Фактично Друга світова війна почалася не 1 вересня 1939 року, коли німецьке військо перейшло кордон з Польщею, а 3-го. Саме цього дня Великобританія та Франція оголосила ІІІ Райху війну, яка перетворилася з локального конфлікту в Центральній Європі у глобальну конфронтацію.
Вежа радіостанції у Ґлівіце
Власне цього найбільше побоювався німецький фюрер Адольф Гітлер. Одна справа – розділити на спілку зі Сталіним ІІ Річ Посполиту. А цілком інакше – вести війну на два фронти. Навіть деякі німецькі генерали не відкидали ймовірності усунути Гітлера від влади, якщо почнеться війна на Заході.
Райнгард Гейдріх
Для нападу на Польщу потрібний був casus belli – безпосерденій привід для початку та виправдання військової агресії. Створити такий привід доручили шефу німецької Служби безпеки (Sicherheitsdienst – SD) ґрупенфюреру СС Райнгарду Гейдріху (Reinhard Heydrich).
Було заплановано у ніч проти 1 вересня кілька нападів провокаторів у польських військових мундирах на німецькі прикордонні пости та різні об’єкти поблизу польського кордону.
Кульмінацією цих інцидентів мав стати "напад" на радіостанцію в північній частині міста Ґляйвіц (тепер Ґлівіце) у Верхній Сілезії. Ця потужна радіостанція була розташована за кілька кілометрів від польського кордону. Її збудували 1935 року. Тут були високі вежі для антен і потужні радіопередавачі. Але не було радіостудії з мікрофонами. Вона була на старій радіостанції "Ґляйвіц", збудованій 1925 року й розташованій на відстані 4 км. Також через нову радіостанцію передавалися передачі з радіостудії "Бреслау" (Вроцлав).
Такий прорахунок свідчить про поспіх при плануванні операції. Очевидно, наказ про її проведення був виданий вже після 25 серпня, коли була підписана угода між Великобританією та Польщею щодо зобов'язання надавати взаємну допомогу в разі нападу з боку "будь-якої європейської держави".
Операцією у Ґляйвіці керівав безпосередньо офіцер СД, штурмбанфюрер СС Альфред Гельмут Науйокс (Alfred Helmut Naujocks). Ввечері 31 серпня 1939 року за наказом СД з нової радіостанції в Ґляйвіці було знято постійну охорону і туди ввели двох спеціально проінструктованих поліціянтів. Один із них перед 20-ю годиною відкрив бічну хвіртку, через яку впустив на територію радіостанції кількох осіб в цивільному.
Це були переважно есесівці, які володіли польською мовою та вдавали сілезьких повстанців. Тричі, у 1919, 1920 та 1921 роках поляки у Верхній Сілезії повставали проти німців, щоби приєднати цей край до Польщі. Врешті-решт східна частина краю увійшла до складу ІІ Речі Посполитої як автономне Сілезьке воєводство.
Зал управління радіостанції після війни
Нападники опанували приміщення радіостанції, закрили у підвалі її працівників і стали шукати мікрофони, через які можна було б проголосити світові про свій чин. Після довгих пошуків вдалося знайти аварійний мікрофон, яким повідомлялися про бурі, аварії та інші надзвичайні ситуації. Через нього спеціально підготовлений диктор став читати польською мовою надзвичайне повідомлення. Але встиг сказати лише кілька слів: "Увага! Тут Ґлівіце. Радіостанція перебуває в польських руках...". Після чого з невідомих причин пересилання закінчилося.
Учасники провокації відійшли й повернулися до готелю в центрі міста. Вони залишили на території радіостанції застреленого "польського нападника" 41-річного Францішка Гоньока, який був німецьким громадянином, мешкав у приміському селі Гогенлібен (Hohenlieben; Луб’є). Він був учасником сілезьких повстань проти німців, що мало підтверджувати версію про "польських повстанців". Поляки вважають Ф.Ганьока першою жертвою ІІ Світової війни.
Будівлі радіостанції
В інших провокаціях тієї ночі – нападах на митний пост Гохлінден (Hochlinden; Стодоли), на лісництво біля містечка Пічен (Pitschen; Бичина) – брали участь есесівці перебрані у польські військові однострої. Тому там залишали застрелених осіб у польських мундирах. Були це переважно засуджені кримінальні злочинці з німецьких тюрем.
Повідомлення та фотографії з Ґляйвіц та інших місць, де відбувалися провокаційні інциденти, терміново поширвалися через радіо, пресу й інформаційні агенції.
Звичайно, німецьке керівництво не мало ілюзій, що їм вдасться переконати західні уряди у "польському нападі" на ІІІ Райх. Воно розраховувало насамперед на громадян Франції та Британії, які не мали жодного бажання "вмирати за Варшаву". І давали західним урядам привід не втручатися у війну на боці Польщі. Частково їм це вдалося. Хоча уряди Франції та Британії формально оголосили війну Гітлеру, вони не поспішали розпочинати активні воєнні дії та надавати реальну допомогу Польщі.
Подібну тактику використовувало й російське керівництво у 2014 році, коли випоравдовувало своє "право введення" військ на територію України вигаданими "звірствами київської хунти й укропів-карателів". Пригадується вереск щодо сотні тисяч російськомовних біженців до Росії, який ілюстрували телекартинкою черг на кордоні з Польщею. І донині багато громадян Європи та Америки перебувають у полоні брехливої кремлівської пропаганди.
Німці виправдовували свій напад на Польщу 1939 року також негнучкою позицією варшавського уряду, який не погоджувався поступитися німцям "навіть ґудзиком" на своїй території, та патріотичними гаслами деяких польських політиків про переможний парад у Берліні.
Альтернативні польські історії висувають припущення, чи варто було йти на конфронтацію з ІІІ Райхом. Зокрема історик Єжи Лоєк (1932–1986) висловив припущення:
"Після Мюнхена залишався єдиний шанс, який міг би забезпечити Польщі кращу долю від тієї, що спіткала її у 1939-1945 роках – негайний вступ до Антикомінтернівського пакту і повільне входження в альянс з Гітлером, навіть ціною корекції кордонів і певного обмеження на деякий час самостійності польської зовнішньої політики. Одночасно зі значним послабленням стосунків з Францією.
Очевидно, що ще деякий час можна було робити поступки Гітлеру відносно дешевими коштами. Гданськ міг перестати бути “вільним містом”, а ейфорія з приводу включення цього міста та порту до Райху дала б принаймні кілька місяців, якщо не рік миру. При цьому Польща, окрім деякої втрати престижу, не втратила б нічого суттєвого. Можна було поступитись потім у справі екстериторіальної автостради через “данцігський коридор”. Звичайно, треба було зважати на наступні умови, можливо у Верхній Сілезії, можливо на Помор’ї, розтягуючи поступки малими частками на довший період. Усе це служило б насамперед для посилення занепокоєння Великобританії і Франції. Йшлось про те, щоб розбудити Захід, відвернути від нього перший, передчасний удар Гітлера, і дати союзникам шанс на доозброєння. Треба було дочекатись моменту, коли Англія і Франція стануть сильнішими за Німеччину, одночасно пережити найнебезпечніший період на боці німців і спільно з ними ослаблювати сталінську Росію. Дочекатись при найменших втратах та усуненню небезпеки від Сходу другої фази війни – вирішальної битви Заходу з країнами Осі.
Багато місяців Гітлер спокушував Польщу перспективою спільного походу на СРСР. Останній шанс такого порозуміння виник у січні 1939 року під час візиту польського міністра закордонних справ Юзефа Бека у Бертехсґадені та Йоахіма фон Ріббентропа у Варшаві. Як відомо, у польських урядових колах не з’явилось навіть думки про таку альтернативу. Звичайно, війна з Росією не була у польських інтересах, і уряд ставився до того спокійно. З історичної перспективи, очевидно, краще було тоді вдарити на СРСР разом з німцями, ніж дочекатись спільного удару на Польщу Німеччини та СРСР. Дуже ймовірно, що в ситуації 1939 чи 1940 років німецько-польський (а з другого боку і японський) удари на Радянський Союз зруйнували б до кінця імперію Сталіна. Варто нагадати похід німецьких військ вглиб Росії влітку та восени 1941 року, мільйони радянських полонених, майже цілковитий розвал радянської влади у перші місяці війни з Німеччиною. Польські 40 дивізій і бригад небагато вартували у конфронтації з вермахтом. Доозброєні німецькою промисловістю могли багато значити при ударі по СРСР. Також правдоподібно, що участь Польщі змусила б Гітлера провадити більш прагматичну політику щодо народів СРСР.
Очевидно, навіть після поразки Сталіна, Росія не перестала б існувати. На руїнах СРСР виникла б у майбутньому нова російська держава (тільки ще довгі роки не була б здатною до активної міжнародної політики) і, можливо, інші національні держави. Польща б заощадила, очевидно, не стільки на воєнних утратах, бо російська кампанія без них би не відбулась. Польща уникнула б руйнування своїх міст, насамперед Варшави, біологічного винищення значної частини суспільства, матеріальних і культурних утрат.
Якби альянси 1939 року склались інакше, ІІ Світова війна тривала б не шість років, а довше. Адольф Гітлер врешті-решт мав би програти. Дехто вважає, що Польща тоді опинилася б у значно трагічнішій ситуації. Але забувають, що серед держав Варшавського пакту лише Польща та Чехословаччина були в період ІІ Світової війни на боці антигітлерівської коаліції. На боці Осі воювали також Румунія й Угорщина. Чи доля Румунії, Болгарії й Угорщини (не кажучи вже про Фінляндію) є гірша, аніж доля Польщі?" (Lojek Jerzy. Agresja 17 wrzesnia 1939. – Warszawa, 1990. – S. 15-17).
Нагадаємо, що через три місяці "Ґляйвіц" повторився на радянсько-фінському кордоні. Після поділу ІІ Речі Посполитої Москва нав’язала Латвії, Литві й Естонії кабальні договори щодо створення там радянських військових баз. А у 1940-му Балтійські держави були приєднані до СРСР.
Подібні "дружні пропозиції" висувались і щодо Фінляндії, якій пропонували віддати більшу частину Карельського перешийку з оборонною лінією Маннергайма взамін на вдвічі більшу територію у віддалених безлюдних лісах і болотах. 19 листопада 1939 року фінський уряд остаточно відмовився від таких пропозицій.
Тоді 26 листопада фінські міномети нібито обстріляли територію СРСР біля селища Майніла. За радянськими повідомленнями, було вбито 4 і поранено 9 червоноармійців 68-го полку 70-ї стрілецької дивізії. Хоча насправді не було ні пострілів, ні жертв. Був потрібний casus belli.
Вже 30 листопада Москва оголосила війну Фінляндії і вже наступного дня захопила селище Терійокі, до терміново проголосли про створення "народного уряду" на чолі з комуністом Отто Куусіненом та "народної армії"ю Але замість переможного параду у Гельсінки було кілька місяців Зимової війни та сотні тисяч радянських втрат.
01.09.2015