Купив якось один знайомий шапочку для плавання. Каже, що гарну, але вираз обличчя мав якийсь невиразний. Чому? А тому, що шапочка, яку він уважно вибирав, звертаючи увагу на деталі, такі як колір, форма, бренд, лоґо з правого чи лівого боку і т. д., тішила його тільки два дні. Адже на третій день виявилося, що в одного з відвідувачів басейну точно така сама шапочка. І усю радість як вітром здуло! «В басейні усі однакові. – бідкався колега. – В кожного дві руки, дві ноги і схожі тіла. Тільки шапочка і плавки, – ось усе, за рахунок чого ви можете виділитися».
Живемо у світі, в якому потрібно відрізнятися, щоб вас зауважили. А щоб його зауважили, хоче майже кожен. Креативність і інноваційність стали умовами успіху. А втім, на кожного розповсюджується мода, усі хочуть мати такі ж ґаджети, як у сусіда чи селебріті, таку ж фігуру, їздити на ті самі курорти й носити однакові бренди. Крім того, охоче сідаємо на ті ж дієти, що й знаменитості, робимо однакові ранкові пробіжки та оздоровчі процедури. Ми голосно декларуємо свою інакшість, але насправді кожного дня копіюємо інших, оскільки... копіювання добре окуповується!
Замість того, щоб обдумувати кожну дію чи постійно приймати нові рішення, ми діємо автоматично, адже це дозволяє функціонувати швидше, ефективніше і з меншими зусиллями. Якби не було наслідування, то кожному з нас довелося би самостійно видумувати, скажімо, стратегію чищення зубів! Наслідувати просто і практично. А метод проб і помилок сповнений ризиками, багато коштує й забирає багато часу. Конформізм передбачає вже перевірену та протестовану поведінку. А те, що перевірено, безпечніше, ніж те, що незнане.
Світ такий складний, що не можемо все зрозуміти самостійно. Наслідуємо інших там, де бракує власного знання. Якщо в чужій країні приходимо до ресторану і знаходимо в своїй тарілці щось таке, чого ми раніше не бачили, то передусім оглянемось довкола, що роблять інші. Тільки так зможемо і поїсти, і не порушити якесь місцеве табу.
Як тільки нам бракує власного досвіду, покладаємось на авторитет чи групу авторитетів. Єдиний клопіт, що на будь-який авторитет можна знайти контравторитет. Робити щеплення чи не робити? Пити молоко чи не пити? Це творить місце для певної самостійності – самостійності вибрати авторитет, якого наслідувати.
Ендрю Мелцгоф, дитячий психолог з Інституту навчання та нейронауки Вашингтонського університету, відкрив, що новонароджені одразу після приходу на світ вже здатні наслідувати жести і міміку оточуючих. Ми народжуємось з запрограмованим вмінням наслідувати інших, яке потім використовуємо як важливу стратегію поведінки.
«Низку ключових вмінь можна засвоїти лише в контакті з іншими людьми. – стверджує Др. Маґдалена Снягульська, дитячий психолог з Варшавського університету соціальних і гуманітарних наук. – Наприклад, щоб навчитися мови, потрібно мати контакт з іншими людьми. Не з мовою як такою, адже є чимало даних, які вказують, що самого лишень слухання радіо й перегляду телевізора не достатньо, щоб вивчити мову. Для цього потрібна модель. Моделювання також важливе у людських стосунках, наприклад емпатії. Щоб навчити дитину співчувати іншим не вистачає тільки розказувати, як це важливо. Дитина повинна сама побачити таку поведінку, щоб згодом могти її наслідувати».
Дошкільнята полюбляють гратися в дорослих, перевтілюватися в ролі мами і тата, бавитися в магазин, пошту, перукаря тощо. У такий спосіб вони засвоюють поведінку, властиву для різних ситуацій, і вже у шість чи сім років можуть забігти до магазину, щоб купити, скажімо, дріжджі, які мамі забракло до тіста. Дуже правдоподібно, що саме дріджді дитина й принесе з магазину, а не, наприклад, банани. Окрім інструкцій, отриманих від мами, за цей успіх відповідатиме й попереднє розігрування магазину в іграх. Уявімо собі тепер шестирічну дитину, яка ніколи не бавилася в магазин й ніколи не бачила, як хтось купує продукти. Вона може навіть досконало знати, що таке дріжджі, але купити їх, мабуть, не зможе.
«Діти шкільного віку охоче пізнають світ, експериментуючи, але не відмовляються при цьому від наслідування. Не можна усьому навчитися методом спроб і помилок. Інколи просто легше скопіювати чиюсь поведінку, а буває, що ініціативність може привести навіть до трагічних наслідків», – пояснює Маґдалена Снєґульська. До речі, батьки, які мають більше, ніж одну дитину, зауважають, що їхні молодші чада, наслідуючи своїх братів і сестер, розвиваються швидше, ніж старші.
Потреба виділятися загалом не є фундаментальною потребою людини. Набагато важливішими є потреби у приналежності та безпеці. Люди імітують інших, адже побоюються, що незалежна поведінка може їх наразити на виключення з групи. Фактом є те, що ми стадні істоти. Стадо надає відчуття безпеки і збільшує шанси на виживанн. Але при цьому воно вимагає, щоб кожен його член поводився певним способом.
Конформізм, що був умовою виживання людства у первісні часи, і сьогодні є умовою існування суспільства. Без нього було б неможливим виконання будь-якого завдання, яке потребує співпраці, наприклад спорудження будинку, проведення хірургічної операції чи створення інтернету. Думка, що хтось сам будує будинок, оперує чи винаходить інтернет така ж далека від реальності, як і те, що ми всі – ідентична популяція клонів.
«Для існування суспільства величезне значення має те, що ми можемо прогнозувати поведінку. Якби кожен поводився по-своєму, усе було б непередбачуваним. Навіть в найпростіших ситуаціях нам слід було замислюватися, чого очікувати від інших», – каже Др. Малґожата Будита-Будзинська, соціолог з Collegium Civitas (Варшава). «Аналогічно й соціальні ролі полягають у наслідуванні. Жінки вчаться ролі матері, наслідуючи свою матір, бабусю чи інших жінок. Очевидно, що ми часом створюємо й власну стратегію поведінку, але навіть у цих випадках порівнюємо її з тим, чого навчилися від інших».
У природі добре відоме явище мімікрії, яке використовують різні види, щоб вижити. Те саме роблять й люди. Звичайно, у нас немає можливості змінювати колір шкіри, адаптуючи його до навколишнього середовища, або міняти форму очей у компанії азіатів. Людська мімікрія полягає у наслідуванні поведінки. Коли ми розмовляємо з кимось, хто для нас важливий, ми нстинктивно копіюємо його жести й поставу. Що більше наш співрозмовник бачить себе у нас, то більше ми йому подобаємося. Дослідження показали, що клієнти успішніше купують товари у продавців, які наслідують їх міміку й жести. Крім того, ми охочіше повертаємось до того магазину, де зустріли схожого на нас продавця. Це явище, до речі, навіть використовують у маркетингових стратегіях.
Непоганий бізнес нині роблять на копіюванні творів мистецтва та продукції відомих брендів. Чемпіонами підробок без сумніву є китайці. Не таємниця, що вони заполонили ринок копіями брендових моделей одягу. Але набагато менше відомо, що у Китаї так же справно фальшують твори мистецтва. Існують навіть цілі села, мешканці яких живуть винятково з копіювання творів Рембранта і Ван Гога, які продаються за кількадесят євро.
Навіть діти у своєму прагненні експериментувати зазвичай посилаються на те, що вже знають, використосуючи в нових контекстах вже відомі методи і знаряддя. Креативність найчастіше полягає не у вигадуванні чогось нового, а в застосуванні вже відомих знань у нових сферах. Наприклад, суспільні науки спочатку міцно прив’язувалися до вже відомих методів фізики і біології. Навіть терміни – еволюція, експеримент, дифузія, адаптація – прийшли у соціологію чи психологію з точних наук. А інтернет, що спочатку мав слугувати армії, зробив успішну кар’єру тому, що з військової справи його перенесли в суспільний контекст. Навіть мистецтво у Стародавній Греції, у ті часи новаторське, постало із наслідування природи.
Наша схильність до конформізму і підпорядкування групі така сильна, що під її тиском ми навіть схильні заперечувати очевидне. Відомий експеримент провів американський соціальний психолог Соломон Аш, який запропонував його учасникам, що перебували в оточенні «підсадних качо», відповісти на запитання про довжину двох відрізків. Відрізки помітно відрізнялися між собою, але усі «підсадні качки» відповіли, що вони ідентичні. Щоб не відрізнятися з групи, більшість учасників експерименту також вирішили сказати, що їх довжина однакова. Прагнення не відрізнятися від інших у цьому експерименті було для них важливіше, ніж дані власних відчуттів.
Соціалізація, під час якої формується конформізм, інколи призводить до негативних наслідків. Адже у деяких суспільствах винагороджується поведінка, яка в інших породжує осуд. Мова йде, наприклад, про доноси.
Крайня форма конформізму – натовп. Натови – це зборище людей, у якому на якусь ямить зникає будь-який індивідуалізм, а наслідування стає основним мотивом поведінки. У юрбі не залишається місця для моральної оцінки своєї чи чужої поведінки й часу на рефлексію. Натовп діє з силою урагану, адже усі в ньому роблять те саме, підбурюючи одне одного до щораз екстремальнішої поведінки.
Якщо наслідування заспокоює важливі психологічні потреби, дозволяє ефетивно вчитися, не винаходити колесо і т. д., то чому ми так не любимо признаватися у тому, що когось наслідуємо? Чому більше цінуємо оригінальність, ніж конформізм?
Др. Малґожата Будита-Будзинська пояснює: існують слова, які викликають різні емоції, але, по суті, означають те саме. Якщо ми кажемо, що хтось когось наслідує і є конформістом, то це зумовлює негативні асоціації. Але якщо сказати, що хтось є лояльним членом групи або людиною, пристосованою до життя в суспільстві, то це зумовлює зовсім інший відголосок. Але насправді різниця між цими визначеннями дуже делікатна.
Elżbieta Manthey
Wszyscy się naśladujemy
Gazeta Wyborcza, 04/08/2015
Зреферував Євген Ланюк
15.08.2015