Краків, 31. липня 1940
Найтісніший звязок господарських інтересів народу з політичними напрямними — це відвічна правда, що лежить у підвалинах мудрости державного правління. Відкидаючи доктрину історичного матеріялізму Маркса, який виключно лише у заспокоюванні матеріяльних інтересів бачив спонуку до всіх дій людства, та протиставлючи матеріялістичному гонові ідею, як рушійну силу, — сучасний націоналізм далеко не відсунув на задній плян зрозуміння для господарських інтересів нації. Коли метою політики було й є здобути для нації найкращі можливості екзистенції і розвитку в усіх ділянках духового та матеріяльного життя, то ідея служить для перевиховання нації, зате матеріяльний добробут дає змогу розвивати не тільки цивілізаційні здобутки, але й творити ті вищі чисто духові вартості, які не можуть повстати в атмосфері нужди.
Все це загально відомі правди, які тепер лиш яскравіше проявляються, ніж раніш. Тепер — себто у тій першій стадії реорґанізації Европи на нових підвалинах, якої ми саме тепер є свідками. Бачимо, як зміна політичних напрямних у цілому ряді европейських держав, які були невтральними, чи пак удавали, що ними є, іде впарі зі зрозумінням зовсім іншої також і господарської ситуації, до якої вони мусять мер щій пристосуватися. Коли Анґлія істнує ще за ляманшським каналом та не відпекується своїх давніх аспірацій світової потуги, то проте ніде так яскраво, як на господарському терені не видно, що це вже лише пусті слова і жести, за якими не стоїть справжня сила: сила купця, який імпортує та експортує, та сила гроша, за яким стоїть авторитет великодержави, осяяної німбом "непереможности".
Перехід у німецькі руки всього західнього побережжя Европи від найбільш північного беріжка Норвеґії аж до Біскайського заливу на півдні; фактичне відрізання Середземного Моря від Атлантику, врешті повна ліквідація анґлійських впливів на Балкані з моментом вступу Італії до війни — все воно зовсім перекреслило Анґлію на европейському суходолі. І коли б навіть у деяких европейських державах і дальше покутували симпатії до старого явного чи замаскованого анґлійського союзника, то проте дуже рішучою мовою промовляє факт, що Анґлія перестала бути чинником господарської співпраці. Ще простішою мовою: з Анґлією нема як і куди торгувати! Таким робом разом із свідомістю, що під звалищами Варшави, Ротердаму, Калє і лінії Мажінота на віки похоронена версайська політична система, та що Франція й Анґлія перестали бути порядкуючими політичними чинниками в Европі, діє тепер свідомість, що народне господарство всіх держав Европи мусить бути достосоване до народньої господарки держав осі. Держави oсі (в першу чергу з уваги на свій простір, господарський засяг і величезний господарський потенціял — Німеччина) стають єдиними виборцями та єдиними доставцями товару, єдиними теж банкирами грошевого ринку. До того ще й долучується господарсько-політична гра Злучених Держав Півн. Америки, яка під плащиком системи панамериканської господарки хоче узалежнити від Вашинґтону господарську політику південно-американських держав. У звязку з відомим одностороннім підходом Рузвельта до европейських справ, та північно-американська господарська політика на всеамериканському ґрунті має аж надто виразне вістря: господарсько-політичне вістря проти держав осі.
Однак сьогодні держави осі — це вся Европа! Таким робом тенденції північноамериканських політиків шахувати господарсько Німеччину й Італію — бють і по всіх інших европейських державах, залежних нині від тої політичної і господарської системи, яку створять для Европи Німеччина й Італія. Німецький міністр народнього господарства та президент німецького державного банку д-р Функ у свому минулотижневому великому інтервю для німецької та чужинецької преси заявив виразно і недвозначно: "Злучені Держави мусять залишити думку, немов Німеччині чи пак Европі можна накинути господарські умови; щоб торгувати з південно-американськими державами, не потребуємо північно-американського посередництва; або німецько-американські господарські взаємини бу дуть розвиватися на базі вільних умов з суверенними південно-американськими державами, або тих взаємин взагалі не буде". Ті слова кажуть виразно додумуватися, що керманичі німецького державного господарства, які рука-в-руку з німецькими провідними політичними чинниками співпрацюють над новою орґанізацією всієї Европи, згори рахуються з тим, що може треба буде так зорґанізувати господарство всіх европейських держав, щоб ціла Европа могла — на випадок потреби — обійтись навіть без торговельного звязку з Америкою. Очевидно, передусім треба ставити під потрійний знак запиту, чи навіть Злучені Держави схотять наражувати свою торговлю з новою Европою для анґльофільської політичної доктрини, — не кажучи вже про південно-американські держави, які ні у своїй закордонній політиці ні в політиці закордонної торговлі напевне не захотять піддатися північно-американському диктатові!
Щоб прокинутись зі сну про свою великодержавницьку потугу треба було де яким державам (напр. Швеції і Румунії) не тільки катастрофальних змін довкола власних границь та й подекуди на своїй власній території, але й кардинальних змін у міжнародньому господарському світі. Коли б деякі держави на лоб на шию не переставляли всієї своєї господарки виключно тільки на німецького й італійського продавця та відборця, то грозила їм буквально за ніч повна господарська катастрофа (Швайцарія). Нема ніякого сумніву, що настирливі вимоги народньої господарки у немалому ступні причинюються до політичної переорієнтації всіх тих малих держав, які досі то вигравали та програвали, але грали, на господарському суперництві кількох великих держав. Тепер те суперництво відпало, відпала вся можливість політичної та господарської гри. Таксамо, як доля державних кордонів, таксамо валюта, кредит, продукція і торговля всіх менших держав Европи стали залежні від співпраці з державами oсі та мусять пристосуватися до інтересів і волі держав oсі.
І тому, хоч ще стоять анґлійські острови, хоч анґлійський король зберігає ще всі свої титули, хоч Велика Британія буцім то все ще "панує над морями", а пропаґанда анґлійська каже про міліони анґлійців, які наставились на оборону, проте політично-господарсько Анґлія вже програла: бо вона втратила реальну змогу забірати голос в політичних і в господарських справах Европи.
[Краківські вісті]