Оден з членів редакції, виходячої в Бруксели Independance Belge, розговорював минувшої недїлї з особою з найблизшого окруженя нїмецкого цїсаря і дав о тім слїдуюче справозданє до своєї ґазети. Бесїда зійшла зараз на войскове питанє і на поголоску о роззброєню, яка пійшла, коли рознеслась вість, що цїсар поїде до Россії. Згаданий сотрудник розповідає:
"Вже само слово "роззброєнє" викликало усміх на лици дотичної особи. "Все обмана, казав він, ми о тім і не думаємо. Бог знає, чого вже цїсареви не приписувано. Коли б тому всему вірити, то він був би мало що не божевільним, а трохи більше як розумним чоловіком. Але він далеко більше розважна і розумна голова, як то собі звичайно представляють. Відколи він вступив на престол, розважує він дуже основно все, що робить, а коли не одно єго дїло зробило несподїванку, то походить то, з суперечности єго дїла з тим, чого по нїм сподївали ся яко по цїсарю. Коли він був ще князем, то занимав ся справами войсковими, а з того можна було вносити, що то буде цїсар воєнного духа."
Кореспондент: "Але від коли він цїсарем, то не перестає пристрастно интересувати ся армією; користає з кождої нагоди, щоби станути на чолї войска і вже кілька разів алярмував берлиньску залогу. Єсть то доказом, що він передовсїм любить войско, а за границею не можуть легко зрозуміти миролюбивість цїсаря, про котру він при кождій нагодї говорить."
"Ви судите лиш поберховно — сказала дотична особа. Цїсар любить войско, але дух єго не єсть зовсїм воєнний; він мусїв лиш заняти якусь ролю супротив армії. Не треба прецї забувати, що він єсть чоловіком нової ситуації. Певно, що єдність нїмецкої держави спочиває на кріпких основах, але цїсар знає дуже добре, що він може бути завтра лиш сам оден з тих, що готові постояти за ту єдність. Кілько-ж то основателїв держави вже вимерло! З ґенералів, що були в славних походах 1866 і 1870 р., служать всего може лиш двох або трох. Старого цїсаря вже давно нема, ґр. Мольтке вже не в силї вести роботи ґен. штабу, а кн. Бісмарк — ви знаєте, серед яких обставин треба було з ним розстати ся. Люде воєнні і політики старого правлїня майже всї постаріли ся і зужили ся та стоять в другій лінії. Коротко сказавши, обставини стали були такими, що з дуже сильної ситуації основаної ґеніями перейшло ся до зовсїм нового ладу. Серед таких обставин поняв цїсар дуже добре, що до него належить висказати ясно і енерґічно свою волю, взяти на себе всї обовязки і всї небезпечности свого становища. Нинї знають в армії, що коли не стане Мольткого, то чуйне око такого знатока як цїсар допильнує всего. Нема ґарнізону, котрий би не сподївав ся, що одного дня приїде цїсар инкоґніто і каже єму вийти на ревію, щоби переконати ся особисто, чи все в порядку. Був то спосіб старого Фріца і добрий спосіб. Офіцирам сподобалось то дуже, що цїсар про них дбає, а і сам нарід, бо то він у нас цїла армія, годить ся з тим також."
"Та-ж то значить заводити панованє войскове аж до крайности."
"Не зовсїм, але конче потрібне панованє войскове. Нїмеччина здобула собі пануюче становище в Европі і хоче єго задержати. Наша сила воєнна не грозить мирови; то лиш капітал нашої політики, що підпирає дипльоматію. Не робить ся доброї політики без сильного войска. Без армії не могли би ми були погодити ся з Анґлією в Африцї."
"Отже ви того переконаня, що цїсар Вільгельм II не хоче війни і не шукав єї?"
"Він найбільше миролюбивий зі всїх нинїшних монархів, а крім того він ще і дуже здібний чоловік, що всїх духом перевисшає. Князї мусять у нас учити ся богато, а єго ще допильновував даровитий батько і незвичайно интеліґентна мати. Він вступив молодо і зовсїм несподївано на престол. Відвічальність власти і чувство обовязку зробили єго скоро дозрілим. З визиваючого пруского князя став ся він миролюбивим цїсарем, що їздить як той комівояжер і продає всюди мир. Чотири роки тому назад, був він ще ворогом Анґлії, а тепер став єї найлїпшим приятелем. Говорено, що цїсар станув по сторонї партії Штекера, а тимчасом недавно тому заименував він на університетї дуже ліберального теолоґа, а на університетї в Галлє затвердив ректором жида. Говорено, що цїсар належить до партії Kreuzztg., а він покликав ліберала на міністра фінансів. Все то доказує, що маємо дїло з чоловіком, котрий готов свої погляди пожертвувати потребам ситуації, що уміє запанувати над собою, єсть гладкій і видить ясно. Все єго дїланє єсть природною фазою єго нормального интелектуального розвою. То відносить ся навіть до єго частих подорожей, з котрих вже тепер нїхто не сміє ся, бо показало ся, що они суть частію добре уложеного пляну в интересї удержаня мира. В гостинї цїсаря у короля бельґійского не добачуйте щось надзвичайного. Їдучи каналом Ля-Манш, не хотїв цїсар поминути Остенди, щоби не віддати чести монархови і народови, для котрих Нїмеччина має тілько симпатія. На другій рік поїдемо до Испанії і на Середземне море. Ми були би ще сего року туда поїхали, коли-б машина "Гогенцоллєрна" могла ще видержати."
Кореспондент нагадав, що ґазети згадували навіть о подорожи цїсаря до Парижа. Дотична особа сказала тогди, що та вість єсть зовсїм безосновна, а відтак призадумавшись на хвилю, сказала дальше: "Хто знає. Цїсар бажає мира і він все зробив би, що-би єго удержати. Коли-б він знав, що єго подорож до Парижа не возьмуть за просту нагінку за славою, за бравуру, лиш за доказ єго дїйстного бажаня жити з Францією в мирі, то і на хвилю не надумував би ся, лиш поїхав би до Парижа."
[Дѣло]
09.08.1890