Вже майже два місяці на Святоюрській горі стоїть пам'ятник митрополиту Андрею Шептицькому. І стільки само часу площа довкола чекає на завершення реконструкції. Як вже писав «Z», у міській раді хочуть встигнути з будівництвом нової дороги попри стіни Львівської Політехніки до кінця жовтня. Щоправда, досі немає порозуміння між владою та громадськими активістами, чи потрібна ця дорога. Нещодавно на бік активістів стали й українські та міжнародні експерти, які наприкінці серпня взяли участь у роботі незалежної експертної комісії.
«Z» поспілкувався з Лєнкою Войтовою, урбаністом і ландшафтним дизайнером з Німеччини, яка брала участь у роботі міжнародної експертної комісії. Розмова про сильні та слабкі сторони проектів, досвід Європи та нові ідеї для облаштування Святоюрської гори.
- Експертна комісія, в якій працювали і Ви, розглядала проекти та бачення реконструкції площі перед собором Юра. Як їх оцінили?
- Ми обговорювали два проекти. Один — від міської ради з перенесенням дороги, інший — від громадських активістів з ініціативи «Врятуй сквер Святого Юра», який враховує пам'ятник Шептицькому, але пропонує залишити дорогу, де вона була. Кожен з проектів обговорювали детально, розбиваючи на розділи. Давати загальну оцінку кожному з них не було нашим завданням. Ми намагались бути конструктивними і не лише оперувати фразами «нам подобається» чи «нам не подобається».
Для нас цінним було, що міська рада сприяла роботі й надала дуже багато інформації. Коли виникли додаткові питання щодо транспорту, приїхав представник управління транспорту і дав відповіді на всі питання. Власне, представник транспортного управління сказав, що ця вулиця не є надто важлива для приватного транспорту, але дуже важлива для громадського. Це великою мірою визначило наше бачення цієї площі.
- Чи можете назвати сильні й слабкі сторони обох проектів?
- Ініціативна група «Врятуй сквер Святого Юра» виходила з того, щоб максимально зберегти дерева, які є в сквері. Це для нас було дуже важливо і саме ця думка нам дуже імпонувала. Але це не передбачає перенесення дороги. Натомість проект міської ради передбачає перенесення дороги. На нашу думку, тут не враховано того, що, як нам говорили експерти, ця дорога не надто важлива для приватного транспорту. Через таке перенесення можлива втрата багатьох дерев. Йдеться не лише про ті кілька дерев, які безпосередньо зріжуть. Будівництво нової дороги вплине на кореневу систему усіх дерев, які є в сквері. Проектанти цього не передбачали, але такий вплив цілком можливий.
- Але якщо залишати стару дорогу, чи не буде це перешкодою до створення цілісного простору Святоюрської гори?
- Ми пропонували використати концепцію shared space (загальний простір. — Ред.), яка прийшла до нас з Голландії. Вважаю, що це чудова можливість поєднати дорогу з публічним простором. Це виглядає так: дизайн вулиці абсолютно такий самий, як пішохідної зони. Там немає бордюрів та різниці у матеріалах з рештою території, але там є можливість транспортного руху. У цьому випадку ми би пропонували використовувати вулицю лише для громадського руху. Там їздитиме лише тролейбус з періодичністю приблизно 10 хвилин. Це не багато транспорту, тим більше, що тролейбуси не їздять швидко. Ми переконані, що за вдалої комбінації пішохідної і транспортної зони це місце стане ще важливішим і соціальним. Це буде дуже гарне людське рішення.
Ця ділянка закрита ще від червня. І нам пояснили, що великих незручностей для власників приватного транспорту від того не було. Тобто він може їхати іншими вулицями, без залучення цієї вулиці і надалі.
- А наскільки безпечним є проїзд тролейбуса у фактично пішохідній зоні?
- Там буде зупинка, а це означає, що тролейбус їхатиме дуже повільно. Звичайно, має бути ознакування, але shared space — це концепт, який працює на основі зорового контакту. Людина за кермом тролейбуса бачитиме пішоходів, і навпаки. Досвід функціонування таких зон підтвердив їхню безпеку. Такий принцип часто використовували у малих селах, що опинилися між великими містами. Часто замість швидкісного шосе там роблять shared space. Почалося все з Голландії, але цей досвід активно запозичувала і Німеччина. У нас була програма ЄС, за якою shared space облаштували в багатьох містах та селах. Це дуже добре працює. А найкращий приклад, мабуть, є у Стамбулі. Там є величезна вулиця магазинів і торговельних центрів, якою їздить трамвай. Звісно, там дуже багато людей і можна говорити про підвищену небезпеку, але насправді простір є безпечним.
- За професією Ви ландшафтний архітектор. Наскільки цікавим, на Вашу думку, є сквер на Святоюрській горі і чи варто його зберігати абсолютно недоторканим?
- У квітні цього року я там організовувала семінар про дерева. Коли ми туди прийшли, мені неймовірно сподобалось те, що там було дуже багато людей: бавились діти, молодь сиділа на лавочках. Це місце було дуже живе. А для ландшафтних архітекторів це найвища мета — щоб місце було прийняте людьми. Часто дуже важко таке зробити, хоч би скільки планував. Людей не змусиш кудись ходити. Натомість, коли я була там наприкінці серпня, людей там майже не було. Мені здалось, що це місце втрачає людей. Тому найважливіше завдання зараз — повернути їх туди.
Цей сквер цікавий насправді й тим, що там є дуже старі дерева. Звісно, частина з них не в дуже доброму стані і потребують уваги. Роботи там дуже багато, але його треба зберегти максимально не порушеним. Це питання вимагає глибокого продумування. Якщо просто вирубати ці дерева і насадити нові, то кількість може зберегтись, але якість буде іншою.
У структуру скверу можна втручатись, але робити це треба дуже делікатно, наприклад, робити нові стежки, ставити лавки. Але при тому треба користуватись технологіями, які не пошкодять деревам. У Європі кожен сквер намагаються максимально зберігати: не можна просто взяти і зрізати один. У Німеччині нещодавно була гучна історія, коли під час будівництва нового вокзалу зрізали багато старих дерев. Це спричинило хвилю масових протестів. Відтоді участь мешканців в ухваленні таких рішень дуже велика. Влада зрозуміла, що людей треба залучати до процесу планування простору від перших кроків.
- Які механізми залучення громади у Німеччині ефективно працюють? І де взагалі та межа, коли влада слухає громаду, а коли тільки фахівців?
- Дуже важливо інформувати громадськість від самого початку, коли ще немає жодного проекту. Тільки тоді різні середовища можуть висловлювати свою думку і це має сенс.
Для початку тим, хто ухвалює рішення, дуже важливо сказати, як саме вони бачать участь громадськості у проекті. Від початку мають озвучити, на що громадськість може впливати, а на що — ні. А далі має бути постійна комунікація.
Найгірше, якщо громадськість ніби включена у процес, але разом з тим не має реального впливу на ситуацію. Якщо процес буде непрозорим або інформацію надаватимуть запізно, люди не розумітимуть, що відбувається, і будуть невдоволені.
У міських радах Німеччини є відділи для вирішення питань залучення громад. Я живу в Берліні і зараз маю схожий приклад. Поблизу Александр Платц є великий і старий парк. Місто хоче його модернізувати. Для цього створили кілька онлайн-платформ, на яких можна долучитись до обговорення, яким має бути оновлений парк. Є також дискусії та зустрічі на місці. Наразі немає жодного плану, місто просто слухає бачення людей, як можна використовувати це місце. Окремо організовують екскурсійні тури через парк на різні теми. І лише коли обговорять усі думки та ідеї, почнуть планування.
Звісно, це довгий і коштовний процес, але тільки так, на мою думку, він матиме успіх. Бо не завжди проекти, які гарно виглядають на картинці, можуть дати певність, що сподобаються людям. Інколи не треба супердизайну, а треба просто майбутнього користувача.
- Чи готові Ви далі співпрацювати зі Львовом щодо проекту реконструкції площі Юра?
- Звісно. Коли ми працювали, ми бачили бажання до порозуміння. Я маю велику надію, що сторонам таки вдасться знайти компроміс.
Розмовляла Мирослава ІВАНИК
17.09.2015