† Д-р Евген Петрушевич

колишній Президент Української Національної Ради, Диктатор Західньої Области УНР.

Помер 29. серпня 1940 р. у 77. році життя у Гермсдорфі к. Берліна.

Похорон відбувся 4. вересня 1940 р.

Вістка про смерть д-ра Евгена Петрушевича живо ворушить у памяті ввесь період західньо-українського визвольницького зриву у 1918 році та пізнішої другої української еміґрації, з якою звязана була українська дипльоматична акція на міжнародньому ґрунті. З іменем д-ра Евгена Петрушевича тісно лучиться кусень української історії: це може один із найтраґічніших її періодів, який теж і на постаті носія тодішньої західньо-української політичної думки та репрезентанта західньо-українських змагань витиснув печатку траґізму. І глибокий траґізм криється у звістці, що далеко на чужині помер еміґрант-старець — колишній Голова Української Держави — самітний, усіми залишений, майже призабутий, саме у часі, коли історичні буруни викинули на цей беріг Европи знову нові хвилі української політичної еміґрації.

Д-р Евген Петрушевич, адвокат і відомий посол до австрійського парляменту, потім до галицького сойму — це людина репрезентативна, надзвичайно у своїх поглядах простолінійна та у своїх постановах послідовна, при тому однаково хрустально чесна й особисто безкорисна, так, що ті прикмети висунули Його у перший ряд українських парляментаристів в останніх роках австро-угорської монархії. Д-р Евген Петрушевич був тим, який 30. травня 1917 року склав в австрійському парляменті правно-державну деклярацію в імені західньоукраїнських земель, домагаючись реактивувати історичну Галицько-Волинську, Державу та гостро застерігаючись проти прилуки тих земель до Польщі: (колишнє галицько-володимирське королівство) "не може бути злучене з польськими землями і тому всяку спробу в тому напрямі український нарід буде вважати за акт насилля над принципом самоозначення народів."

18. жовтня 1918 року уконститувалась y Львові Українська Національна Рада. Д-р Евген Петрушевич, як тодішній голова Української Парляментарної Репрезентації став її готовою. Коли в перших днях січня 1919 року доповнено Українську Національну Раду у Станиславові та покликано до життя Виділ УНР. — д-р Евген Петрушевич був його головою. Пригадуємо, що саме тоді — 3. І. 1919. — проголошено у Станиславові акт злуки західньо-українських земель зі східньо-українськими, той самий, який дістав урочисте завершення на майдані Софії 22. І. 1919 в у Києві. Західньо-Українська Республіка стала тоді Західньою Областею УНР, але зберігала надалі власну Національну Раду, як свою парляментарну установу, з її президентом, що став повноправним членом Директорії УНР. З ходом подій на терені польсько-української війни, щоб суцільніше обєднати всі орґани влади, Українська Національна Рада (парлямент) та Рада Державних Секретарів ЗОУНР (уряд) передали свої уповноваження в руки д-ра Евгена Петрушевича, як Диктатора. Це було 9. VI. 1919 р., у часі світлого наступу з чортівським проломом. Але швидко потім наступ заломився і 16. липня 1919 року Українська Галицька Армія почала переступати Збруч — річку — на новий етап світлих перемог та траґічного кінця.

Серед страхітливих умовин прийшлось тоді провадити війну, але не менш прикрі були й політичні обставини. — Tpaґедією д-ра Евгена Петрушевича було те, що він раніш не знав Наддніпрянщини та тамошніх діячів і всієї тамошньої атмосфери, тим складнішої у 1919 році, що й цеж був час і війни і революції. Д-р Евген Петрушевич виїхав у листопаді 1919 р. до Відня та повів звідтіль окрему боротьбу за землі, що опинились у польському володінні. У Відні повстав Уряд Уповноважених Диктатора. З воєнно-політичною невдачею східньої вітки українських земель, опинився на еміґрації також уряд УНР. Українську справу поділено у дипльомат. заходах на міжнародньому ґрунті, при чому галицьку оперто на 91. статті сан-жерменського договору, яка казала, що колишні землі австро-угорської монархії, які не ввійшли у склад нової австрійської републики та не були правно оформлені вже на версайській конференції — переходять під суверенність держав Антанти. Процес за Східню Галичину перед державами Антанти скінчився, як відомо, постановою Ради Амбасадорів з 15. березня 1923 року про прилуку Східньої Галичини до Польщі.

Після того еміґраційний західньо-український центр тратить своє значіння. Осередок українського життя перенісся до краю, а центр галицької еміґрації з Відня до Берліна, де ще якийсь час виходив "Український Прапор". Сам д-р Евген Петрушевич, який ввесь час дуже пильно зберігав зверхні форт репрезентанта західньо-українських земель, не втримував уже тісних звязків з краєвим життям та іншими осередками української еміґрації і поволі відходив від усіх грoмадянських справ.

Помер напів забутий, серед невідрадних матеріяльних обставин, даючи доказ своєю бідністю, що за часів, коли був найвищим достойником, не думав про себе і свою будуччину, не Думав про те. щоб самому забезпечити собі свою старість.

[Краківські вісті]