш ніж зібрати команду і записати з нею перший альбом, її соліст два роки провів у Британії. У країні, за якою цілком заслужено закріпився статус законодавиці моди в сучасній музиці, Діма Сіноптік вивчав тонкощі звукорежисури.

Повернувшись додому, музикант вирішив не знижувати планку. Здобуті закордоном вміння демонструє тепер на студійних записах та під час виступів. Він співає переважно англійською. Пояснює це тим, що слова все одно ніхто не слухає. А коли й слухає, то навряд чи розуміє, що саме вклав у свої тексти автор. Іншу причину такого рішень озвучив в одному інтерв’ю бас-гітарист гурту Дмитро Сакир. Рок-музику, мовляв, вигадали англомовні автори, тому й продовжувати цю традицію логічно було б саме цією мовою.

Крім вміння робити якісну музику, навчання закордоном залишило на музикантах ще один відбиток – вміння тверезо оцінювати власний потенціал. Вони неодноразово наголошували на тому, що будь-де на Заході давно увійшли б до числа затребуваних артистів, які, можливо, й не збирали б стадіонів, але стовідсотково мали б насичений концертний графік і стабільний прибуток. Той факт, що в Україні про Sinoptik знає обмежене коло меломанів – типовий аспект їхньої кар’єри.

Фото: Галина Венглінська.

Музика Sinoptik зроблена напрочуд добре, пісні гурту проникливі, часом пронизливі. В приглушеному світлі Палацу культури звуки голосу і гітар спрацювали як своєрідний апарат для подорожей у часі і просторі. Ця музика гіпнотизували слухачів, ніби затягуючи в емоційну водоверть. Забувши на мить, яка дата на календарі і яке місто за стінами будівлі, можна було з легкістю повірити в те, що перебуваєш у навмання обраному американському клубі середини 2000-х.

Музиканти відіграли потужний і лаконічний сет. Однак залишилося відкритим питання: наскільки виправдане таке подібне продовження західної рок-традиції в українських реаліях? Адже копія, навіть майстерно відтворена, завжди буде лишень копією свого видатного оригіналу.

Наступним на сцену вечірньої сцени вийшов чернівчанин Sasha Boole. Якщо Sinoptik займається тим, що адаптує традицію рок-музики, то їх харизматичний колега спускається у шахту під назвою «історія музики» ще глибше. Його джерело натхнення – американський фолк середини ХХ ст., музика душі мандрівників просторими преріями та непривітними містами.

Від перших хвилин на сцені він зумів підключити публіку фестивалю до виконання власних пісень. Відвідувачі фестивалю допомагали йому то оплесками, то підспівуванням, то невдалим бітбоксом. Задоволення при цьому отримували всі учасники процесу.

На відміну від донеччан, Sasha Boole не лише наслідує класиків жанру, а й вдало застосовує їх творчі методи до української сучасності. Головне в його піснях – по-особливому розказані історії. Вони можуть бути смішними чи сюрреалістичними, навіть злободенними. Чого варта лишень іронічна пісня про «дупу депутата» та її пригоди в часи революції та війни. Персонажі виконавця можуть жити в тій-таки далекій Америці, а можуть блукати спальними районами українських міст.

Саша Буль належить до числа музикантів, чиєї переконливості вистачило б не тільки на аудиторію малого клубу, а й на багатотисячну публіку великого фестивалю просто неба. Він завжди виходить на сцену один, добре озброєний інструментами й енергією. У нього в руках незмінна гітара, на шиї тримач для губної гармошки. Однак головна його зброя – в музиці й харизмі. І зона ураження їх надзвичайно широка.

Zapaska. Фото: Галина Венглінська.

Чернівчанина змінив на сцені гурт із Кам’янця-Подільського Zapaska. Акустичний формат виявився для цього дуету, в арсеналі якого чимало електроінструментів та приладів для маніпуляцій зі звуком, напрочуд вдалим.

За спинами у виконавців десятки гастрольних турів Європою та Україною, під час яких вони постійно шліфують власне вміння експериментувати зі звуком. Втім, їх музика далеко не завжди виграє від надміру деталей. Прагнення використати в кожній окремо взятій пісні якомога більше спецефектів ніби розпорошувало увагу виконавців і слухачів. В результаті лишалось відчуття, ніби щось важливе губилось у надто великій кількості частинок  цього музичного пазлу.

Граючи акустичну програму, музиканти також не змогли втримались від нашарування фактур. Вони експериментували з ритмом, змішували мови, чергували інструменти. Спеціально для виступу у фестивалі вони навіть розширили склад команди, залучивши до участі львівського барабанщика. І з’ясувалось, що очищена від електрики музика Zapaskи виявилась більш цілісною, адже її стрімкий потік не зустрічав на своєму шляху жодних перешкод.

Зі сцени музиканти зізнались, що акустичний формат був для них чималим викликом. Втім, вийшовши із зони комфорту, Zapaska залишилась собою. Адже унікальність гурту в тому майже дитячому зачудуванні світом, яким його учасники наповнюють ледь не кожну пісню. Накопичивши чималий життєвий досвід, вони зберегли чистоту сприйняття світу і щоразу радіють йому, немов уперше. Вони захоплено озираються навколо і без зайвих зусиль знаходять десятки приводів для усмішок. Що й казати, якщо навіть пісня про подружню сварку, прем’єра якої відбулась на фестивалі, була просякнута невиправним оптимізмом.

Трохи несподівано виглядав поміж іншими учасниками гурт ПНД. Шість років тому його заснував лідер культової альтернативної команди ТОЛ Василь Прозоров-Перевєрзєв. Складно уявити собі більш контрастне обрамлення для цього колективу, ніж життєрадісна  Zapaska і драйвові хедлайнери вечора O.Torvald, які вийшли на сцену після ПНД.

Якщо вихідці з Кам’янця-Подільського ділилися з публікою захопленням від світу, то виступ Прозорова більше нагадував інтимну розмову з богом. На початку цього виступу-молитви вокаліст зізнався, що теплі вібрації енергії відчув ще під час саундчеку. Тож тепер, від час концерту, мав на меті поділитися ними з присутніми.

Так, як співає Прозоров, вміють співати лише ті, хто пройшов через великий біль. В своїх текстах він говорить до банального простими словами. Говорить про випробування й любов. Говорить лаконічно й часом обриває свої пісні, ледь досягнувши кульмінації. За кожним словом і кожним звуком, однак, відчувається непростий досвід внутрішнього пошуку.

Проспівані фронтменом прості на перший погляд істини можуть трохи дратувати. Так само дратують інколи прості й очевидні поради в надто складних на перший погляд життєвих ситуаціях, до яких ніхто не хоче дослухатись. Проте пісні Прозорова вкотре переконують, що наймудріші слова зазвичай є найпростішими. У випадку з ПНД додану вартість текстам створив потужний музичний супровід із двох гітар і скрипки.

O.Torvald. Фото: Галина Венглінська.

Фінальний акорд того вечора взяли полтавчани O.Torvald. Протягом останніх місяців хлопці змусили про себе говорити ледь не всіх, хто цікавиться українською музикою. Їхні драйвові виступи чули відвідувачі найбільших літніх фестивалів країни. Тим не менш, сет на камерному Lviv Acoustic Fest став справжнім випробуванням для лідера гурту. Він, здавалося, божеволів від того, що не має можливості гасати сценою під акомпанемент гучних гітар.

Якщо коротко визначити суть того, що пропонують своїй аудиторії фронтмен O.Torvald Євген Галич і його колеги, то, швидше за все, це буде нестримна юнацька енергія. Він співає простих пісень про п’яні вечірки, похмілля, кохання й ненависть. Тобто про все те, що й має цікавити його цільову аудиторію, яка складається насамперед із юних дівчат.

Разом із тим, потрібно віддати належне особистій харизмі та музичній майстерності Галича. Судячи з реакцій публіки, він вже став кумиром десятків, чи навіть сотень тисяч слухачів. Вдале поєднання усіх згаданих вище складових дає всі підстави говорити про те, що в найближчому майбутньому музиканти O.Torvald цілком заслужено стануть кумирами мільйонів. Такого оновлення, де вдало були б збалансовані якість та масовість, давно бракує українській сцені.

Акустика завжди відвертіша за електрику. На її полі складніше приховати недоліки, легше схибити і бути на тому впійманим. Акустика, зрештою, тестує виконавців на базове вміння писати пісні. За підсумками вечора склалось стійке переконання в тому, що всі учасники фестивалю випробування акустикою пройшли успішно.