Подвиг вченого

В Європі лютувала страхітлива війна. 1916-й рік. З’явився невідступний супутник війни — пошесть. В окопи, де місяцями сиділи, не змінюючи білизни солдати, закралася воша, а з нею — тиф. Але тоді ще ніхто не знав, який зв'язок між вошею і тифом. Епідемія розладнувала армії, від тифу вмирали десятки тисяч людей. Зараза переносилася від одної військової частини до другої, з села в місто.

На боротьбу з тифом мобілізовано вчених. Боротися з ним вони ще не вміли. Отже треба було знайти найбільш доцільний засіб для подолання цієї страшної пошесті.

В один з концентраційних таборів австрійської армії прибув із Львова молодий ще тоді бактеріолог Рудольф Вайгль. Він мав там великі можливості працювати над засобами боротьби з висипним тифом. І через деякий час йому вдалося перемогти цю страшну заразу. Він винайшов сироватку, яка тепер називається його іменем — сироваткою Вайгля. І саме вона дала людству в руки зброю для боротьби з цією страшною хворобою. В історії дослідів над висипним тифом досягнення львівського вченого було переломним моментом. А в тім ця історія була дуже драматична. Мікроб тифу нерідко зникав від ока вченого. Представники науки вважали, що бактерія тифу невловима.

Та нарешті вдалося піймати таємного злочинця. Знайдено його в кишках воші. Вошу тифозного розтерли і цю суміш впорскнули в кров мавпи. Мавпа загинула. Здавалося, що слідство закінчене, бо винуватця хвороби спіймано. Та хто так думав, той недооцінював грізного противника. В кишці воші, де знайдено мікроб висипного тифу, знайдено також іншу, зовсім подібну бактерію, так званий двійник. Таку ж бактерію знайдено у нетифозної воші.

Пізніше появився вчений, який розплутав загадку двійника. Він довів, що між справжнім злочинцем і його двійником є суттєва різниця, хоч обоє вони живуть у кишці воші. Перший живе внутрі клітин, його ж двійник — назовні. Двійник помагав злочинцеві маскуватися.

Мікроб висипного тифу назвали "рікетсія-провазекі", від прізвищ двох вчених, які за свої досліди в боротьбі з тифом поплатилися життям.

Але досліджений мікроб все ще не капітулював. Він ніяк не давав себе штучно вирощувати.

Це питання розв'язав львівський учений Рудольф Вайгль. Він довів, що "рікетсія-провазекі" і є справжні злоякісні бактерії висипного тифу. Йому першому вдалося штучно їх виростити. Він також примусив їх розмножуватися. Матеріал для дослідів був готовий.

Думка професора Вайгля вражає своєю простотою: якщо не можна бактерію тифу штучно вирощувати, тоді треба це робити в їхньому натуральному середовищі. А так, як вона живе і розвивається у воші, то саме там і треба її вирощувати.

Реалізація цього задуму вимагала створення зовсім нової техніки. Кишка воші має міліметрові розміри, а є вогнищем багатьох міліонів "рікетсія-провазекі". Кишку треба було зробити предметом найрізнорідніших хірургічних і бактеріологічних заходів, щоб можна було керувати вирощуванням бактерій, контролювати їх розвиток та спрямувати їх на самовбивчу боротьбу з собою.

Розплоджування бактерій внутрі воші вимагає водночас вирощування воші. Це дуже складне і небезпечне завдання, адже кожна воша є живим носієм висипного тифу. А вирощувати треба міліони таких вошей.

Натуральна мандрівка тифозної бактерії відбувається шляхом: "воша—людина—воша". Коли вона вкусить хворого на тиф, тоді до воші дістається з кров'ю хворого тифозна бактерія. В свою чергу воша переносить її на здорову людину. Для дослідів професора Вайгля треба було штучно, без посередництва хворого, переносити тифозну бактерію з воші на вошу. З мандрівки: "воша—людина—воша" треба було усунути людину. І професор створив техніку впорскування в маленьку вошу тифозних бактерій. Спеціальною голкою впорскується їх в мініатурну кишку воші.

Як добути ці тифозні бактерії? Для цього провадиться на воші операція. Під мікроскопом розрізується вошу на дві частинки і добувається кишку, в якій є пересічно 10 міліонів тифозних бактерій.

Професор Вайгль довів, що впорскуванням тифозних бактерій з одної воші у другу можна роками вирощувати ці бактерії. Вони зберігають свою індивідуальність, не вироджуються.

Львівський учений продовжував свої досліди, не зважаючи на смертельну небезпеку, що загрожувала йому щодня, щогодини. Правильність своїх висновків він підтвердив дослідом на самому собі. В 1917 році, під час готування сироватки, він поранив себе голкою. Голка була заражена тифозними мікробами від шести поколінь, що він їх виростив на вошах. Інфекція відкрила мікробам шлях до крові. Вчений захворів тифом.

Таких лабораторійних інфекцій під час наукових дослідів у львівській лабораторії професора Вайгля було кілька. Жертвою впали між іншими відомі дослідники тифу — професор Вейль та професор Бакот.

***

Входимо в кімнату, де відбуваються досліди і сортування вирощуваних вошей. На скляних чотирокутниках аж кишить від рухливих істот. Кожна мандрує під мікроскоп. Керує ними лаборантка швидко і вправно. Тут досліджується півміліона вошей у день. Співробітниця доктора Вайгля тов. Герціг демонструє підживлення вошей. Цілий острівець цих малих істот опинився на її оголеній руці. Паразити вмить починають наповнятися і червоніти.

Таке буває щодня. До шкіри людини притуляють на півгодини клітку, в якій є по кілька сот вошей. Клітка закрита тонесенькою полотняною сіткою. Три покоління вошей загинуло від голоду, поки навчилося пити кров крізь сітку.

В інкубаторі народжуються з яєчок нові покоління. Кожну молоду вошу заражують тифом. Протягом кількох хвилин після впорскнення мікробів вони атакують клітини кишок вошей, а через півгодини появляється ціле вогнище їх. Таку вошу вбивають і добувають з кишки тифозні бактерії. Ці масові операції провадять з гідною подиву швидкістю. Маленьку кишку заливають парафіном, а потім прецизним інструментом, так званим мікротомом, крають тонесенько на тисячні частини міліметра. Так утворюється сироватка.

Оглядаємо фото, що ілюструють боротьбу з тифом в колишній Польщі. Чорні плями на карті — це вогнища тифу. Вони доводять, що тифозна пошесть була найбільш поширена в колишній Західній Україні і Західній Білорусії.

Залишки страхітливої пошесті будуть цілком знищені. В ліквідації цієї страшної спадщини панської Польщі Інститут професора Вайгля відограє передову роль.

[Вільна Україна]