Розквіт культури

В роки панування Польщі українська національна культура згасала. Колишній міністр освіти Станіслав Грабський відверто заявив, що вважає необхідним протягом 25 років добитися того, щоб у "малій Польщі" не було ні одного українця.

Цю політику послідовно і настійно проводили всі, починаючи від міністрів і кінчаючи поліцейськими.

Рік-у-рік скорочувалась кількість українських шкіл. Тисячі вчителів українців були викинуті з шкіл і залишені без куска хліба. Дітей полонізованої школи змушували навіть між собою розмовляти тільки польською мовою. В Галичині і на Волині лишились тільки 123 українські школи. Полісся не мало ні одної школи, де б викладання провадилось рідною мовою — ні української, ні білоруської. Були тільки польські школи і польські вчителі. У Львові на десятки польських була тільки одна українська школа.

На 7 міліонів чоловік українського населення існувало тільки 5 українських середніх шкіл — так званих гімназій, але й вони полонізувалися. В їх програмі польській Мові відводилось більше навчальних годин, ніж українській, історію викладали теж польською мовою. Існувало також кілька приватних гімназій, але за розпорядженням польських властей тим, хто ці гімназії, не видавали відповідних посвідчень. Таким чином, українська молодь втрачала останні, до того ж, слабі надії дістати роботу.

Хоч яка чорна була картина умертвіння початкової й середньої школи, проте становище у вищій школі було ще тяжче. Всі українські кафедри у Львівському університеті були ліквідовані, а професура звільнена.

За 21 рік панування шляхти у Львівському університеті не було прочитано ні одної лекції українською мовою. Рік-у-рік скорочувалась кількість студентів — українців і євреїв. Усіма способами розпалювався серед студентів національний розбрат. Деякі професори не дозволяли на своїх лекціях українцям і євреям сидіти на одних лавах з польськими студентами.

Та українська і єврейська молодь, яка мала змогу вчитися за кордоном і одержати диплом, приїжджаючи в Польщу, все ж змушена була знову вступати в університет, складати всі іспити і заново захищати диплом. І це практикувалось не зважаючи на те, що Львівський університет того часу стояв на значно нижчому рівні, ніж деякі європейські університети.

Українські вчені протягом багатьох років не мали змоги видавати свої праці. У Львові існувало українське наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка, з прекрасною бібліотекою, музеєм. Польські власті, немов на глум, призначили товариству "підтримку" в тисячу злотих на місяць. Із 120 міліонів злотих річного бюджету львівського воєводства 38 процентів ішло на утримання апарату пригноблення і насильства. В той же час навіть у великих містах один лікар був на 4,5 — 5 тисяч чоловік, не рахуючи лікарів, які займалися приватною практикою й були недоступні для більшості населення. Медичний факультет Львівського університету з незначною кількістю студентів не розширювався "через відсутність коштів", тим часом на утримання чиновників воєводства і магістратури Львова витрачалось 10 міліонів злотих на рік.

Трудящі західних областей перебували під подвійним гнітом — національним і соціальним. Поруч із школами польські власті закривали різні культурні українські заклади. І в усьому цьому активно допомагали польським панам українські буржуазні націоналісти.

Минув рік — один тільки рік з історичного дня 17 вересня 1939 року, коли могутня Червона Армія, послана великим Сталіним, виконуючи волю всього радянського народу, навіки визволила трудящих Західної України спід ярма польських панів.

Особливо яскраво згадуються тепер незабутні дні роботи Народних Зборів Західної України. З приміщенні великого Львівського театру зібрались обранці визволеного народу — робітники, селяни, артисти, лікарі, письменники, вчені. Всі вони в одностайному пориві, виконуючи волю своїх обранців, проголосили на західно-українських землях радянську владу. Ми знали, що тільки під сонцем Сталінської Конституції в єдиній дружбі багатонаціональній сімі'ї радянського народу можливе культурне, заможне життя, можливий розквіт національної по формі і соціалістичної по змісту української культури.

Вільно ллється тепер милозвучна українська мова. В 7 тис. школах діти навчаються своєю рідною мовою. Створено 13 вищих навчальних закладів. Замість наукового товариства ім. Шевченка організовано філіал Академії наук УРСР з 6 навчально-дослідними інститутами з річним бюджетом в 6 міліонів крб.

На господарсько-культурне будівництво західних областей радянська держава відпустила в 1940 році понад 1244 міліони карбованців, з них на спеціально культурні потреби — 750 міліонів карбованців і на народну освіту — понад 500 міліонів. Хіба можна порівняти хоч в якій небудь мірі ці цифри з мізерним бюджетом львівського воєводства — одного з найбільших у панській Польщі.

202 районних клуби і будинки культури, 3250 сільських клубів і хат-читалень, 460 бібліотек — все це утримується коштом держави і надано трудящим. Тут працюють тисячі гуртків художньої самодіяльності, росте і міцніє народна творчість, що довгі роки була під панським чоботом. В 1940 році крім півтора міліона школярів за парти сіло 440 тисяч дорослих, щоб ліквідувати свою неписьменність і малописьменність.

В стародавньому українському місті Львові недавно відбувалась перша наукова сесія Академії наук УРСР. До нас приїхали найвидатніші вчені на чолі з президентом Академії наук УРСР О. О. Богомольцем. За кілька днів роботи сесії був прочитаний ряд цікавих наукових доповідей, які є значним вкладом в науку, зокрема в літературознавство й історію Західної України.

Широкого розмаху набуває підготовка до ювілейних франківських днів. Здаються до друку перші книги 25-томного ювілейного видання творів видатного сина українського народу Івана Франка. У Львові, де жив і творив поет, створюється меморіально-літературний музей.

Поруч з розвитком української соціалістичної культури в західних областях розвивається і міцніє й культура інших національностей. Видаються твори польських і єврейських художників слова. У Львові працюють державні польський і єврейський театри, виходить обласна газета польською мовою. В західних областях є немало польських і єврейських шкіл.

Все це стало можливим завдяки великій Сталінській Конституції, яка забезпечує справжню дружбу народів країни соціалізму, Конституції, яка забезпечує кожній нації право на розвиток своєї культури — національної по формі і соціалістичної по змісту.

Академік К. Студинський, депутат Верховної Ради СРСР.

[Вільна Україна]